03 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/7981/23 пров. № А/857/13022/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року (судді Поліщук О.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне повний текст рішення складено 07.05.2024) у справі №460/7981/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 28.03.2023 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періодів проходження військової служби та навчання, зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років та відповідно на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплатити грошову допомогу: період навчання в Львівському медичному училищі з 01.09.1978 по 04.07.1981; період праці на посаді фельдшера-лаборанта клінічної лабораторії КНП ЛОР "Львівському онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі з 05.08.1981 по 27.10.1981; період навчання в Тернопільському державному медичному інституті з 01.09.1984 по 27.06.1990; проходження строкової військової служби з 11.11.1981 по 18.10.1983; проходження інтернатури в Здолбунівській районній лікарні з 01.08.1990 по 01.08.1991.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування до спеціального стажу ОСОБА_1 , який дає право на виплату одноразової грошової допомоги передбаченої п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV періоду навчання у Львівському медичному училищі з 01.09.1978 по 04.07.1981 та строкової військової служби з 11.11.1981 по 18.10.1983. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненської області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років та відповідно виплату грошової допомоги, періоду навчання у Львівському медичному училищі з 01.09.1978 по 04.07.1981 та строкової військової служби з 11.11.1981 по 18.10.1983. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути подані ОСОБА_1 документи для вирішення питання про виплату йому передбаченої пунктом 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та 03.09.2024 продовжено строк розгляду справи, з 27.06.2024 по 07.07.2024, з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60 річного віку набув право на призначення пенсії за віком на умовах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим 17.01.2023 подав відповідачу відповідну заяву.
Із розрахунку страхового стажу від 21.03.2023 (Форма РС-право) за пенсійною справою № 172850019330, вбачається, що періоди роботи з 05.08.1981 по 27.10.1981, з 01.08.1990 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.09.2022 та з 01.10.2022 по 31.12.2022 зараховані як робота на посадах працівників охорони здоров'я із відміткою “посади із пост. 909». Періоди зайнятості: з 01.09.1978 по 04.07.1981 “навчання у навчальному закладі»; з 11.11.1981 по 18.10.1983 “строкова військова служба»; з 01.09.1984 по 27.06.1990 “навчання у вищому навчальному закладі» зараховані виключно до загального страхового стажу для визначення права та розрахунку пенсії за віком.
Після призначення позивачу пенсії за віком з 25.12.2022, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо зарахування до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періодів проходження військової служби та навчання.
Листом відповідача від 03.03.2023 № 7405-4437/Ш-02/8-1700/23 позивача повідомлено, що Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та її виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011, за змістом якого до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» і “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909. Страховий стаж, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати враховується в календарному обчисленні. Відповідач також вказав, що зарахування до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, та, відповідно, на виплату грошової , охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою № 909 відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону, періоду проходження строкової військової служби на навчання законодавством не передбачено. З урахуванням наведеного, відповідач вказав на відсутність у позивача права на призначення та виплати позивачу грошової допомоги, передбаченої пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що у нього немає 35 років страхового стажу на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років. Періоди навчання та строкової військової служби, за повідомленням Пенсійного органу, зараховані до загального страхового стажу позивача для обчислення пенсії за віком.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Пунктом 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Позивачу вперше призначено пенсію за віком з 25.12.2022, а з аналізу розрахунку страхового стажу від 21.03.2023 Форма РС-право за пенсійною справою № 172850019330, здійсненого пенсійним органом, судом встановлено, що періоди роботи позивача з 05.08.1981 по 27.10.1981, з 01.08.1990 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 30.09.2022 та з 01.10.2022 по 31.12.2022 зараховані до його вислуги років як робота на посадах працівників охорони здоров'я. Періоди зайнятості: з 01.09.1978 по 04.07.1981 “навчання у навчальному закладі»; з 11.11.1981 по 18.10.1983 “строкова військова служба»; з 01.09.1984 по 27.06.1990 “навчання у вищому навчальному закладі» зараховані виключно до загального страхового стажу для визначення права та розрахунку пенсії за віком.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Згідно пункту 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами пункту 6 Порядку № 1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV.
Пунктом 7 Порядку № 1191 встановлено, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2019 по справі № 724/579/17, від 20.02.2019 по справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 по справі № 466/5637/17.
Відповідач не заперечує, що станом на дату призначення позивачу пенсії за віком він не отримував будь-якої пенсії та працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", обмежуючись виключно доводами відсутності страхового стажу не менше 35 років на зазначених посадах.
Суд враховує, що пунктом “е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Відповідач вказує, що навчання у Львівському медичному училищі, строкова військова служба до вислуги років зарахуванню не підлягають.
Оцінюючи вказані доводи суд зазначає, що згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Дипломом серії НОМЕР_1 , виданим 04.07.1981 ОСОБА_1 підтверджується, що він в 1978 вступив до Львівського медичного училища та в 1981 році закінчив повний курс названого училища по спеціальності фельдшерсько-лаборантській. Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 04.07.1981 присвоєно кваліфікацію фельдшера-лаборанта.
Відповідно до частини 1 статті 38 Закону України “Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховуються до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Частиною 3 статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що в стаж роботи зараховується також: д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
При призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону № 1788-XII провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 підтверджується, що позивач 05.08.1981 (впродовж трьох місяців після закінчення медичного училища 04.07.1981) працевлаштувався у Львівський облонкодиспансер на посаду фельдшера-лаборанта клінічної лабораторії, робота на які зарахована відповідачем до вислуги років як медичному працівнику (запис № 1 здійснений на підставі наказу № 149 від 05.08.1981).
Відповідно до наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не зарахував до вислуги років, як спеціального стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, періоду навчання ОСОБА_1 у Львівському медичному училищі з 01.09.1978 по 04.07.1981.
Щодо не зарахування до вислуги років позивача періоду його строкової військової служби, суд враховує наступне.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС. Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено з військового квитка позивача серії ВЧ № НОМЕР_3 від 03.12.1990, що ОСОБА_1 в період з 11.11.1981 по 18.10.1983 проходив строкову військову службу в Збройних Силах України на посадах: 11.1981 - 04.1982 - курсант; 05.1982 - 09.1982 - фельдшер-начальник аптеки; 10.09.1982 - 10.1983 - санінструктор.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України», зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України», особа навчалась за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 348/2384/16-а, від 18.06.2020 у справі № 676/3013/17.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Записами трудової книжки позивача підтверджується, що станом на дату призову позивача на строкову військову службу в жовтні 1981 року позивач працював на посаді фельдшера-лаборанта клінічної лабораторії, робота на якій зарахована відповідачем до вислуги років ОСОБА_1 як працівника сфери охорони здоров'я. Запис № 2 трудової книжки свідчить, що з 27.10.1981 його звільнено з роботи у зв'язку з призовом на службу в ряди армії.
Відтак, до вислуги років позивача, окрім роботи на посадах в сфері охорони здоров'я, були підстави для зарахування пенсійним органом також і періоду проходження строкової військової служби з 11.11.1981 по 18.10.1983.
Як було зазначено судом, відповідно до пункту 7-1 Розділу Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Тобто, обов'язок відповідача виплатити грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій, встановлений наведеною нормою закону, при призначенні особі пенсії.
В постанові Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 зазначено, що час проходження строкової військової служби, навчання в навчальному закладі зараховуються до спеціального страхового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років та на виплату при призначенні пенсії за віком грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
Судом під час розгляду справи частково встановлено вчинення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не зарахування до спеціального стажу, що дає право на виплату грошової допомоги у розмірі їх десяти місячних пенсій періоду навчання у Львівському медичному училищі та проходження строкової військової служби, однак вимог щодо визнання такої бездіяльності протиправною позивачем у позові не заявлено.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі № 160/9500/21 зазначив, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: - лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; - повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; - вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №676/3013/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині як було задоволено судом першої інстанції з урахуванням виходу за межі позовних вимог відповідно до статті 9 КАС України та зобов'язано відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років та відповідно виплату грошової допомоги, період навчання у Львівському медичному училищі з 01.09.1978 по 04.07.1981 та строкову військову службу з 11.11.1981 по 18.10.1983, з урахуванням вказаного і зобов'язано відповідача повторно розглянути подані позивачем документи для вирішення питання про виплату йому грошової допомоги, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі №460/7981/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.П. Нос
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 03.10.2024