02 жовтня 2024 року Справа № 280/6830/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 )
про: визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
23.07.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_4 (далі - відповідач), в якому позивач із урахуванням уточнень просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
- зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану;
- присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 13 000,00 грн.
Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Стариченком М.П., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР № 1182841 від 23.07.2024.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він з 25.02.2022 у зв'язку з мобілізацією проходить військову службу у відповідача на посаді командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення. У зв'язку з загибеллю свого батька ОСОБА_2 , який також проходив військову службу за мобілізацією, під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, позивач 23.10.2023 звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу». Листом від 20.07.2024 № 1563/2502 відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби на підставі абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки, за позицією позивача, його батько ОСОБА_2 помер через хворобу, не пов'язану із проходженням військової служби.
На думку позивача, у даному випадку відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки смерть батька позивача ОСОБА_2 настала під час проходження ним лікування від раптово виниклої хвороби через ушкодження, отримані під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000,00 грн. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
09.08.2024 судом отримано відзив на позовну заяву (вх.№37038 від 09.08.2024), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідно до висновків службового розслідування, проведеного за фактом смерті батька позивача ОСОБА_2 як військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 , смерть останнього не пов'язана із несенням військової служби, оскільки настала за місцем його проживання природнім шляхом внаслідок загального захворювання, а саме через токсико-гіпоксичну енцефалопатію. Також відповідачем у відзиві на позовну заяву вказано, що чинним законодавством у відповідній сфері правовідносин чітко визначено підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців. Однією з таких підстав є загибель близького родича (чоловіка, дружини, сина, доньки, батька, матері або рідного (повнорідного) брата чи сестри) або пропажа безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони. У даному випадку, як стверджує відповідач, факт відповідної загибелі батька позивача ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем, документально не підтверджений. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
12.08.2024 судом отримано відповідь на відзив (вх.№37415 від 12.08.2024), в якій позивач зауважив, що відповідач безпідставно ототожнює поняття «загибель військовослужбовця під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії» та «смерть, пов'язана із захистом Батьківщини». Однак, положення абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» не вимагають, щоб родич військовослужбовця загинув безпосередньо на полі бою. Так, батько позивача ОСОБА_2 , який проходив військову службу за мобілізацією, пішов із життя під час проходження лікування у м. Запоріжжі від раптово виниклої хвороби через ушкодження, отримані ним під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Також у відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідачу з його боку був наданий достатній перелік документів, які підтверджують його право на звільнення з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами. Зокрема, довідка військово-лікарської комісії від 17.08.2023, довідка про проходження служби (трудової діяльності) від 28.11.2022 № 1901, лікарське свідоцтво про смерть від 19.08.2023 № 5056 сукупно засвідчують діагноз батька позивача ОСОБА_2 як такий, що пов'язаний з проходженням військової служби. Відтак, позивач вважає, що має абсолютне право на звільнення з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу - державну організацію.
Позивач проходить військову службу за мобілізацією у відповідача на посаді командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією військового квитка від 15.10.2022 серії НОМЕР_5 (а.с.9-15).
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_6 , виданого повторно 15.05.2019, позивач є сином ОСОБА_2 (а.с.18), який також з 24.02.2022 проходив військову службу за мобілізацією у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді водія 1 розвідувального відділення розвідувального дрону (а.с.20).
Згідно з довідкою від 28.11.2022 № 1901 про проходження служби (трудову діяльність) Військова частина НОМЕР_2 , в якій проходив військову службу батько позивача ОСОБА_2 , залучається до районів проведення бойових дій в Запорізькій та Донецькій областях в умовах воєнного стану (а.с.16).
18.08.2023 батько позивача ОСОБА_2 помер, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_7 (а.с.21) та лікарського свідоцтва про смерть від 19.08.2023 № 5056 (а.с.25); хвороба, що призвела до смерті: набряк головного мозку; токсико-гіпоксична енцефалопатія.
У зв'язку зі смертю батька позивач 23.10.2023 звернувся до свого безпосереднього командира із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII).
На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 відповідачем був розглянутий рапорт позивача про звільнення його з військової служби.
Зокрема, листом відповідача від 20.07.2024 № 1563/2502 позивачу було повідомлено, що абз.15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби, якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (а.с.28).
При цьому, як вказано у листі відповідача від 20.07.2024 № 1563/2502, підстав для звільнення позивача з військової служби через природню смерть близьких родичів чинним законодавством не передбачено (а.с.28).
Оцінюючи факт допущення відповідачем бездіяльності щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами ч. 3 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Частиною 3 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
За змістом п. 6 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII вирізняються такі види військової служби: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; 3) військова служба за контрактом осіб рядового складу; 4) військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 5) військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); 6) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 7) військова служба за призовом осіб офіцерського складу; 8) військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
- військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
У ч. 7 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII законодавець визначив, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 3 ст. 24 Закону Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, термін дії якого зберігається.
Крім того, 24.02.2022 Президентом України був виданий Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ Президента України від 24.02.2022 № 69/2022), яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Слід зазначити, що Закон України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон України від 12.05.2015 №389-VIII) визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб
Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Слід зазначити, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, визначаються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Положення).
За приписами абз.2 п. 12 Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Так, судом встановлено, що позивач проходить військову службу за мобілізацією у відповідача на посаді командира автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення у військовій частині НОМЕР_2 , про що свідчить наявна у матеріалах справи копія військового квитка від 15.10.2022 серії НОМЕР_5 (а.с.9-15). Позивачем 23.10.2023 на ім'я свого безпосереднього командира був поданий рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII. Фактологічною підставою для подання такого рапорту слугувала загибель батька позивача ОСОБА_2 під час забезпечення ним як військовослужбовцем національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Також суд встановив, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024 по справі № 280/9536/23 відповідачем був розглянутий рапорт позивача від 23.10.2023 про звільнення його з військової служби відповідно до абз.14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII. Зокрема, листом від 20.07.2024 № 1563/2502 відповідач відмовив позивачу у задоволенні такого рапорту, оскільки батько позивача ОСОБА_2 , як стверджує відповідач, помер природньою смертю, а не загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (а.с.28).
У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що наріжним питанням, яке необхідно розв'язати при вирішенні даного публічно-правового спору, є з'ясування передумов, з якими пов'язується подальша смерть батька позивача ОСОБА_2 .
Так, в матеріалах справи наявні копії Виписного епікризу від 17.08.2023, складеного КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради (а.с.19), довідки військо-лікарської комісії від 17.08.2023 № 07 (а.с.17), лікарського свідоцтва про смерть від 19.08.2023 № 5056 (а.с.25).
Із наявної копії Виписного епікризу від 17.08.2023, складеного КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, вбачається, що батько позивача військовослужбовець ОСОБА_2 був доставлений до медичного закладу 07.07.2023 з діагнозом «дисоциативний (конверсійний) розлад моторики у вигляді правобічного геміпарезу». В анамнезі зауважено, що стан пацієнта погіршився раптово, коли останній знаходився за кермом автомобіля, після чого втратив свідомість. Машина була зупинена його побратимами. Крім того, згідно з Виписним епікризом від 17.08.2023 вказано про те, що діагноз позивача безпосередньо пов'язаний із проходженням військової служби (а.с.19).
Зміст Виписного епікризу від 17.08.2023, складеного КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради корепондується також з висновками військо-лікарської комісії при КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, що містяться у відповідній довідці від 17.08.2023 № 07. Так, у графі «діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захваорювання (травми, поранення, контузції, каліцтва) зазначено: «дисоціативний (конверсійний) розлад моторики у вигляді правобічного геміпарезу. Захворювання, пов'язане з проходженням військової служби». (а.с.17).
Також судом досліджено наявну у матеріалах справи довідку КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» від 17.08.2023 № 3557/9 про те, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 07.07.2023 № 17.08.2023 (а.с.23).
Отже, оскільки суттєве погіршення стану здоров'я батька позивача військовослужбовця ОСОБА_2 , яке у подальшому призвело до його смерті, мало місце під час проходження ним військової служби, а саме за кермом автомобіля, а також приймаючи до уваги ту обставину, що Військова частина НОМЕР_2 , в якій він проходив військову службу, залучається до районів проведення бойових дій в Запорізькій та Донецькій областях в умовах воєнного стану, у даному випадку, на переконання суду, наявні підстави вважати, що батько позивача ОСОБА_2 пішов із життя внаслідок захворювання, що виникло під час забезпечення ним національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Відтак, причина смерті батька позивача військовослужбовця ОСОБА_2 безпосередньо пов'язана із захистом Батьківщини.
За таких обставин, суд вважає, що позивач мав право на звільнення з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII (а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану), однак відповідач протиправно відмовив позивачу у реалізації такого його права. Належних та достатніх доказів зворотнього відповідачем не надано.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи наявність правових підстав для зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, суд виходить із такого.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду
Отже, із урахуванням попередньо викладених висновків суду щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем, на переконання суду, доведений факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
У свою чергу, відповідач нормативно та документально не обґрунтував доводи про те, що смерть батька позивача ОСОБА_2 як військовослужбовця не була пов'язана із несенням ним військової служби. Як наслідок, відповідачем не доведена правомірність відмови у звільненні позивача з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами.
Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 000,00 грн., суд виходить із такого.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 6 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Суд з'ясував, що з метою отримання правової (правничої) допомоги між адвокатом Стариченком Миколою Петровичем та позивачем був укладений Договір від 20.09.2023 № б/н (а.с.12).
У матеріалах справи наявні копії додаткових угод від 23.07.2024 № 2 (а.с.30) та від 12.08.2024 № 3 (а.с.53), якими визначено, що вартість наданих юридичних послуг (гонорару) сукупно становить 13 000,00 грн. Також позивач надав в якості додатків до позовної заяви та відповіді на відзив копії актів наданих послуг від 23.07.2024 № б/н на суму 10 000,00 грн. (а.с.29) і від 12.08.2024 № б/н на суму 3 000,00 грн. (а.с.53) та квитанцій до прибуткового касового ордеру від 23.07.2024 № 214 на суму 10 000,00 грн. (а.с.27) і від 12.08.2024 № 220 на суму 3 000,00 грн. відповідно (а.с.52).
Слід зазначити, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що нормами КАС України передбачений критерій співмірності гонорару адвоката, який полягає у тому, що заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Виходячи з предмету та ступеня складеності досліджуваного публічно-правового спору, дослідивши обсяг наданих представником позивача адвокатських послуг, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн. є неспівмірними та необґрунтованими. А тому суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають присудженню на користь позивача, до 7 000,00 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, а саме у зазначеній частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо стягнення судового збору у даному випадку відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 134, 139, 143, 241 - 246 КАС України, суд
Задовольнити повністю адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку з загибеллю батька під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 (сім тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 2 жовтня 2024 року.
Суддя О.В. Прудивус