03 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/6214/23 пров. № А/857/8192/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Микуляк П.П.), ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження в м.Ужгород 06 березня 2024 року у справі № 260/6214/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатьскій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.07.2023 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатьскій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, просила: визнати протиправною відмову за №072050010913 від 08.05.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що полягала у не призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати трудовий стаж, з якого обраховується її пенсія за періоди роботи - 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 03.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, нарахувати їй пенсію з моменту виникнення такого права, а саме з 06.04.2023.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року позов задоволено частково: Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №072050010913 від 08.05.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області врахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за періоди роботи з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 набутого на території російської федерації. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області (код ЄДРПОУ - 13486010) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одну тисячу сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації. Відповідачем не дотримані державні гарантії реалізації позивачем, як застрахованою особою прав, передбачених Законом №1058-VІ.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 27 років 09 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховані період роботи: - на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вважає, що враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно прийнято рішення про відмову № 072050010913 від 08.05.2023 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Скаржник зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області - органі ПФУ, який первинно розглядав заяву, скаржник в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати певні періоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи, рішення суду в такому випадку буде неможливо виконати. Крім того вважає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 25 квітня 2023 року позивач звернулася до ГУ Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», подавши пакет необхідних документів.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для розгляду.
08 травня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням №072050010913 відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідно страхового стажу.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні зазначено, що до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 не зараховано період роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992. з 22.03.1994 по 03.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погодившись з такими діями, щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-IV).
Як встановлено судом першої інстанції, у спірному рішенні відповідачем визначено страховий стаж позивача 27 років 09 місяців 21 днів.
За доданими документами до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 не зараховано період роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 (російська федерація) у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Згідно з ч.4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як передбачено ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана в тому числі Україною та рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 вказаної Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року, передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, при призначенні пенсії за законодавством України враховується набутий стаж та заробіток (дохід), з якого сплачено відповідну суму страхового внеску.
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою.
Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22.01.1993» від 01.12.2022 № 2783-IX набрав чинності 23.12.2022, а тому посилання відповідача на зазначений закон як на підставу для незарахування до спеціального (пільгового) трудового стажу позивача стажу роботи набутого в рф, є помилковими.
Разом з тим, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи. Крім того, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах
Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, в трудовій книжці у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність позивача.
Судом також враховано, що згідно ст. 101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.
Разом з тим, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, яким введено на території України воєнний стан, у зв'язку військовою агресією російської федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 листування із російською федерацією зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Оскільки за фактичних обставин, враховуючи розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення органів ПФ України до компетентних органів російської федерації для отримання (витребування) інформації про підтвердження спірного періоду навчання позивача, як і самостійне звернення позивача є неможливими, що, в свою чергу, позбавляє останнього можливості отримувати пенсію у належному розмірі та порушує гарантоване Конституцією України право власності та право на соціальний захист, тому зазначений спірний період має бути зарахований на підставі наданих позивачем документів.
Щодо відсутності доказів сплати позивачем страхових внесків за спірні періоди роботи суд першої інстанції правильно зазначив, що чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці.
Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів рф з вини позивача в суду немає.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №072050010913 від 08.05.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та врахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за періоди роботи з 01.01.1992 по 31.03.1992, з 22.03.1994 по 02.03.1996 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.10.1996 по 20.11.1997 набутого на території російської федерації.
Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами скаржника, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в органі ПФУ, який первинно розглядав заяву.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, в редакції чинній на час звернення позивача, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.10 вказаного Порядку встановлено, що після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачу 25 січня 2023 року виповнилося 60 років. Оскільки позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії в межах 3-ох місяців з дня досягнення пенсійного віку, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити пенсію позивачу з дня досягнення пенсійного віку, а саме з 25 січня 2023 року.
Таким чином, оскільки позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області, де і знаходиться пенсійна справа та куди позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тоді як Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області електронну пенсійну справу позивача після розгляду та прийняття рішення повернуло у Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, тому обов'язок призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року, слід покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що і просив позивач у своєму позові, що помилково не враховано судом першої інстанції.
Щодо тверджень апелянта про те, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим колегія суддів зазначає наступне.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст.13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Колегія суддів, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, ч.4 якої визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 260/6214/23 скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року, та в цій частині ухвалити нове рішення.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ЄДРПОУ 20453063) призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з 25 січня 2023 року.
В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі № 260/6214/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко