01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 461/5493/24 пров. № А/857/22743/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів СеникаР.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Шаповалової Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі за її позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративної відповідальності,
суддя у І інстанції Зубачик Н.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 27 серпня 2024 року,
25 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати постанову серії РАП №2464762098 від 13 червня 2024 року, винесену інспектором з паркування відділу контролю за дотриманням правил дорожнього руху управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шацьким Я.Ю., про притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та закрити провадження у справі.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі №461/5493/24 у задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано, а судом таких обставин не встановлено. Факт вчинення позивачкою правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а тому оскаржувана постанова від 13 червня 2024 року є законною та обґрунтованою, скасуванню не підлягає.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що постановою серії РАП №2464762098 від 13 червня 2024 року її притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн, оскільки нею порушено вимоги пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху, так як 14 травня 2024 року о 13:42 год здійснено зупинку транспортного засобу Mercedes Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 171 у зоні дії знаку «Зупинку заборонено».
При цьому скаржниця зазначила, що автомобіль марки Mercedes Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуває у постійному користуванні її доньки ОСОБА_2 , про що було повідомлено Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, відтак доведено до відома департаменту, що 14 травня 2024 року автомобілем керувала не його власник.
Окрім того, звернула увагу апеляційного суду, що дорожній знак, передбачений пунктом 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху, по вул.Пасічній, 171 у м. Львові встановлено самовільно в порушення норм діючого законодавства та не погоджувався відповідними підрозділами Національної поліції.
Представник Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість апеляційних вимог та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибула, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора з паркування відділу контролю за дотриманням правил дорожнього руху управління безпеки та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шацького Я.Ю. серії РАП №2464762098 від 13 червня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Як слідує із вказаної постанови, 14 травня 2024 року о 13:42 год, водієм транспортного засобу марки Mercedes Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснено зупинку за адресою м. Львів, вул. Пасічна, 171 у зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушено вимоги пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 цього Закону, організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах здійснюється із застосуванням технічних засобів інформаційно-телекомунікаційних та автоматизованих систем керування та нагляду за дорожнім рухом відповідно до правил і нормативів, а також на основі проектів і схем організації дорожнього руху, погоджених із відповідними підрозділами Національної поліції. До вказаних проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть бути внесені зміни та доповнення.
Організація дорожнього руху здійснюється спеціалізованими службами, що створюються відповідними органами: на автомобільних дорогах, що перебувають у власності територіальних громад, - органами місцевого самоврядування; на інших автомобільних дорогах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами; на залізничних переїздах - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки на залізничному транспорті.
Частиною 1 статті 6 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що до компетенції міських рад та їх виконавчих органів, районних рад та районних державних адміністрацій у сфері дорожнього руху належить, у тому числі, організація дорожнього руху на території міста і району згідно з відповідними генеральними планами, проектами детального планування та забудови населених пунктів, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, комплексних транспортних схем і схем організації дорожнього руху та з екологічно безпечними умовами.
Частинами 1, 2 статті 27 Закону України «Про дорожній рух» та положень пункту 1.10 Правил дорожнього руху України передбачено, що організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, в населеному пункті, здійснюється органом місцевого самоврядування на основі схем організації дорожнього руху.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.09.2020 у справі № 133/532/17 сформував такий висновок:
За приписами Закону України «Про дорожній рух» дорожні знаки встановлюються відповідно до Правил дорожнього руху та повинні відповідати проекту та схемі організації дорожнього руху, які погоджені із відповідними підрозділами Національної поліції. До вказаних проектів і схем за приписами відповідних підрозділів Національної поліції можуть бути внесені зміни та доповнення.
Отже, встановлення дорожніх знаків та як наслідок зміна схеми організації дорожнього руху органом місцевого самоврядування повинно бути погоджено із відповідними підрозділами Національної поліції.
Пунктом 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із пунктом 8.4 «в» ПДР заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Відповідно до розділу 33 ПДР заборонним дорожнім знаком 3.34 «Зупинку заборонено» забороняється зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Як слідує з оскаржуваної постанови позивачку притягнуто до відповідальності за порушення вимог пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху.
Частиною 1 статті 122 КУпАП визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем надано суду першої інстанції фотокопії, відповідно до яких транспортний засіб Mercedes Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , зупинено у зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено» ПДР.
Разом із тим, позивачка вказує на те, що дорожній знак 3.34 розташований з порушенням ПДР, державних стандартів та Законів України, а тому немає підстав його виконувати.
27 серпня 2024 року представник Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Шпакова Т.М. на електронну пошту суду першої інстанції скерувала письмові пояснення у справі, у яких зазначила, що переконання позивача про те, що дорожній знак встановлений з порушенням відповідних вимог, не дає підстави не виконувати вимоги дорожнього знаку, який встановлений на відповідній ділянці дороги (а.с. 81).
Окрім того, у матеріалах справи наявний лист заступника начальника Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Струка В. від 02 лютого 2023року за №13зі/41/12/02-2023, у якому зазначено, що на адресу УПП у Львівській області ДПП не надходило звернень щодо розгляду та погодження організації дорожнього руху за адресою м. Львів, вул. Пасічна, 171.
Доказів того, що встановлення дорожнього знаку 3.34 ПДР погоджено із відповідним підрозділом Національної поліції матеріали справи не містять і у ході апеляційного розгляду представником відповідача представлено не було.
Таким чином, безпідставне встановлення наказного знаку 3.34 «Зупинку заборонено» ПДР суперечить (не відповідає) схемі організації дорожнього руху, затвердженій органом місцевого самоврядування та погодженій із відповідним підрозділом Національної поліції, що є порушенням вимог Закону України «Про автомобільні дороги», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не може свідчити про порушення позивачкою ПДР та бути підставою для притягнення її дo адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, що дає підстави для висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності дій/рішень.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року у справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17.
Згідно із частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із приписами частини 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні адміністративно-правового спору, що розглядається, допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
Окрім того, на підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України “Про судовий збір» та Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у сумі (605,60 + 908,40) = 1514 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити
Скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 серпня 2024 року у справі № 461/5493/24 та прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову серії БАД №504276 від 29 листопада 2023 року скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (ЄДРПОУ 44448833) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у сумі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 02 жовтня 2024 року.