24 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/32007/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
секретар судового засідання Бендес А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року (головуючий суддя Кадникова Г.В.)
в адміністративній справі №160/32007/23 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 05.12.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2), в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) та скасувати рішення №046350014484 від 16.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 10.11.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1) зарахувати позивачці до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 11.10.2017 по 29.11.2023 роки згідно записів 14-15 трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
- зобов'язати відповідача-1 призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019, з 10.11.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка (20.05.1972 р/н) звернулася 10.11.2023 до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за вислугу років, оскільки працювала педагогічним працівником та має спеціальний стаж роботи за вислугою років більше 27 років. За розглядом заяви відповідачем-2 прийнято рішення №046350014484 від 16.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки відсутній необхідний стаж за вислугою років (не зараховано до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 29.07.2021). Позивачка вважає вказане рішення відполвідача-2 протиправним, оскільки на дату звернення до пенсійного органу вона мала спеціальний стаж роботи 27 років 06 місяців 16 днів, з яких відповідачем не оспорюються 23 роки 08 місяців 02 дні, однак відповідачч-2 не зарахував 03 роки 10 місяців 14 днів (період роботи з 11.10.2017 по 29.07.2021). Позивачка вважає, що її право на призначення пенсії за вислугу років з 10.11.2023 року підтверджується записами трудової книжки, нормами законодавства України та рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.11.2023 року №046350014484 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 10.11.2023, з урахуванням висновків суду та правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що відповідач-2 протиправно відмовив у зарахуванні періодів роботи з 05.09.1989 по 27.08.1990 на посаді “помічник вихователя» та з 10.08.1992 по 30.06.1993 на посаді “вихователя» до стажу позивачки.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачці до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 11.10.2017 по 29.11.2023 роки згідно записів 14-15 трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019, з 10.11.2023 року, суд першої інстанції вказав, що не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розгляд розраховувати пенсію позивачки, оскільки прийняття рішень про призначення, розрахунок, перерахунок пенсії відноситься до компетенції відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідачем-2) та позивачкою подані апеляційні скарги.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 р. в адміністративній справі №160/32007/23 повернуто особі, яка її подала.
Отже, в апеляційному порядку розглядається апеляційна скарга ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Вказує, що суд першої інстанції фактично не розглянув по суті вимогу щодо зарахування до спеціального стажу періоду роботи з 11.10.2017 по 29.07.2021.
Вважає, що для належного захисту порушених прав позивачки слід:
визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та скасувати рішення №046350014484 від 16.11.2023 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років згідно з п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 12.08.2020 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати позивачці до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" період роботи з 11.10.2017 по 29.11.2023 роки згідно записів 14-15 трудової книжки серії НОМЕР_1 ;
зобов'язати відповідача-1 призначити позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 04.06.2019 року №2-р/2019, з 10.11.2023 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 визначено дану справу розглядати в судовому засіданні.
Учасники справи в судове засідання не звилися. Про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Від позивачки та представника відповідача-1 надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зі заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно п «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з 12.08.2020 року.
Відповідач-1 не розглядав по суті заяву позивачки про призначення пенсії та не прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.
Заява позивачки та додані документи розглянуті за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Тернопільській області, рішенням якого від 16.11.2023 №046350014484 позивачці відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком.
Позивачка вважає протиправними дії відповідача-1 та його рішення 16.11.2023 №046350014484 про відмову у призначенні позивачці пенсії за вислугу років з 12.08.2020 року згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV.
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII визначені види пенсій:
а) трудові пенсії:
за віком;
по інвалідності;
в разі втрати годувальника;
за вислугу років.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (ст.44 ЗУ №1058-IV).
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (ч.5 ст.45 ЗУ №1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (Порядок №22-1).
Пунктом 4.1 Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (п.4.3 Порядку №22-1).
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту першого Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №637 від 12.08.1993 (Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 2 Порядку №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Пунктом 24 Порядку №637 встановлено, що для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників в якій, зокрема, зазначено:
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника;
- трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню;
- записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону;
- усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження);
- записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення;
- у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу;
- бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок;
- по закінченні кожного місяця особа, яка відповідає за ведення трудових книжок, подає бухгалтерії звіт про наявність бланків трудових книжок і вкладишів до них і про суми, що одержані за заповнені трудові книжки і вкладиші до них, з додатком прибуткового ордеру каси підприємства.
Матеріалами справи підтверджується, що пенсійний орган (відповідач-2), розглянувши заяву позивачки про призначення пенсії, своїм рішенням від 16.11.2023 №046350014484 відмовив у призначенні пенсії за вислугу років з огляду на відсутність необхідного стажу.
Так, за результатами розгляду документів, наданих до заяви, до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховано згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 08.09.1989 наступні періоди роботи:
з 05.09.1989 по 27.08.1990 на посаді “помічник вихователя»,
з 10.08.1992 по 30.06.1993 на посаді “вихователя»,
Відповідач-2 вважає, що згідно наданих документів неможливо встановити, що позивачка працювала в дошкільному навчальному закладі при ПО “Станкозавод», в наказах про прийняття та звільнення з роботи зазначено “д/к №64» та “д/к № НОМЕР_3 », окрім того посада “помічник вихователя» не передбачена в дошкільному навчальному закладі.
При цьому, на підтвердження своїх вимог, позивачкою до позовної заяви додано в копіях:
архівну довідку від 05.10.2023 № Б-223 виконавчого комітету Павлоградської міської ради;
довідку від 18.10.2023 № 1346 відділу освіти Павлоградської міської ради;
накази № 560-к від 22.08.1990, № 461к від 07.08.1992, № 338к від 01.07.1993 та № 855к від 06.09.1989 по ПО «Станкозавод»,
трудову книжку НОМЕР_2 від 08.09.1989;
довідку форми ОК-5.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно із пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
На думку колегія суддів апеляційної інстанції позивачка не може і не повинна нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки записи у трудову книжку вносилися відповідальними працівниками підприємств, де працювала позивачка.
Відповідно до Інструкцій про порядок ведення трудових книжок працівників, які діяли у періоди роботи позивача, бланки трудових книжок і вкладишів до них зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності і видаються за заявкою у підзвіт особі, відповідальній за ведення трудових книжок.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З урахуванням викладеного, на особу не може перекладатись тягар доведення чіткості та повноти даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, матеріали справи не містять (відповідачем не надано) доказів здійснення дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити страховий стаж позивачки.
Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавляти позивача конституційного права на соціальний захист.
Наведене правозастосування узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 вказав, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Порядком №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
І тільки за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи тощо.
Таким чином, відповідач-2 протиправно відмовив у зарахуванні періодів роботи з ?? з 05.09.1989 по 27.08.1990 на посаді “помічник вихователя» та з 10.08.1992 по 30.06.1993 на посаді “вихователя» до стажу позивачки.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16.11.2023 року №046350014484 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, надаючи оцінку іншим висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги щодо дискреційних повноважень пенсійного органу в питанні зарахуванні позивачці до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до п«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ефективний спосіб захисту прав позивачки, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
При цьому, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України, відповідно до якої, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Зі змісту положень, закріплених у пункті 4 частини 2 статті 245 КАС України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.
Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів.
Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування.
Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Матеріалами справи підтверджується, що 10.11.2023 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (відповідач-1) зі заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 24).
При цьому, відповідач-1 не розглядав по суті заяву позивачки про призначення пенсії та не приймав рішення про відмову в призначенні пенсії.
Заява позивачки та додані до неї документи розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області (відповідач-2).
Рішенням відповідача-2 від 16.11.2023 №046350014484 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років (а.с. 8 з/с). При цьому, на думку колегії суддів апеляційної інстанції відповідач-2 протиправно відмовив у зарахуванні періодів роботи позивачки з 05.09.1989 по 27.08.1990 на посаді “помічник вихователя» та з 10.08.1992 по 30.06.1993 на посаді “вихователя» до стажу позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що висновок відповідача-2 про відсутність у ОСОБА_1 стажу роботи з 05.09.1989 по 27.08.1990 на посаді “помічник вихователя» та з 10.08.1992 по 30.06.1993 на посаді “вихователя» та, як наслідок, відсутність права на пенсію за вислугу років згідно п «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» спростовується матеріалами справи (зокрема записами трудової книжки позивачки) та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини (ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, позивачка в позові просить зарахувати до спеціального стажу роботи період з 11.10.2017 по 29.11.2023 роки згідно записів 14-15 трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Натомість, запис 15 трудової книжки серії НОМЕР_1 датований 29.07.2021, при цьому інших записів трудової книжки матеріали справи не містять (а.с. 31 з/с).
Отже, відсутні докази, що підтверджують роботу позивачки в період з 30.07.2021 по 29.11.2023.
Як наслідок, відсутні підстави для зарахування до спеціального стажу роботи позивачки вказаного періоду (з 30.07.2021 по 29.11.2023).
Водночас, період роботи позиваки з 11.10.2017 по 29.07.2021 підтверджений належним чином.
Статтею 58 Закону України №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розгляд розраховувати пенсію позивача, оскільки прийняття рішень про призначення, розрахунок, перерахунок пенсії відноситься до компетенції відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
В силу абз.2 ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Значене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи позивачки.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 317, 321, 322, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 24.09.2024 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 24.09.2024.
В повному обсязі постанова виготовлена 01.10.2024.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова