26 вересня 2024 року м.Дніпросправа № 160/27837/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 160/27837/23 (суддя Озерянська С.І., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в письмовому провадженні) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військову частину (накази від 24.07.2022 р. № 190, від 09.08.2022 р. № 206, від 17.02.2023 р. № 77);
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 01.05.2022 р. по 23.07.2022 р., з 26.07.2022 р. по 31.07.2022 р., з 12.09.2022 р. по 05.10.2022 р., з 13.10.2022 р. по 18.10.2022 р., під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19.10.2022 р. по 26.11.2022 р., з 27.11.2022 р. по 30.12.2022 р., з 16.05.2023 р. по 06.06.2023 р.;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров'я в період з 31.12.2022 р. по 29.01.2023 р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 01.05.2022 р. по 23.07.2022 р., з 26.07.2022 р. по 31.07.2022 р., з 12.09.2022 р. по 05.10.2022 р., з 13.10.2022 р. по 18.10.2022 р., під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19.10.2022 р. по 26.11.2022 р., з 27.11.2022 р. по 30.12.2022 р., з 16.05.2023 р. по 06.06.2023 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров'я на підставі довідки ВЛК від 30.12.2022 р. № 1542 в період з 30.12.2022 р. по 28.01.2023р..
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Так, суд:
- визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення в період з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року, з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року, з 16.05.2023 року по 06.06.2023 року та у відпустці за станом здоров'я в період з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року;
- зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після отриманого поранення за періоди з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року, з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року, з 16.05.2023 року по 06.06.2023 року та у відпустці за станом здоров'я в період з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Із рішенням суду першої інстанції не погодився позивач, та через свого представника, подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, а саме:
1) Визнати протиправними та скасувати накази командира Військової частини НОМЕР_1 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військову частину (накази від 24.07.2022 р. № 190, від 21.09.2022 р. № 7632, від 09.08.2022 р. № 206, від 25.10.2022 р. № 10725);
2) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової винагороди за жовтень 2022 р., листопад 2022 р., грудень 2022 р., січень 2023 р., травень 2023 р., червень 2023 р., передбачену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 р. № 22819;
3) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 01.05.2022 р. по 23.07.2022 р., з 26.07.2022 р. по 31.07.2022 р., з 12.09.2022 р. по 05.10.2022 р., з 13.10.2022 р. по 18.10.2022 р., під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області;
4) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19.10.2022 р. по 26.11.2022 р., з 27.11.2022 р. по 30.12.2022 р., з 16.05.2023 р. по 06.06.2023 р.;
5) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров'я в період з 31.12.2022 р. по 29.01.2023р.;
6) Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 грошову винагороду за жовтень 2022р., листопад 2022 р., грудень 2022 р., січень 2023 р., травень 2023 р., червень 2023 р., передбачену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2023 р. № 22819;
7) Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 належне грошове забезпечення за період з 01.05.2022 р. по 23.07.2022 р., з 26.07.2022 р. по 31.07.2022 р., з 12.09.2022р. по 05.10.2022 р., з 13.10.2022 р. по 18.10.2022 р., під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі
Донецької області;
8) Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час проходження стаціонарного лікування після тяжкого поранення з 19.10.2022 р. по 26.11.2022 р., з 27.11.2022 р. по 30.12.2022 р., з 16.05.2023 р. по 06.06.2023 р.;
9) Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити
ОСОБА_1 належне грошове забезпечення під час перебування у відпустці за станом здоров'я на підставі довідки ВЛК від 30.12.2022 р. № 1542 в період з 30.12.2022 р. по 28.01.2023р.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що в період з 01.05.2022 року по 23.07.2022 року, з 26.07.2022 року по 31.07.2022 року, з 12.09.2022 року по 05.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 18.10.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області. 18.10.2022 року отримав поранення, у зв'язку з чим з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року, з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року, з 16.05.2023 року по 06.06.2023 року проходив стаціонарне лікування після тяжкого поранення. В період з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року перебував у відпустці за станом здоров'я на підставі довідки військово-лікарської комісії від 30.12.2022 року № 1542 Однак, відповідачем було здійснено часткове нарахування та виплату додаткової грошової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». Відповідачем на адвокатський запит позивача було повідомлено, що додаткова винагорода за липень, серпень 2022 року не була нарахована у зв'язку винесенням командиром військової частини наказів про самовільне залишення розташування підрозділу. Стверджує, що позивачу про проведення службового розслідування було не відомо, будь-які письмові пояснення він не надавав. Отже накази про самовільне залишення військової частини від 24.07.2022 року № 190, від 09.08.2022 року № 206, від 17.02.2023 року № 77 є незаконними та підлягали скасуванню.
Скаржник наполягає на порушенні судом права позивача на оскарження наказів, якими було затверджено результати службових розслідувань, якими встановлено допущені позивачем порушення та застосовано відносно нього дисциплінарні стягнення у вигляді, зокрема, позбавлення виплати додаткової винагороди відповідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень-серпень 2022 року у повному обсязі. Суд безпідставно повернув його заяву про зміну предмету позову 15.01.2024 р., вказавши, що у позивача був строк на їх оскарження до 16.12.2023р.. Суд протиправно побудував свої висновки у оскарженому рішенні саме на тому факті, що такі накази не оскаржені позивачем та не скасовані, а отже підлягають виконанню.
За позицією скаржника, суд не навів жодного аргументу, який би свідчив про протиправність в діях позивача, яка мала б наслідком застосування до нього дисциплінарного стягнення. Доводам позивача про протиправність оскаржуваного наказу суд оцінки не надав та обмежився виключно процедурними аспектами прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Крім того, за доводами скаржника, висновки суду про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях, а також кількості днів участі у таких діях та заходах не відповідають
дійсним обставинам справи, адже довідка чітко відображає періоди участі позивача у таких заходах в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області.
Відповідачем не надано доказів щодо визнання довідки недійсною або її відкликання, жоден з учасників справи не ставив під сумнів безпосередню участь позивача у бойових діях
або заходах, а отже, і його право на виплату спірної додаткової винагороди за періоди з 01.05.2022 р. по 23.07.2022 р., з 26.07.2022 р. по 31.07.2022 р., з 12.09.2022 р. по 05.10.2022 р., з 13.10.2022 р. по 18.10.2022р. Позивач не може нести тягар негативних наслідків від неправомірної бездіяльності суб'єктів владних повноважень і що недотримання вимог законодавства в частині складення усіх необхідних документів та обміну інформацією щодо участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не може бути підставою для відмови у виплаті спірної доплати.
Відповідач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2022 року №42 зарахований до списків особового складу військової частини на посаду старшого механіка-водія 1 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти.
Солдат ОСОБА_1 в період з 01.05.2022 року по 23.07.2022 року, з 26.07.2022 року по 31.07.2022 року, з 12.09.2022 року по 05.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 18.10.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2023 року №14810.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022 року №190 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що 23 липня 2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 23 липня 2022 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2022 року №193 солдата ОСОБА_1 , який 23 липня 2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, вважати таким, що 26 липня 2022 повернувся до розташування підрозділу та приступив до виконання бойових завдань за призначенням. З 26 липня 2022 року зараховано на грошове та речове забезпечення військової частини.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2022 року №206 солдата ОСОБА_1 , який з 31 липня 2022 року перебував на лікуванні у КНП “Лозівське територіальне медичне об'єднання», м. Лозова Харківської області та не прибув, вважати таким, що 08 серпня 2022 року самовільно залишив військову частину в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 08 серпня 2022 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2022 року №216 солдата ОСОБА_1 , який 08 серпня 2022 року самовільно залишив військову частину в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, вважати таким, що 16 серпня 2022 року повернувся до розташування військової частини в пункт постійної дислокації. З 16 серпня 2022 року зараховано на грошове та речове забезпечення військової частини.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 року №7632 “Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та визначено не нараховувати грошове забезпечення, зокрема не виплачувати додаткову винагороду, відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень 2022 року у повному обсязі.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.10.2022 року №10725 “Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та визначено не нараховувати грошове забезпечення, зокрема не виплачувати додаткову винагороду, відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за серпень 2022 року у повному обсязі.
18.10.2022 року ОСОБА_1 , внаслідок обстрілу противником позицій поблизу м. Соледар Бахмутського району Донецької області, отримав акубаротравму, сліпі вогнепальні кульові поранення лівої нижньої кінцівки та лівої верхньої кінцівки. Поранення отримані під час виконання обов'язків військової служби, які пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується первинною медичною картою форми 100 та довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №12209 від 25.11.2022 року.
3 19.10.2022 року по 26.11.2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КП “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» ДОР, з діагнозом вогнепальне кульове поранення лівого стегна з уламковим переломом в 1/3 стегнової кістки. СПО МОС АЗФ “таз-стегно)» лівої нижньої кінцівки, 19.10.2022 року, вогнепальне поранення лівого плеча та передпліччя з уламковим переломом п1/3 плечової кістки, багато уламковим переломом с1/3-в1/3 кісток передпліччя з великим дефектом кісток. СПО МОС АЗФ “плече-передпліччя», кульове проникаюче поранення передньої черевної стінки, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого е 13236 від 26.11.2022 року.
3 27.11.2022 року по 30.12.2022 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №4158 від 30.12.2022 року.
30.12.2022 року солдат ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 , по завершенню якого видано довідку №1542 від 30.12.2022 року, в якій зазначено, що на підставі статті 81, графи II Розкладу хвороб потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів.
В довідці №1542 від 30.12.2022 року зазначено діагноз та постанову військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва). Стан після вогнепального кульового сліпого поранення (18.10.2022) верхньої третини правого стегна з вогнепальним переломом верхньої третини правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, вогнепального кульового наскрізного поранення лівого плеча та передпліччя з вогнепальним переломом нижньої третини лівої плечової кістки та верхньої третини обох кісток передпліччя з дефектом кісткової тканини, кульового непроникаючого поранення передньої черевної стінки, лікованого оперативно: (18.10.2022): ПХО вогнепальних ран. видалення кулі з передньої черевної стінки, монтаж ДЗФ “таз-стегно» га “плече-передпліччя»; (01.11.2022): демонтаж АЗФ “таз-стегно», монтаж системи скелетного витяжіння за бугристість лівої великогомілкової кістки; (30.11 2022): закрита репозиція, металоостеосинтез перелому верхньої третини лівої стегнової кістки PFNa-cтержнем; (06.12.2022): демонтаж АЗФ “плече-передпліччя» зліва; (13.12.2022): відкрита репозиція, металостеоеинтез перелому нижньої третини лівої плечової кістки дистальною латеральною та медіальною пластинами з кутовою стабільністю гвинтів, ліктьового відростку лівої ліктьової кісти по Веберу, з тимчасовим порушенням функції. Згідно наказу МОЗ України №370 від 04.07.2007 травма відноситься до тяжких.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 року №77 солдата ОСОБА_1 , вважати таким, що 17 лютого 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 17 лютого 2023 року.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.08.2023 року №16805 “Про результати службового розслідування» за фактом самовільного залишення військової частини 17.02.2023 року солдата ОСОБА_1 вирішено не притягувати до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку з не підтвердженням факту його самовільного залишення військової частини та скасувати підпункт 4.78, пункту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.02.2023 року №77.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2023 року №661 (по стройовій частині) внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 року №77, в якому визначено скасувати та вважати нереалізованим 4.78. солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , вважати таким, що 17 лютого 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації, виключити з грошового та речового забезпечення військової частини з 17 лютого 2023 року.
Згідно картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 01/2022-12/2022 від 26.12.2023 року №9425/ФЕС, йому нараховано премію захисникам за 05/2022 в розмірі 30000 грн., за 07/2022 в розмірі 100 000 грн., нараховано винагороду за безпосередню участь в бойових діях за 10/2022 в розмірі 60 000 грн., за 11/2022 в розмірі 54 838,71 грн., нараховано винагороду до рівня 30 тисяч іншим за 10/2022 в розмірі 12 000 грн., за 11/2022 в розмірі 13 548,39 грн., за 12/2022 в розмірі 30 000 грн.
Вважаючи протиправними накази відповідача: від 24.07.2022 р. № 190, від 09.08.2022 р. № 206, від 17.02.2023 р. № 77, бездіяльність щодо не належного нарахування та виплати грошового забезпечення за періоди 01.05.2022 року по 06.06.2023 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати у повному та належному розмірі додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у період перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
Крім того, позивач має право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за довідкою військово-лікарської комісії, який у випадку позивача становив з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що є накази, якими позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді, зокрема, позбавлення виплати додаткової винагороди відповідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень-серпень 2022 року у повному обсязі. Такі накази не скасовані, а отже підлягали виконанню.
Відсутність позивача у період з 23.07.2022 року по 25.07.2022 року, з 08.08.2022 року по 15.08.2022 року в місці розташування військової частини НОМЕР_1 останнім не заперечується. До суду належних документів (доказів) підтвердження непрацездатності позивачем не надано. З огляду на це, суд дійшов висновків, що накази командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022р. №190 та від 09.08.2022 р. №206 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військової частини є правомірними та скасуванню не підлягають. Щодо наказу від 17.02.2023 року № 77, то він був скасований відповідачем самостійно.
Оскільки відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 року №7632 та від 25.10.2022 року №10725 “Про результати службового розслідування» підтверджено факти самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 у період з 23.07.2022 року по 25.07.2022 року, з 08.08.2022 року по 15.08.2022 року, тобто фактично позивач був відсутній на військовій службі без поважних причин, суд прийшов до висновку відсутність підстав нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у спірні періоди, зокрема додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за прийняття безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 17 Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
01.04.2022 року постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168" № 400 внесено зміни до вказаної вище постанови, згідно з якими до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Згідно з пунктом 2 цієї постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 2-1, 3 Постанови №168 порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Міністром оборони України в Окремому дорученні від 23.06.2022 №912/з/29, яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022.
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Згідно з пунктом 4 Окремого доручення у підставах про видання таких довідок (додаток №1 або додаток №2) обов'язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Відповідно до пункту 5 Окремого доручення виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).
Таким чином, підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини за формою, затвердженою додатком №1 Окремого доручення.
Позивач- ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022, з 26.02.2022 року призваний на військову службу по мобілізації та проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 належного грошового забезпечення за період з 01.05.2022 року по 23.07.2022 року, з 26.07.2022 року по 31.07.2022 року, з 12.09.2022 року по 05.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 18.10.2022 року, під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області.
Суд встановив, що довідка військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2023 року №14810 була видана позивачу для набуття статусу та отримання посвідчення учасника бойових дій, а отже вона не може свідчити про його фактичну безпосередню участь у бойових діях протягом вказаного періоду та бути підставою для нарахування додаткових виплат до грошового забезпечення.
В цілях виплати спірної доплати така довідка не відповідає вимогам Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 та формі додатку № 1 Окремого доручення. Крім цього, у підставах про видання цієї довідки не зазначені документи, визначені абзацами 3, 4 та 5 пункту 3 цього Доручення, зокрема журнал бойових дій.
Наведеними вище нормами чітко визначено, що військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само по собі не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та підтвердження цих обставин указаними документами.
Наведене узгоджується із висновками та правовою позицією, що викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23.
Позивач на обґрунтування своєї позиції не зазначає, до виконання яких завдань чи заходів він буі залучений під час перебування у відповідному позиційному районі протягом спірного періоду, не конкретизує, у якому місці та за яких обставин ці завдання ним виконувалися, не наводить щонайменшої деталізації виконуваних бойових завдань чи заходів.
Як зазначив Веровний Суд у постанові від 20 червня 2024 року у справі № 400/249/23, для належного обґрунтування наявності права на отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, військовослужбовець повинен не лише послатися на сам факт своєї участі у бойових діях та заходах, але й навести конкретні обставини такої участі, включаючи опис, обставини та умови виконуваних завдань.
У спірному випадку позивач фактично вважає достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн факт перебування в районі ведення бойових дій у спірному періоді.
В матеріалах справи відсутні бойові накази, журнал бойових дій або іншого рапорту безпосереднього командира про обставини "безпосередньої участі позивача в період з 01.05.2022 року по 23.07.2022 року, з 26.07.2022 року по 31.07.2022 року, з 12.09.2022 року по 05.10.2022 року, з 13.10.2022 року по 17.10.2022 року у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському районі Харківської області, Бахмутському районі Донецької області.
За таких обставин, у військової частини НОМЕР_1 не було підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди саме в розмірі 100 000 грн, визначеної пунктом 1-1 Постанови №168.
Щодо доводів скаржника, що він не може нести тягар негативних наслідків від неправомірної бездіяльності суб'єктів владних повноважень і що недотримання вимог законодавства в частині складення усіх необхідних документів та обміну інформацією щодо участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії не може бути підставою для відмови у виплаті спірної доплати, слід зазначити, що позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.
Обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому, підставу позову повинен довести саме позивач.
Щодо визнання протиправними та скасування наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022 року № 190, від 09.08.2022 року № 206 про самовільне залишення розташування підрозділу або військової частини.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, законодавством визначені обставини, за яких військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі Порядок №608).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до пункту 1 розділу IIІ Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.
Згідно пункту 3 розділу IIІ Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Відповідно до пункту 5 розділу IIІ Порядку №608 службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Згідно з пунктом 8 розділу IIІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Згідно пункту 3 розділу ІV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022 року №190 солдат ОСОБА_1 , вважається таким, що 23 липня 2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 23 липня 2022 року.
Також, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2022 року №206 солдат ОСОБА_1 , який з 31 липня 2022 року перебував на лікуванні у КНП “Лозівське територіальне медичне об'єднання», м. Лозова Харківської області та не прибув, вважається таким, що 08 серпня 2022 року самовільно залишив військову частину в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
За фактом самовільного залишення солдатом ОСОБА_1 військової частини були призначені службові розслідування з метою з'ясування причин та умов щодо відсутності позивача на службі.
Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №10725 від 25.10.2022 року “Про результати службового розслідування» позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та зокрема, вирішено не виплачувати додаткову винагороду відповідно потанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за серпень 2022 року у повному обсязі.
Також, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №7632 від 21.09.2022 року “Про результати службового розслідування» позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та зокрема, вирішено не виплачувати додаткову винагороду відповідно потанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень 2022 року у повному обсязі.
Отже, саме зазначеними наказами було затверджено результати службових розслідувань, якими встановлено допущені позивачем порушення та застосовано відносно нього дисциплінарні стягнення у вигляді зокрема позбавлення виплати додаткової винагороди відповідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень-серпень 2022 року у повному обсязі.
На момент розгляду судом даної справи накази є чинними, не скасованими, а тому підлягають обов'язковому виконанню та врахуванню, а саме щодо позбавлення позивача виплати додаткової винагороди відповідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за липень-серпень 2022 року у повному обсязі.
Щодо тверджень позивача в апеляційній скарзі, що суд безпідставно не прийняв до розгляду його заяву про збільшення позовних вимог, серед яких були і вимоги про скасування наказів №7632 від 21.09.2022 року та №10725 від 25.10.2022 року, колегія суддів такі доводи відхиляє.
Так, в матеріалах справи наявна ухвала від 15.01.2024року, якою суд першої інстанції повернув без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог. Ухвала мотивована тим, що заява позивача подана без дотримання вимог ст. 47 КАС України, оскільки позивач змінив як предмет позову, так і його підстави, а також подав таку заяву поза межами строку, визначеного КАС України, а саме після початку розгляду справи по суті.
Колегія суддів звертає увагу, що повернення судом заяви позивача без розгляду не перешкоджало останньому звернутися до суду із самостійним позовом в рамках іншого провадження.
На час розгляду даної справи судом, доказів визнання наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності протиправними та їх скасування сторонами надано не було.
Відповідно, з урахуванням наведеного, відхиляються і доводи скаржника про недотримання відповідачем визначеної законом процедури проведення службового розслідування, оскільки оцінка таким доводам має надаватися під час розгляду справи при оскарженні позивачем наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Оскаржені позивачем накази №190 від 24.07.2022 року та №206 від 09.08.2022 року містять розпорядження щодо виключення позивача з всіх видів забезпечення у зв'язку з самостійним залишенням військової частини. Факти, які стали підставою для винесення цих наказів, позивачем не спростовуються.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" №551-XIV від 24.03.1999 року затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Згідно зі статтею 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних учинків.
За приписами частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Визначення виду дисциплінарного стягнення відноситься до дискреційних повноважень командира.
Відсутність позивача у період з 23.07.2022 року по 25.07.2022 року, з 08.08.2022 року по 15.08.2022 року в місці розташування військової частини НОМЕР_1 останнім не заперечується. До суду належних документів (доказів) підтвердження непрацездатності позивачем не надано.
Як вже було зазначено вище, обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому, підставу позову повинен довести саме позивач.
З огляду на викладене, є вірними висновки суду першої інстанції, що накази командира військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2022 р. № 190 та від 09.08.2022 р. № 206 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив розташування підрозділу або військової частини, є правомірними та скасуванню не підлягають.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 року № 77 про самовільне залишення розташування підрозділу або військової частини, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 року №77 солдат ОСОБА_1 , вважається таким, що 17 лютого 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації.
Службовим розслідуванням, ініційованим на перевірку вказаного факту самовільного залишення військової частини, встановлено, що солдат ОСОБА_1 дійсно мав поважні причини не з'явитися на службі з 17.02.2023 року по 04.03.2023 року, що підтверджується документами і рентгенівським знімком, в його діях не вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального Кодексу України.
За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 24.08.2023 року №16805 “Про результати службового розслідування» за фактом самовільного залишення військової частини 17.02.2023 року солдата ОСОБА_1 вирішено не притягувати до дисциплінарної відповідальності, у зв'язку з не підтвердженням факту його самовільного залишення військової частини та скасувати підпункт 4.78, пункту наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.02.2023 року №77. Помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби відповідно до вимог пункту 5 розділу XVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26 червня 2018 року за №745/32197, нарахувати грошове забезпечення старшому оператору - радіотелефоністу відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , солдату ОСОБА_2 з 17.02.2023 року по 03.03.2023 року, виплатити премію за лютий та березень 2023 року у повному обсязі, та виплатити додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року за лютий та березень 2023 року у повному обсязі.
Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.08.2023 року №661 (по стройовій частині) внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2023 року №77, в якому визначено скасувати та вважати нереалізованим: 4.78. солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , вважати таким, що 17 лютого 2023 року самовільно залишив військову частину в пункті постійної дислокації, виключити з грошового та речового забезпечення військової частини з 17 лютого 2023 року.
Отже, враховуючи те, що відповідачем самостійно було скасовано наказ від 17.02.2023 року №77 про самовільне залишення позивачем розташування підрозділу або військової частини, відсутні підстави для визнання такого наказу протиправним та його скасування судом.
Щодо визначення періоду виплати грошового забезпечення, під час якого брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Відповідно до пункту 15 Розділу 1 “Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, встановлено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Оскільки відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 року №7632 та від 25.10.2022 року №10725 “Про результати службового розслідування» підтверджено факти самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 у період з 23.07.2022 року по 25.07.2022 року, з 08.08.2022 року по 15.08.2022 року, тобто фактично позивач був відсутній на військовій службі без поважних причин, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, зокрема додаткової винагороди у розмірі 100 000,00 грн. за прийняття безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач в апеляційній скарзі просить скасувати повністю рішення суду першої інстанції, проте не наводить жодних підстав та обгрунтувань, чому не погоджується із судом першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Задовольняючи частину позовних вимог позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати у повному та належному розмірі додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у період перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
Крім того, позивач має право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за довідкою військово-лікарської комісії, який у випадку позивача становив з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року.
Суд дослідив надані позивачем довідки, виписки, епікризи та виписні епікризи щодо лікування у період з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року, з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року містять розділ щодо лікувальних рекомендації, в якому перераховано конкретні види лікування, необхідні для застосування після закінчення стаціонарного лікування, і прийшов до висновку, що надана за станом здоров'я відпустка фактично була відпусткою для лікування.
Відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону №2011-XII, у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання.
Відповідно, перебування особи у відпустці за станом здоров'я за постановою ВЛК, якщо такій відпустці передувало лікування у стаціонарному закладі у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини із визначенням лікувальним закладом подальших лікувальних рекомендації на час перебування у відпустці, є підставою для включення такої особи до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, на підставі абзацу 4 пункту 1 Постанови №168.
Отже, позивач має право на отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за довідкою військово-лікарської комісії, який у випадку позивача становив з 31.12.2022 року по 29.01.2023 року.
Також судом було встановлено, що 18.10.2022 року ОСОБА_1 внаслідок обстрілу противником позицій поблизу м. Соледар Бахмутського району Донецької області, отримав акубаротравму, сліпі вогнепальні кульові поранення лівої нижньої кінцівки та лівої верхньої кінцівки. Поранення отримані під час виконання обов'язків військової служби, які пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується первинною медичною картою форми 100 та довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №12209 від 25.11.2022 року.
Після отриманого поранення позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у КП “Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова» ДОР з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року; у Військовій частині НОМЕР_2 з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року.
У довідці військово-лікарської комісії №1542 від 30.12.2022 року зазначено, що за ступенем тяжкості, травма позивача визначена як “тяжка», а поранення, яке отримав позивач, пов'язане із захистом Батьківщини.
Отже, в періоди перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 19.10.2022 року по 26.11.2022 року, з 27.11.2022 року по 30.12.2022 року він набув права на отримання додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відповідач рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржує та не наводить доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого позивачем рішення суду першої інстанції. Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують правильних висновків суду, до того ж спростовані матеріалами справи. Частина вимог, викладених в прохальній частині апеляційної скарги, не стосується предмету спору та не вирішувалися судом першої інстанції, а, отже, колегія суддів не надає їм оцінку.
Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 січня 2024 року у справі № 160/27837/23 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак