вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"24" вересня 2024 р. Справа №370/401/24
Макарівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Білоцької Л.В.,
із секретарем Хоменко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду у смт Макарів Київської області справу за позовом
ОСОБА_1 до держави-агресора російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи,
07.02.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого представника адвоката Єленич О.В., звернулася до суду з позовом до держави-агресора російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації (далі - відповідач) про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи в розмірі 1 168 132 доларів США.
В обґрунтування позову позивач вказала, що вона є власницею об'єкта нерухомого майна - нежитлового будинку загальною площею 769, 9 метрів квадратних, що розташований за адресою АДРЕСА_1 (далі по тексту - Будинок або Майно).
З 04.02.2019 року ОСОБА_1 надавала в оренду належне їй вищевказане нерухоме майно ТОВ «Адоніс М» згідно договору оренди від 04.02.2019 року.
24.02.2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України. По всій території України розпочалися масові авіаудари, ракетні та артилерійські обстріли військових та інших важливих оборонних об'єктів, обстріли по цивільним об'єктам та об'єктам критичної інфраструктури.
Водночас на прикордонних з Російською Федерацією та Білоруссю районах обстріляний державний кордон України, обстріли прикордонних підрозділів та блокпостів з використанням артилерії, важкої техніки та стрілецької зброї.
Указом Президента України В. Зеленського від 24.02.2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.
Селище міського типу Макарів знаходиться за 50 кілометрів від Києва. З перших днів війни (з 24.02.2022 року) смт Макарів тривалий час було місцем активних боїв між українською армією та російськими військами. Протягом березня 2022 року, коли війська РФ наступали на північний захід від Києва, цей населений пункт декілька разів переходив під контроль то однієї, то іншої сторін.
Смт Макарів перебувало під постійними обстрілами артилерії. Під час тимчасової окупації міста російськими військовослужбовцями було порушено численні норми міжнародного права та вчинялись масові військові злочини, зокрема, вбивства цивільного населення, зґвалтування, крадіжки, знищення рухомого та нерухомого майна.
Збройне вторгнення військ російської федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України та проведення бойових дій, зокрема, на території Бучанського району, його окупація, є причинами через які позивачка була позбавлена можливість володіти належним їй майном. Саме російська федерація вчинила дії, які призвели до втрати нею належного їй майна.
Смт Макарів Макарівської селищної територіальної громади з 24.02.2022 року по 30.03.2022 перебувало під окупацією російської федерації і було віднесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
Від початку військової агресії з 24 лютого 2022 в результаті обстрілів через неодноразові обстріли та влучання снарядів належне ОСОБА_1 майно зазнавало руйнувань.
23.05.2022 року ОСОБА_1 зверталася до Відділення поліції №3 Бучанського РУП із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За результатами розгляду заяви було відкрито кримінальне провадження, що підтверджується витягом із ЄРДР про початок досудового розслідування від 24.05.2022 року в кримінальному провадженні №42022112200000385.
16.06.2022 року позивач отримала листа з повідомленням від орендаря нерухомості ТОВ «Адоніс М» про те, що будівля була фактично повністю знищена в результаті неодноразових обстрілів, що спричинили масштабну пожежу. До листа додавався Технічний звіт 8.06.22-ТВ-ВОБ «Візуальне обстеження громадського нежитлового будинку (закладу охорони здоров'я)».
05.08.2022 року позивач отримала листа від орендаря нерухомості ТОВ «Адоніс М», до якого додавався Акт про пожежу від 04.08.2022 року. В акті зафіксовано, що пожежа виникла в березні 2022 року, тобто, протягом часу, коли смт Макарів перебувало в тимчасовій окупації.
Також позивач зверталася до Головного військового слідчого управління слідчого комітету Російської Федерації 18.10.2023 року з відповідною заявою шляхом направлення листа на офіційну електронну адресу. У відповідь отримала зворотній лист про доставку заяви до інтернет-приймальні, але в подальшому жодної відповіді не отримувала, жодних заходів за результатами заяви не було здійснено.
Для визначення вартості зруйнованого майна та розміру завданих збитків позивач зверталася до компетентних осіб.
Так, відповідно до Звіту про оцінку матеріальних збитків від пошкодження внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів нерухомого майна: нежитлового будинку (закладу охорони здоров'я), загальною площею 769, 9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 30.06.2022 року вартість матеріальних збитків від пошкодження нерухомого майна складає 34 173 585,00 грн., що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 1 168 132 (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч сто тридцять два) долари США.
Тож, внаслідок протиправних дій відповідача та порушення росією Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму (п. 1, 2), Заключного акту наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.75, договорів, укладених між Україною та російською федерацією, в тому числі про українсько-російський державний кордон, майно позивача було пошкоджено. Позивач вважає, що нанесені збитки, сума яких заявлена в позові, підлягають відшкодуванню в повному обсязі згідно ст. 22 ЦК України.
А тому за захистом своїх прав позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08.02.2024 року позов ОСОБА_1 , прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 178 ЦПК України.
Ухвалою суду від 10.04.2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Судовий розгляд справи відкладався неодноразово, черговий раз на 24.09.2024 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву в якій просила справу розглянути за її відсутності та за відсутності позивача, вказавши про підтримання позовних вимог, які просила задовольнити в повному обсязі.
У встановлений ухвалою строк представник відповідача - російської федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Для належного повідомлення відповідача зроблені оголошення на сайті суду, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.
Тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею об'єкта нерухомого майна - нежитлового будинку загальною площею 769, 9 метрів квадратних, що розташований за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на Майно підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при реєстрації права власності від 03.11.2021 року № 282630647 (а.с. 14).
З 04.02.2019 року ОСОБА_1 надавала в оренду належне їй вищевказане нерухоме майно ТОВ «Адоніс М» згідно договору оренди від 04.02.2019 року (а.с. 20 зворот - 24).
24.02.2022 року Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан з 05.30 год. 24.02.2022.
Смт Макарів Макарівської селищної територіальної громади з 24.02.2022 року по 30.03.2022 перебувало під окупацією російської федерації і було віднесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309).
Як вказала позивач, від початку військової агресії з 24 лютого 2022 в результаті обстрілів через неодноразові обстріли та влучання снарядів належне ОСОБА_1 майно зазнавало руйнувань.
23.05.2022 року ОСОБА_1 зверталася до Відділення поліції №3 Бучанського РУП із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За результатами розгляду заяви було відкрито кримінальне провадження, що підтверджується витягом із ЄРДР про початок досудового розслідування від 24.05.2022 року в кримінальному провадженні №42022112200000385 (а.с. 38 зворот).
16.06.2022 року позивач отримала листа з повідомленням від орендаря нерухомості ТОВ «Адоніс М» про те, що будівля була фактично повністю знищена в результаті неодноразових обстрілів, що спричинили масштабну пожежу (а.с. 39). До листа додавався Технічний звіт 8.06.22-ТВ-ВОБ «Візуальне обстеження громадського нежитлового будинку (закладу охорони здоров'я)» (а.с. 40-55).
05.08.2022 року позивач отримала листа від орендаря нерухомості ТОВ «Адоніс М», до якого додавався Акт про пожежу від 04.08.2022 року (а.с. 55 зворот - 56). В акті зафіксовано, що пожежа виникла в березні 2022 року, тобто, протягом часу, коли смт Макарів перебувало в тимчасовій окупації.
Також позивач зверталася до Головного військового слідчого управління слідчого комітету Російської Федерації 18.10.2023 року з відповідною заявою шляхом направлення листа на офіційну електронну адресу (а.с. 57). У відповідь отримала зворотній лист про доставку заяви до інтернет-приймальні, але в подальшому жодної відповіді не отримувала, жодних заходів за результатами заяви не було здійснено (а.с. 58-59).
Для визначення вартості зруйнованого майна та розміру завданих збитків позивач зверталася до компетентних осіб.
Так, відповідно до Звіту про оцінку матеріальних збитків від пошкодження внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів нерухомого майна: нежитлового будинку (закладу охорони здоров'я), загальною площею 769, 9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 від 30.06.2022 року вартість матеріальних збитків від пошкодження нерухомого майна складає 34 173 585,00 грн., що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки становить 1 168 132 (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч сто тридцять два) долари США (а.с. 59 зворот - 87).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення їй матеріальної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації, внаслідок чого було зруйновано її майно - нежитловий будинок, який є не придатним для подальшого користування.
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України,
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власницею об'єкта нерухомого майна - нежитлового будинку загальною площею 769, 9 метрів квадратних, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Загальновідомим є факт проведення бойових дій на території смт Макарів, з 24.02.2022 року по 30.03.2022 перебувало під окупацією російської федерації і було віднесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), який затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вказує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно Резолюції ЄСПЛ від 22 березня 2022 року, росія перестає бути учасницею Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з 16 вересня 2022 року. Тобто, станом на вчинення протиправних діянь проти України та пошкодження належного позивачу майна росія була учасницею цієї конвенції, а, отже, зобов'язана була дотримуватись норм Конвенції та інших загальноприйнятих норм права й поважати право власності позивача.
Згідно ст. 53 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, будь-яке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю приватних осіб чи держави, або інших громадських установ чи соціальних або кооперативних організацій забороняється, за винятком випадків, коли це є необхідним для проведення воєнних операцій.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року (справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації була зруйновано об'єкт нерухомого майна позивача, внаслідок чого воно є не придатним для подальшого користування.
Щодо стягнення збитків в іноземній валюті, суд керується наступним.
Звітом суб'єкта оціночної діяльності від 30.06.2022 року визначено, що розмір реальних збитків ОСОБА_1 від пошкодження нерухомого майна складає 1 168 132 (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч сто тридцять два) долари США, що за курсом долару США за даними НБУ на дату оцінки еквівалентно 34 173 585,00 грн. (тридцять чотири мільйони сто сімдесят три тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять грн.).
Відповідно до положень ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов'язки суб'єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов'язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.
Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов'язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов'язаних з цим зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції.
При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
Крім того, позивач просила стягнути з відповідача суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 1 168 132 (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч сто тридцять два) долари США.
Великою Палатою Верховного Суду висловлена правова у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 08 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.
Тому суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 1 168 132 долари США.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач при поданні позову була звільнена від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову (07.02.2024 року) позивач повинна була сплатити з урахуванням ціни позову судовий збір за ставкою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тому з урахуванням ціни з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави-агресора російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи - задовольнити.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму спричинених збитків, що виникли внаслідок російської збройної агресії на території України, в розмірі 1 168 132 (один мільйон сто шістдесят вісім тисяч сто тридцять два) долари США.
Стягнути з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 24.09.2024 року.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації: 119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1.
Суддя Л.В. Білоцька