Справа № 369/3361/24
Провадження № 2/369/4347/24
26.09.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
за участю секретаря судового засідання Херенкової К.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила звільнити з-під арешту, накладеного постановою серії та номер 204/32, виданою 17 лютого 2011 року та постановою серією та номером 72/32, виданою 07 вересня 2012 року, все належне ОСОБА_2 нерухоме майно, зокрема, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 08 серпня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_2 шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув на фронті в місті Кремінна при виконанні своїх службових обов'язків, як офіцер Збройних Сил України. 29 січня 2024 року із заявою про прийняття спадщини на майно, що залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса, який листом №126/01-16 повідомив про наявність арешту на все майно померлого та рекомендував звернутися до суду для вирішення зазначеного питання.
Для з'ясування питання щодо підстав накладення арешту на майно, позивач звернулась з листом до Святошинського відділу виконавчої служби у місті Києві та 16 лютого 2024 року отримала відповідь, в якій йшлося про те, що: «Проведеною перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчі провадження по виконанню постанови серія та номер 204/32, виданої 17 лютого 2011 року, та постанови серія та номер 72/32, виданої 07 вересня 2012 року, за якими боржником є ОСОБА_2 , на підставі яких було накладено арешт майна, на виконанні у відділі не перебувають та зареєстрованим не значаться».
Як спадкоємиця за законом всього майна ОСОБА_2 , позивач має намір реалізувати своє право на оформлення спадщини, проте, наявність арешту, позбавляє її такої можливості.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження у справі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила.
Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення судового рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Як роз'яснено у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року № 5 в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
На рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У пункті 2, 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016 року роз'яснено судам, що позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження. У зв'язку із цим боржник не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
Судом встановлено, що 19 травня 2018 року ОСОБА_2 придбав квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 травня 2018 року.
08 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 06 січня 2023 року.
29 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на майно, що залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_2 . Листом №126/01-16 приватний нотаріус повідомив про наявність арешту на все майно померлого ОСОБА_2 та рекомендував звернутися до суду для вирішення зазначеного питання.
Для з'ясування питання щодо підстав накладення арешту на майно, ОСОБА_1 звернулася з листом до Святошинського відділу виконавчої служби у місті Києві та 16 лютого 2024 року отримала відповідь, в якій зазначено, що: «Проведеною перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавчі провадження по виконанню постанови серія та номер 204/32, виданої 17 лютого 2011 року, та постанови серія та номер 72/32, виданої 07 вересня 2012 року, за якими боржником є ОСОБА_2 , на підставі яких було накладено арешт майна, на виконанні у відділі не перебувають та зареєстрованими не значаться».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 157/298/19.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року № 712/12136/18 вказано, що Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного в постановах від 29 липня 2020 року в справі № 161/3171/19 (провадження № 61-2484св20), ухваленій Верховним Судом у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, від 20 січня 2021 року в справі № 157/298/19 (провадження № 61-20261св19), ухваленій Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, оскільки висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження є обґрунтованим, так як арешт накладено на майно з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому заявники не можуть виступати позивачами у даних справах і такі справи не підлягають розгляду в позовному провадженні.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного в постанові від 23 грудня 2020 року № 554/7908/17-ц (провадження № 61-4357св19), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про наявність підстав для відмови в позові, за умови якщо позивач (боржник по виконавчому провадженню) неправильно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Верховний Суд дійшов висновку про те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_2 , а, отже, позивач є правонаступником у виконавчому провадженні, в межах якого винесена постанова про арешт майна боржника, тому вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У разі пред'явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 122 ЦПК, а, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 205 ЦПК.
За таких обставин, слід закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини статті 205 ЦПК, оскільки арешт накладено на майно ОСОБА_2 , який являвся боржником у виконавчому провадженні, а тому ОСОБА_1 як спадкоємець боржника, не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Керуючись ст. 205, 260, 353, 447, ЦПК України, суд,-
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення майна з-під арешту.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.
Суддя: І. О. Фінагеєва