Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" вересня 2024 р. м. ХарківСправа № 922/3574/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
секретар судового засідання Кончаренко В.Ю.
розглянувши матеріали скарги ТОВ "СПЕКТР-АГРО" вх. №23036 від 12.09.2024 на бездіяльність державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків)
у виконавчих провадженнях №62413026 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року
та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року
по справі №922/3574/19
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" 08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, код 36348550
до перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки" 64871, Харківська область, Близнюківський район, с. Софіївка Перша, код 35462911 , другий відповідач - ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 392 400,27 грн.
за участю :
представника ТОВ "Спектр-Агро" - Бонтлаб Василь Васильович
представника Лозівського ВДВС - Лопашова Наталія Олександрівна
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки" (перший відповідач), як боржника, та ОСОБА_1 (другий відповідач), як поручителя, основного боргу за договором поставки №130/19-ЛЗ від 17.05.2019, відсотків за користування товарним кредитом, пені, річних та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань згідно доданого розрахунку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.02.2020 було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
11.03.2020 на виконання вказаного рішення були видані накази суду.
Також, додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2020 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки" (64871, Харківська область, Близнюківський район, с. Софіївка Перша, код 35462911) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, код 36348550) 58 665,52 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
01.04.2020 на виконання вказаного додаткового рішення були видані накази суду.
12.09.2024 до господарського суду Харківської області надійшла скарга ТОВ "СПЕКТР-АГРО" вх. №23036, в якій скаржник просить суд:
- Визнати за період із 15 квітня 2023 року по 02 вересня 2024 року неправомірною бездіяльність державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19, котра виразилась у порушенні порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19 із врахуванням положень Закону України “Про виконавче провадження».
- Зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19 із врахуванням норм та положень Закону України “Про виконавче провадження».
Розгляд скарги було призначено на 30.09.2024.
ВДВС подано суду відзив на скаргу стягувача (вх. №24159 та вх. №24148 від 25.09.2024) з копіями документів з матеріалами виконавчого провадження.
В своєму відзиві виконавець заперечує проти вимог скарги, зазначає, що ним здійснені всі необхідні дії для виконання рішення, а тому просить суд відмовити в задоволенні скарги стягувача.
Представник скаржника, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав вимоги скарги.
Представник виконавчої служби, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти вимог скарги.
Додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.
Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
В ході розгляду даної скарги господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної скарги судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення, за результатами розгляду скарги у даній справі, прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши наявні матеріали скарги, заслухавши представника скаржника та представника ВДВС, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги скарги та заперечення на неї, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду скарги, суд дійшов висновку про задоволення скарги, з огляду на таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки" (перший відповідач), як боржника, та ОСОБА_1 (другий відповідач), як поручителя, основного боргу за договором поставки №130/19-ЛЗ від 17.05.2019, відсотків за користування товарним кредитом, пені, річних та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язань згідно доданого розрахунку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.02.2020 було задоволено позовні вимоги в повному обсязі.
11.03.2020 на виконання вказаного рішення були видані накази суду.
Також, додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 11.03.2020 стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-Близнюки" (64871, Харківська область, Близнюківський район, с. Софіївка Перша, код 35462911) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕКТР-АГРО" (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20, код 36348550) 58 665,52 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
01.04.2020 на виконання вказаного додаткового рішення були видані накази суду.
Наказ Господарського суду Харківської області № 922/3574/19 від 11.03.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 392 400,27 грн на користь ТОВ «Спектр - Агро» надійшов на примусове виконання до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Близнюківському, Лозівському районах та місту Лозова Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - МРВДВС) 24.06.2020 року.
24.06.2020 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 62413026), копії якої направлено сторонам виконавчого провадження (вих. № 44585/19.10-79/2 від 24.06.2020).
Наказ Господарського суду Харківської області № 922/3574/19 від 01 квітня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 58 665,52 грн на користь ТОВ «Спектр - Агро» надійшов на примусове виконання до МРВДВС 24.06.2020 року.
24.06.2020 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 62412848), копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження (вих № 44576/19.10-79/2 від 24.06.2020).
На момент звернення до суду зі скаргою, вказані накази Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 не було виконано.
Згідно ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з перебуванням на виконанні інших виконавчих документів, щодо одного боржника, які надійшли на виконання до відділу раніше, державним виконавцем було винесено постанову від 16.07.2020 про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №62597772.
Щодо порушення Лозівським ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції порядку (далі ВДВС) та періодичності здійснення заходів примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19.
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено, зокрема та не обмежуючись, Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до положень Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, норми даної Інструкції доповнюють та/або розширюють умови та порядок здійснення заходів примусового виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону
Завданням органів та осіб, котрі здійснюють примусове виконання є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Аналогічні правові висновки викладені в Постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №901/2028/13 та від 14.06.2018 року у справі №922/4575/16.
Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.. 10 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» перелічені основоположні зобов'язання, котрі мають бути дотримані та застосовані державним виконавцем під час примусового виконання судових рішень.
Так, зокрема, відповідно до частин 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно частиною 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Такі правові висновки викладено, зокрема, у Постановах Верховного Суду від 07.08.2018 року у справі №910/25970/14, від 02.12.2020 року у справі №911/4670/13.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частина 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тобто, згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен періодично, неодноразово та/або систематично проводити перевірки майнового стану Боржника із метою належного виконання рішення суду із врахуванням всього періоду перебування виконавчого документу на примусовому виконанні в органі примусового виконання.
Вказана правова позиція законодавця повністю узгоджена та відповідає (підтримана) також позицією Верховного Суду із даного питання, котрі викладена, зокрема, у Постанові від 02.12.2020 року у справі №911/4670/13, від 19.08.2019 року у справі М913/438/16, від 18.07.2018 року у справі №915/1294/13, від 23.08.2018 року у справі № 911/167/17.
Пунктом 1,4 статі 8 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Відповідно до пунктів 2-4 Розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, виконавцем до Системи обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень.
Пунктом 1,4 статі 8 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Відповідно до пунктів 2-4 Розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 року за №2432/5, виконавцем до Системи обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій та прийняття процесуальних рішень.
Ознайомившись із матеріалами зведеного виконавчого провадження №62597772 щодо примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19, суд зазначає про порушення та недотримання як статей 10, 18, 36 Закону України «Про виконавче провадження» в цілому, так і положення частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» зокрема.
Частина 3 статті 13 Закону України “Про виконавче провадження» передбачає, що платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.
Натомість, як підтверджують матеріали виконавчих проваджень щодо примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області по справі №922/3574/19 та виконавчого провадження №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського, платіжна вимога на списання коштів ВДВС, із виявлених офіційного зареєстрованих за Боржником поточних рахунків у відповідних банківських установах за більше ніж три роки виставлялась лише декілька разів.
Підтвердженням та/або спростування бездіяльності державного виконавця щодо відсутності звернення стягнення на кошти Боржника можуть слугувати та слугує або повне фактичне виконання рішення суду, або відомості (виписка, довідка, тощо) із обслуговуючих банків Боржника про рух коштів по відповідному рахунку в період із 15 квітня 2023 року по 02 вересня 2024 року - чого наразі не вбачається.
Відповідно до частини 1, 2 та 52 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувана.
У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
ВДВС не був позбавлений здійснити такі виконавчі заходи в рамках виконавчого провадження щодо примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області по справі №922/3574/19 в період із 15 квітня 2023 року по 02 вересня 2024 року на предмет перевірки та встановлення джерел доходів Боржника.
Згідно із її. п. З ч. З ст. 18 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», з метою захисту інтересів стягувана одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну
Відповідно до частин 4 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (частина 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Проведені на сьогодні виконавчі дії щодо примусового виконання наказів по справі №922/3574/19 не підтверджують відсутності у Боржника майна та активів, необхідних для задоволення вимог даного виконавчого документу.
При цьому висновок щодо «безрезультатності» та/або «неможливості» розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі, передбачені законом, заходи для досягнення необхідного позитивного результату.
Проте, існує пряма різниця між «майна немає», при цьому коли виконавцем вжито всі необхідні та обов'язкові дії під час такого розшуку та встановлення, та «майна не виявлено», коли виконавцем не вжито всі необхідні та обов'язкові дії під час такого розшуку та встановлення майна Боржника, що надавало б можливість стверджувати про повну відсутність майна у Боржника.
Вказана правова позиція законодавця повністю узгоджена та відповідає (підтримана) також позицією Верховного Суду із даного питання, котрі викладена, зокрема, у Постанові від 07 серпня 2018 року у справі №910/25970/14.
Таким чином, бездіяльність державного виконавця щодо примусового виконання наказів Господарського суду Харківської області №922/3574/19 є наслідком та слугує причиною фактичного невиконання в примусовому порядку грошового зобов'язання згідно наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19.
Також вбачається нездійснення Лозівським ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції в межах виконавчого провадження звернення стягнення на майно Боржника, належному на праві спільної сумісної власності, його арешту, опису, оцінці та реалізації наявного нерухомого майна Боржника із врахуванням та на підставі норм та положень Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України “Про виконавче провадження»
Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.. 10 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Згідно з частиною 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №2-24/494-2009 від 06 жовтня 2020 року, виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина 1 статті 368 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог частини 2 ст. 370 Цивільного кодексу України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року по справі №367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
Лозівський ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції зобов'язаний був здійснити направлення запитів до районного (та/або обласного) відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційних служб Міністерства юстиції України з метою встановлення факту перебування Боржника у шлюбних відносинах.
На сьогодні має місце існування факту тривалої бездіяльності державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції у виконавчому провадженні, не звернені стягнення на майно Боржника, належному на праві спільної сумісної власності, його арешту, опису, оцінці та реалізації наявного нерухомого майна Боржника із врахуванням га на підставі норм та положень Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України “Про виконавче провадження».
Також ВДВС не здійснено в межах виконавчого провадження звернення стягнення на майно Боржника, належному на праві власності або на підставі іншого речового права, його арешту, опису, оцінці та реалізації наявного нерухомого майна Боржника, а також в частині звернення стягнення на право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки, належних Боржнику відповідно до офіційних достовірних даних та цивільно-правових правочинів.
При цьому, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо Боржника, встановлено та підтверджено, що Боржник є власником нерухомості.
На підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта та інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки встановлено, що у Боржника на праві іншого речового права (права оренди) перебувають різні за площею земельні ділянки сільськогосподарського призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», які розташовані на території Близнюківського району Харківської області.
Згідно статті 135 Земельного кодексу України, звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «про виконавче провадження».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Відповідності до частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно зі статті 190 ЦК України, майном, як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визначаються речовими правами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права, похідні від права власності є право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно приписів статті 18 Закону України “Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до п. 6 ч.З ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
У разі, якщо в заяві стягувана зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону (ч.7 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження".
Поряд із цим, накладення арешту на право оренди земельних ділянок з огляду на вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду.
Можливість звернення стягнення на право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки, належних Боржнику відповідно до офіційних/достовірних даних та цивільно-правових правочинів, також обумовлена у висновках Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема згідно Постанови від 11 липня 2024 року по справі М904/9875/21.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 03 червня 2020 року у справі №464/5990/16-а, основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав. Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Згідно із правовою позицією, яка викладена в пункті 15 Постанови Верховного суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 19 серпня 2019 року у справі №913/438/16, котра визначальним фактором та обставиною належності вжитої/застосованої виконавчої дії визначає не лише її винесення та існування серед матеріалів виконавчого провадження, а й встановлює необхідність її оцінки щодо реальності здійснення - докази скерування запитів до відповідних установ, організацій, співвідношення запитам направлених на адреси відповідних установ/організацій із наявністю відповідей на них, доказів прийняття постанов органу ДВС до виконання банківськими установами, сервісними центрами МВС України, державними реєстраторами речових прав, тощо.
Верховний Суд у Постанові від 16 квітня 2018 року у справі №12/57, зазначив, що відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України», Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-11, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-ІІІ, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява №41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, п. 84). Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, помилковим є твердження, що особи примусового виконання мають право щодо вжиття або не вжиття заходів примусового виконання. Виконавці мають виключно обов'язок на здійснення та вжиття заходів примусового виконання наказу суду, котрий кореспондується із правом вибору здійснення необхідного заходу такого примусового виконання. Адже, в противному випадку, вибір одного заходу примусового виконання і повна відмові від іншого примусового виконання, не відповідала б та порушувала вказані вище як рішення Європейського Суду, так і рішень Конституційного та Верховного судів.
Згідно із правовою позицією, яка викладена в Постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18, судом зазначено про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Враховуючи фактичне невиконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19 протягом значного періоду часу можна беззаперечно стверджувати про бездіяльність державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, або у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 341 ГПК України).
У відповідності до ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Відповідно до ст. 345 Господарського процесуального кодексу України, про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України. При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
Таким чином, виходячи з меж заявлених вимог скарги та обставин, якими обґрунтовує свої заперечення виконавець, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги скарги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73-79, 86, 232, 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Скаргу ТОВ "СПЕКТР-АГРО" вх. №23036 від 12.09.2024 на бездіяльність державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції (м. Харків) задовольнити.
Визнати за період із 15 квітня 2023 року по 02 вересня 2024 року неправомірною бездіяльність державного виконавця Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19, котра виразилась у порушенні порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19 із врахуванням положень Закону України “Про виконавче провадження».
Зобов'язати державного виконавця або іншу посадову особу Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківської області Східного МРУ Міністерства юстиції усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №62413026 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 11 березня 2020 року по справі №922/3574/19 та у виконавчому провадженні №62412848 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 01 квітня 2020 року по справі №922/3574/19 із врахуванням норм та положень Закону України “Про виконавче провадження».
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її винесення - 30.09.2024 та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст. 256, 257 ГПК України.
Ухвалу підписано 04.10.2024.
Суддя Прохоров С.А.