25 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/1934/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.
за участю представників сторін:
від позивача - адвокат Гронь М.А., довіреність б/н від 20.05.2024
від відповідача - адвокат Радигін Н.Є., довіреність від 01.08.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова Харківської області (вх. №1973 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 (повний текст підписано 05.08.2024 у місті Харкові) у справі №922/1934/24, суддя Калантай М.В.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м. Київ в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України", м.Харків
до Комунального підприємства "Теплоенерго", Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова, Харківської області
про стягнення 11 019 102,82 грн
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення 11 019 102,82 грн, з яких: 10 175 860,27 грн основного боргу, 719 913,11 грн пені, 70 279,16 грн 3% річних, 53 050,27 грн інфляційних.
На підтвердження позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг з розподілу природного газу за умовами типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015 (в редакції, що діяла станом на 01.07.2023), до якого відповідач приєднався шляхом підписання заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023.
Ухвалою господарського суду від 10.06.2024, зокрема, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у справі №922/1934/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" 10 175 860,27 грн основного боргу, 359 956,56 грн пені, 70 279,16 грн 3% річних, 53 050,27 грн інфляційних, 132 229,23 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено (т.2, а.с.60-69).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- відповідач неналежним чином виконав умови договору щодо оплати послуг з розподілу природного газу, у зв'язку з чим у нього станом на 20.05.2024 утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 10 175 860,27 грн;
- розрахунки 3% річних, інфляційних та пені суд визнав такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства;
- зважаючи на обґрунтованість наведених відповідачем у клопотанні про зменшення розміру пені обставин, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах, суд дійшов до висновку щодо необхідності зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача на 50% від заявленої позивачем суми пені;
- стосовно клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення, суд зазначив, що наведена відповідачем обставина є невизначеною та не може бути визнана такою, що неодмінно відбудеться, адже, як вбачається з інформації про проходження проекту вказаного відповідачем Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», він був зареєстрований ще 23.12.2023, і до даного часу перебуває на розгляді в комітеті Верховної Ради України. Отже, у суду відсутня можливість визначити, коли саме вказаний закон буде прийнятий та набере чинності і, відповідно, визначити період часу відстрочки, який буде достатнім для отримання відповідачем коштів з державного бюджету. За таких обставин, оскільки відповідачем не наведено інших джерел доходу, за рахунок яких він зміг би розрахуватися з позивачем до 01.02.2025 або у інший строк, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення.
Не погодившись з ухваленим судовим рішенням відповідач, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області через підсистему "Електронний суд" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд "поновити строк на апеляційне оскарження у разі якщо апеляційна скарга буде подана з пропуском процесуального строку, враховуючи той факт, що повний текст рішення суду першої інстанції було опубліковано у електронному суді набагато пізніше оголошення резолютивної частини рішення по справі (05.08.2024 ), а "Відповідачу" потрібний був час на ознайомлення з текстом рішенням суду першої інстанції, складення апеляційної скарги та виконання інших процесуальних дій необхідних для належного звернення до апеляційної інстанції.
Скасувати рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1934/24 від 26.07.2024 в частині відмови у наданні відстрочки виконання рішення суду, у зв'язку з чим прийняти нове рішення, на підставі якого надати відстрочку виконання рішення суду строком до 01.02.2025.
Змінити рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1934/24 від 26.07.2024 в частині зменшення пені на 50 % та прийняти рішення про зменшення пені на 99% або на інший розмір, який суд апеляційної інстанції при даних обставинах вважає за можливим задовольнити.
Кореспонденцію по цій справі надсилати представнику: на ім'я адвоката Радигіна Євгена Станіславовича за адресою: 61057, місто Харків, вул. Сумська, 7, кімн. 11 або на офіційну електронну адресу, email: ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Відповідачу» (т.2, а.с.75-85).
В обґрунтування поданої апеляційної скарги посилається на те, що звертаючись із проханням про зменшення пені та відстрочення виконання рішення за даною справою, відповідач хотів, щоб його зрозуміли та звернули увагу на те, що у тих умовах, у яких він змушений був працювати більше двох років відсутня його вина у своєчасних розрахунках з позивачем на фоні не виконання державою взятих на себе гарантій у виплаті компенсації, постійних бойових дій та особливостей регулювання діяльності відповідача державою. Апелянт, зокрема, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що підприємство належним чином надає в м. Лозова, Лозівський район та обслуговує понад 18 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 51 об'єкт бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 11 медичних закладів, 18 шкільних закладів та 12 дитячих садків. Викладені обставини та подані на їх підтвердження докази свідчать про стійку збитковість відповідача та підтверджують відсутність можливості виконання на даний час рішення суду. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у разі внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» заборгованість з різниці у тарифах буде перерахована позивачу у розмірі отриманого фінансування.
На переконання скаржника, розмір неустойки у вигляді пені не співрозмірний, крім того, що держава забороняє нараховувати штрафні санкції у період воєнного часу споживачам відповідача та їх відключати від теплопостачання, однак з другого боку, забороняє підвищувати тарифи на теплопостачання, не дає своєчасно субвенції з державного бюджету на покриття різниці у тарифах та ні яким чином не захищає від подібних позовів.
Крім того, апелянт вважає, що 3 % річних та інфляційні витрати, нараховані позивачем у позові у повній мірі компенсують усі збитки позивача за несвоєчасні розрахунки. Зменшення розміру пені судом першої інстанції на 50 % апелянт вважає недостатнім, тому просить суд апеляційної інстанції розглянути питання про зменшення розміру пені на 99 % або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливим задовольнити.
В підтвердження своєї правової позиції щодо зменшення пені та надання відстрочки апелянт вказує на правові позиції Верховного Суду при вирішенні подібних справ у постановах №904/3691/23 від 03.10.2023, № 912/1083/22 від 19.09.2023 та № 905/51/23 від 28.05.2024, де Верховний Суд залишив без змін рішення нижчестоящих інстанцій відносно наданої відстрочки виконання рішення суду, зменшення пені на 99%.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у справі №922/1934/24. Встановлено учасникам справи строк до 15.09.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотаннь та заперечень (у разі наявності) з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на "25" вересня 2024 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131. Витребувано матеріали справи №922/1934/24 із Господарського суду Харківської області. Явку учасників справи визнано необов'язковою.
26.08.2024 за вх. № 11107 на виконання вимог ухвали від 19.08.2024 з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/1934/24.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 у даній справі задоволено клопотання представника відповідача Радигіна Є.С про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 922/1934/24, яке відбудеться 25 вересня 2024 о 10:00.
15.09.2024 (в межах строку) через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній просить суд відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у цій справі залишити без змін.
Зокрема, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що мораторій на підвищення тарифів, встановлених статтею 2 Закону № 2479-1Х в повній мірі розповсюджується й на позивача, як суб'єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу.
Позивач є на 100 відсотків тарифним підприємством, тобто вся діяльність здійснюється позивачем як оператором газорозподільної ситеми за рахунок коштів тарифної виручки.
Діючий тариф на послуги з розподілу природного газу для ТОВ «Газорозподільні мережі України» встановлено постановою НКРЕКП від 30.12.2022 № 1944 зі змінами.
При цьому тариф, встановлений для Харківської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» є таким самим, який був встановлений на території Харківської області для попереднього Оператора ГРМ постановою НКРЕКП від 22.12.2021 № 2771, а саме 1,99 грн. (з урахуванням ПДВ).
Отже, позивач надає послуги відповідачу теж за економічно-обгрунтованим на терепішній час тарифом, а за тарифом, який був затверджений ще наприкінці 2021 року.
Натомість, згідно до додатку 5 заяви позивача до НКРЕКП про встановлення тарифу на 2024, економічно-обгрунтований триф становить 3,84 грн (без урахування ПДВ).
Як бачимо, різниця в тарифах на послуги з розподілу природного газу становить 1,85 грн (без урахуванням ПДВ), що на теперішній час фактично є збитками позивача.
При цьому, слід наголосити, що позивач повинен забезпечувати розподіл (доставку) природного газу споживачам навіть в умовах наявності заборгованості з боку споживачів за надані послуги, в результаті чого станом на 01.08.2024 відповідно до оборотно-сальдової відомості за січень-липень 2024 року заборгованість споживачів (населення) за надані послуги складає 124 681 499,94 грн, а загальна сума заборгованості споживачів перед позивачем складає 195 642 431,80 грн.
Окрім цього, позивач звертає увагу на те, що навіть затвердження в Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» видатків на компенсацію відповідачу різниці в тарифах на теплову енергію, не надає позивачу жодних гарантій на погашення заборгованості, стягнутої за спірним судовим рішенням.
Позивач зазначає, що зниження пені на 99 відсотків нівелює мету запровадження цієї санкції, що призводить до порушення балансу інтересів сторін договору, що підтверджується непоодинокою практикою Верховного Суду, посилаючись на правові позиції Верховного Суду у постановах від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.
Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 922/1934/24 задоволено клопотання позивача адвоката Гронь М.А. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 922/1934/24, яке відбудеться 25 вересня 2024р. о 10:00.
Апелянт, який був присутній в судовому засіданні 25.09.2024 в режимі відеоконференції, просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, що викладені в ній.
Представник позивача присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.
Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1934/24 від 26.07.2024 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині зменшення пені на 50 % та в частині відмови у наданні відстрочки виконання рішення суду.
Заслухавши представників сторін, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" - є суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.
Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "Газорозподільні мережі України" із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.
У спірних правовідносинах відповідач - Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області має статус споживача природного газу (згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу).
Відповідно до п. 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРМ споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (гл. І розділ 1 Кодексу ГРМ).
Відповідно до п. 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633,634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Так, відповідачем підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023. Отже, відповідач приєднався до умов типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений Постановою НКРЕКП №2498 від 30.09.2015 в редакції, що діяла станом на 01.07.2023.
Згідно з п. 2.1. договору Оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об'єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.
Відповідно до п. 6.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. договору).
Постановою НКРЕКП від 30.12.2023 №1944 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України" тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії встановлено у розмірі 1,99 грн за 1 куб.м. на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн. (з урахуванням ПДВ).
Відповідно до п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРМ річна замовлена потужність об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Пункт 5 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ передбачає, що для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта річна замовлена потужність споживача (його об'єкта) визначається споживачем за його заявою, але не менше обсягів, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї глави.
Розрахунки для нового споживача, що не є побутовим, та/або його об'єкта здійснюються виходячи з величини замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кінця календарного року та оплачуються споживачем рівномірними частками. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається шляхом множення тарифу на розподіл природного газу на співвідношення замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача до кількості місяців, які залишились до кінця календарного року, з урахуванням місяця, у якому здійснюється замовлення потужності.
Враховуючи умови договору та норми Кодексу, споживачем було самостійно визначено плановий обсяг замовленої річної потужності на 2023 рік (липень-грудень), про що Оператора ГРМ повідомлено листом №640 від 06.07.2023 , а саме:
- Харківська область, м.Лозова, вул.О.Бричука, буд. 43а 143178 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Василькова, буд. 1а - 11 500 куб.м.;
- Харківська область, смт. Панютине, вул. Переможців, буд. 14 - 218 090 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Спортивна, буд. 23 - 977 946 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, буд. 8 - 162 521 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, буд. 78к - 54 067 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Гетманська, буд. 2а - 65 783 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Покровська, буд. 22а- 37 408 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Правди, буд. 4а - 83 831 куб.м.;
- Харківська область, смт. Панютине, вул. Середи, буд. 10 - 25 286 куб.м.;
- Харківська область, м.Лозова, вул.Машинобудівників, буд.29б - 59 237 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул.О.Бричука, буд.55 - 20 318 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, буд. 2з - 4 175 080 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 6, буд. 2в - 463 900 куб.м.;
- Харківська область, м. Лозова, мікрорайон 4, буд. 41 а - 15 104 куб.м.;
- Харківська область, с. Катеринівка, вул. Живописна, буд. 42 - 51 586 куб.м.
Загалом 6 564 835 куб.м.
Отже, відповідно, місячний обсяг замовленої потужності у 2023 році складав: 6 564 835 куб.м.: 6 = 1 094 139,17 куб.м.
Відповідно до п. 6.8. Типового договору розподілу природного газу надання Оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
На підставі вищевикладеного та умов договору, сторонами було складено та підписано акти наданих послуг за 2023 рік:
- №УХФ00000255 від 31.07.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у липні 2023 року склав 1 094 139,16 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,32 грн;
- №УХФ00001817 від 31.08.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у серпні 2023 року склав 1 094 139,16 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,32 грн;
- №УХФ00003173 від 30.09.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у вересні 2023 року склав 1 094 139,16 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,32 грн;
- №УХФ00004669 від 31.10.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у жовтні 2023 року склав 1 094 139,16 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,32 грн;
- №УХФ00006625 від 30.11.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у листопаді 2023 року склав 1 094 139,16 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,32 грн;
- №УХФ00008086 від 31.12.2023 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у грудні 2023 року склав 1 094 139,20 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 612 804,41 грн.
Згідно з п. 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРМ Оператор ГРМ зобов'язаний до 12 жовтня щорічно за підсумками газового року проінформувати споживача про фактичний обсяг споживання природного газу всіма об'єктами споживача за попередній газовий рік та одночасно повідомити його, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на наступний календарний рік.
Така інформація для споживачів, що не є побутовими надається шляхом розміщення її в актах приймання-передачі природного газу за вересень поточного року.
Відповідно акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2023 позивачем за замовченням споживачу була встановлена величина річної замовленої потужності на 2024 рік в об'ємі 11 872 175,31 куб.м., та, відповідно, 989 347,95 куб.м. величина замовленої потужності на місяць.
На підставі вищевикладеного та умов договору, сторонами було складено та підписано акти наданих послуг:
- №УХФ00000681 від 31.01.2024 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у січні 2024 року склав 989 347,95 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 362 562,90 грн;
- №УХФ00002233 від 29.02.2024 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у лютому 2024 року склав 989 347,94 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 362 562,88 грн;
- №УХФ00004454 від 31.03.2024 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у березні 2024 року склав 989 347,96 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 362 562,93 грн;
- №УХФ00005908 від 30.04.2024 згідно з яким об'єм розподіленого природного газу споживачу у квітні 2024 року склав 989 347,92 м. куб., вартість наданих послуг складає 2 362 562,83 грн.
Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно умов договору, позивачем було виконано зобов'язання щодо забезпечення можливості цілодобового доступу відповідача до газорозподільної системи та розподілу належних йому об'ємів (обсягів) природного газу. Натомість відповідач свої зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу виконав неналежним чином, здійснив щомісячні оплати невчасно та у неналежному розмірі, внаслідок чого станом на 20.05.2024 утворилася заборгованість в сумі 10 175 860,27 грн.
При цьому відповідач наявність даної заборгованості не заперечував, однак в добровільному порядку її не погасив.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь основний борг у розмірі 10 175 860,27 грн, пеню у розмірі 719 913,11 грн, 3% річних у розмірі 70 279,16 грн, інфляційних у розмірі 53 050,27 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірні правовідносини регулюються Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України.
Предметом розгляду даного спору є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості з оплати послуги з розподілу природного газу, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом положень ст. ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" газорозподільна система - технологічний комплекс, що складається з організаційно і технологічно пов'язаних між собою об'єктів, призначених для розподілу природного газу від газорозподільних станцій безпосередньо споживачам; замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг, зокрема, розподіл природного газу; оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників); розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини;
Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" встановлено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору розподілу природного газу (заява-приєднання №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023).
Згідно із частинами 2, 6 статті 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Тобто, договір розподілу природного газу є договором приєднання, за яким його умови визначені заздалегідь однією із сторін, а тому такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другою стороною до нього в цілому, що означає, що друга сторона не може змінювати умови запропонованого договору, а може лише прийняти їх в запропонованому вигляді.
Згідно пунктом 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ, договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи.
Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Згідно з пунктами 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Оператор ГРМ зобов'язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз'яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу.
Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Таким чином, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг з розподілу природного газу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав умови договору щодо оплати послуг з розподілу природного газу, у зв'язку з чим у нього станом на 20.05.2024 утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 10 175 860,27 грн.
Відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з розподілу природного газу за договором.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У зв'язку з цим, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги про стягнення 10 175 860,27 грн основного боргу.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевказаних норм законодавства позивач станом на 20.05.2024 здійснив нарахування відповідачу 3% річних у розмірі 70 279,16 грн та інфляційних у розмірі 53 050,27 грн (за період з серпня 2023 по квітень 2024), які судом першої інстанції були задоволені повністю, але в цій частині рішення суду не оскаржується, тому не підлягає апеляційному перегляду.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Враховуючи викладене, позивач станом на 20.05.2024 здійснив нарахування відповідачу 719 913,11 грн пені за порушення строків оплати.
Перевіривши розрахунок суми пені, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що він також відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства, з чим погоджується судова колегія.
Разом із тим, відповідач у відзиві просив суд зменшити розмір пені на 99% або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливе задовольнити з обґрунтуванням підстав для такого зменшення та відповідних доказів щодо існування заборгованості споживачів та зобов'язання по постачанню теплової енергії населенню.
Відповідач зазначив, що заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.07.2023 становить 189 459446,00 грн, з них заборгованість населення 167 894 133,00 грн, оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється КП "Теплоенерго". В той же час, відповідач належним чином захищає свої інтереси, оскільки станом на 01.06.2024 у Лозівському відділі державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться 3008 виконавчих проваджень на суму 56 938 373,30 грн про стягнення заборгованості на користь КП "Теплоенерго".
Однак державою були надати населенню певні соціальні преференції, які захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Також відповідач звертав увагу на невідповідність існуючих тарифів на послуги теплопостачання поточним показникам (зміна цін на газ, електроенергію, підвищення рівня мінімальної заробітної плати, підвищення вартості матеріальних і нематеріальних ресурсів тощо), які формують ціну послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. В той же час, отримувані відповідачем з бюджету суми субвенцій у вигляді різниці в тарифах та різних компенсацій, пільг, субсидій, що надаються споживачам по оплаті за послуги теплопостачання - є компенсацією вже готового завершеного негативного фінансового результату (фактично - збитків), а не передоплатою вартості теплової енергії у вигляді опалення та гарячого водопостачання, яку мають отримати споживачі. Так, на цей час обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію на 01.05.2024 за 2022 - 2024 рік складає суму у загальному розмірі 132 754 082,00 грн.
Крім того, відповідач зазначив, що внаслідок дії вищевказаних обставин для його підприємства склалася ситуація, яка негативним чином вплинула на його фінансовий стан та спричинила значну збитковість діяльності підприємства, що підтверджується наданими суду балансами, звітами про фінансові результати діяльності, звітами з праці, звітами про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та іншими фінансовими документами.
Додатковим негативним фактором, який вплинув на його фінансовий стан відповідач вважає запроваджений відповідно до постанови КМУ №222 від 06.03.2022 порядок розподілу грошових коштів, які надходять як оплата від споживачів за послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води теплопостачальним та теплогенеруючим організаціям, які включені до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення». Відповідач, який з 2023 року бере участь разом з органом місцевого самоврядування у реструктуризації заборгованості за природний газ та електричну енергію відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» у 2023 році виконав вимоги постанови КМУ № 812 від 19.07.20022 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, прийнятої згідно до ст.1 Закону України «Про природний газ», Указу Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та відкрив відповідні рахунки, залишок грошей на яких, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей є незначним та не дає можливості не тільки розрахуватися з позивачем, а ще є причиною проблем по виконанню договору реструктуризації заборгованості за електричну енергію та по перерахуванню податків.
Аналогічні обґрунтування щодо зменшення розміру пені викладені відповідачем в апеляційній скарзі, тому просить суд апеляційної інстанції розглянути питання про зменшення розміру пені на 99 % або на інший розмір, який суд при даних обставинах вважає за можливе задовольнити.
Суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначає про наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Аналогічна норма міститься в ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням ч.1ст.550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Зі змісту наведених норм вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, і за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18; від 22.10.2019 у справі №904/5830/19; від 31.10.2019 у справі №911/874/19; від 06.11.2019 у справі №917/1638/18; від 13.01.2020 у справі №902/855/18; від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відміння, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватись судом в порядку статтей 86,210,237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема КГС у складі ВС (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22 тощо).
Крім того, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Позивач доводить ступінь виконання зобов'язань боржником, виходячи з того, що з Акту звірки № 495, наданого до суду разом в позовною заявою вбачається, що в період з 01.07.2023 по 20.05.2024 вартість послуг з розподілу природного газу склала 25 127 077,55 грн, відповідачем сплачено 14 951 217,28 грн, що складає 60 відсотків.
Останній платіж відповідачем було здійснено 30.04.2024 року в сумі 300 000 грн, що при існуючій заборгованості в сумі 10 175 860 грн, що складає 2,94 відсотки, а з врахуванням даних, наведених у листі відповідача №167 від 16.02.2024, це становить 0.15 відсотків всіх витрат відповідача. Отже, ступінь виконання зобов'язань з оплати наданих послуг відповідачем не можна вважати належною.
Позивач є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність Харківської області.
Підприємство позивача під час воєнного стану докладає усіх зусиль для збереження можливості забезпечувати роботу підприємства в нормальному режимі та продовжувати надавати послуги з розподілу природного газу споживачам усіх категорій, в тому числі для об'єктів Міністерства оборони України, госпіталів, захисних споруд та інших об'єктів що є вкрай необхідними у воєнний час для життєдіяльності регіону; аварійні бригади працюють на безперервній основі, технічний персонал на постійній основі забезпечує аварійне відновлення пошкоджених ділянок газопроводу та забезпечує стале функціонування газопостачання в зоні ліцензованої діяльності.
Крім того, наявність тільки скрутного фінансового стану не доводить, що пеня повинна бути зменшена на 99 %.
Водночас, як свідчить судова практика, зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 (п.8.15, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Приймаючи до уваги вищенаведене, судова колегія дійшла висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50% від заявленої позивачем суми пені у розмірі 359 956,56 грн (719 913,11 грн х 50%), оскільки таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Аналогічна правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі №6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №703/1181/16-ц, від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц, постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №916/2283/18, від 12.06.2019 у справі №904/4085/18.
Отже доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі судом враховані при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення в частині зменшення розміру пені, втім є такими, що не спростовують обгрунтованого висновку суду першої інстанції з цього питання.
Відносно посилання апелянта на правові позиції Верховного Cуду, викладені в постановах №904/3691/23 від 03.10.2023, №912/1083/22 від 19.09.2023 та № 905/51/23 від 28.05.2024, де Верховний Cуд залишив без змін рішення нижчестоящих інстанції щодо наданої відстрочки виконання рішення суду, зменшення пені на 99%, судова колегія апеляційної інстанції наголошує наступне.
Постанова Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №904/3691/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня, втім за номером справи №904/3691/23 в реєстрі розмішена постанова Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2024, яка в силу вимог ч.4 ст.236 ГПК України не є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції при розгляді даної справи.
У постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №912/1083/22 суд визнав мотивованими доводи прокурора щодо наявності підстав для зменшення пені до 10 000,00, яка на його думку є адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, виходив з того, що: матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, понесення будь-яких збитків, нанесену шкоду або інші негативні наслідки внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання; по всій країні запроваджено карантин та воєнний стан; відповідач був впевнений про наявність правовідносин з постачання природного газу у спірний період з ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", яким було виставлено для попередньої оплати рахунок від 24.12.2021; виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, та пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, несправедливо покладати на відповідача сплату всього розміру неустойки.
У постанові Верховного Суду від 28.05.2024 у справі №905/51/23 вказано на те, що керуючись статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, зменшивши розмір пені до 1 000 грн (тобто на понад 90 %). Верховний Суд зауважив, що задовольняючи клопотання про зменшення неустойки, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із специфіки статусу скаржника-2 та його функцій у поточних умовах військового стану, що втілює і легітимний/загальний інтерес втручання у майнове право скаржника-1 на неустойку.
У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
На підставі викладеного вище апеляційний господарський суд дійшов висновку, що постанови Верховного Суду у справі №912/1083/22 від 19.09.2023 та у справі №905/51/23 від 28.05.2024, ухвалені за схожого правового регулювання (зокрема щодо можливості застосування статей 233 ГК України та 551 ЦК України) зі справою, яка переглядається. Водночас оскаржуване судове рішення в цій справі №922/1934/24 не суперечить висновкам Верховного Суду, на які посилається апелянт. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та доводів сторін, оскільки у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обгрунтованості як ті підстави, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний характер для конкретних спірних правовідносин.
Відтак, у питанні зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних індивідуальних обставин справи, вибудовуючи свою правову позицію на ґрунті обставин, у яких перебувають сторони у справі та наданих ними доказів.
Стосовно відмови у задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення до 01.02.2025 або на інший строк, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Частиною 3 статті 331 ГПК України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, Господарський процесуальний кодекс України не вимагає.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки (розстрочки) виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочку (розстрочку) виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 вказав, що підставою для застосування відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, які ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядку примусового виконання рішень. Розстрочка або відстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст.ст. 73-74 ГПК України.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Визначальним фактором є не тільки винятковість цих випадків, а й їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, у зв'язку з цим господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.
При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч.5 ст.331 ГПК України).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16 питання про відстрочення / розстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
У даному випадку, зі змісту клопотання, поданого до суду першої інстанції та аналогічного обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що заборгованість перед позивачем є значною та не може бути погашена шляхом внесення одночасного платежу через фінансовий стан підприємства.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність надання відстрочки до 01.02.2025, відповідач вказує, що такий строк буде достатнім для отримання коштів з державного бюджету внаслідок прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" щодо компенсації різниці в тарифах.
Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що наведена відповідачем обставина є невизначеною та не може бути визнана такою, що неодмінно відбудеться, адже, як вбачається з інформації про проходження проекту вказаного відповідачем Закону, він був зареєстрований ще 23.12.2023, і до даного часу перебуває на розгляді в комітеті Верховної Ради України. Тому у суду відсутня можливість визначити, коли саме вказаний закон буде прийнятий та набере чинності і, відповідно, визначити період часу відстрочки, який буде достатнім для отримання відповідачем коштів з державного бюджету.
Враховуючи наведене, посилання відповідача на ймовірне прийняття вказаного Закону, як на підставу для надання відстрочки до 01.02.2025 або до будь-якої певної дати в межах річного строку з дати ухвалення рішення, не є достатньо обґрунтованим.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що боржником до суду першої інстанції не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження вчинення дій для отримання гарантованих державою коштів як для забезпечення виконання статутних завдань, так і для розрахунку з кредиторами, що може передбачувано забезпечити надходження додаткових коштів підприємству відповідача та у подальшому (після виділення субвенцій з державного та/або місцевого бюджету) дозволить виконати рішення суду.
Крім того, відповідачем документально не підтверджено існування виняткових обставин, що є підставою для відстрочення виконання судового рішення.
За оцінкою апеляційного суду, відповідні обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі не вказують на можливість реального виконання судового рішення в майбутньому.
Відповідачем не зазначено, як відстрочка вплине на покращення фінансового стану відповідача, при тому, що листом №167 від 16.02.2024 відповідач вже гарантував першочергове здійснення оплати заборгованості позивачу.
За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, виходячи з того, що посилання відповідача на ймовірне прийняття вказаного Закону, як на підставу для надання відстрочки до 01.02.2025 або до будь-якої певної дати в межах річного строку з дати ухвалення рішення, не є достатньо обґрунтованим.
До того ж, під час розгляду даного законопроекту до нього можуть бути внесені зміни, внаслідок яких виконання судового рішення у максимально можливий для надання розстрочення строк (1 рік) виявиться неможливим.
В той же час, у випадку прийняття такого законопроекту та визначення його остаточної редакції, відповідач не позбавлений можливості повторно звернутися до суду з клопотанням про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення в межах встановленого ст. 331 ГПК України строку.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що сторони перебувають в умовах військового стану в країні, що однаково негативно впливає на обидві сторони цього спору.
Відстрочка виконання судового рішення до 01.02.2025 також суттєво вплине на фінансову стабільність позивача та, як наслідок цього, на стабільність газопостачання на території всієї Харківської області.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у справі №922/1934/24 в оскаржуваній частині прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у справі №922/1934/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 26.07.2024 у справі №922/1934/24 в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 04.10.2024.
Головуючий суддя О.О. Радіонова
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков