ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 жовтня 2024 року Справа № 906/524/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засіданні Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача - Кучерук М.Г.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24 (повний текст складений 09.08.2024)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго"
про стягнення 3 425 956,97 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24 позов задоволений частково.
Стягнуто з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України":
- 3231937,16 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу;
- 23281,92 грн пені;
- 12250,19 грн 3% річних;
- 50408,95 грн судового збору.
Закрите провадження у справі в частині стягнення 65000,00 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
В решті позову відмовлено.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідач частково оплатив заборгованість за послуги з розподілу природного газу на загальну суму 65000,00 грн, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 65000,00 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Доказів сплати відповідачем заборгованості за послуги з розподілу природного газу в сумі 3231937,16 грн матеріали справи не містять. А тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню. Також місцевий господарський суду перевірив розрахунки пені у розмірі 116409,62 грн та 3% річних у розмірі 12250,19 грн та встановив, що вони здійснені відповідно до умов договору і приписів чинного законодавства та є арифметично вірними. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення пені у розмірі 116409,62 грн до 20%, що становить 23281,92 грн.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити пункти 2, 4 резолютивної частини Рішення Господарського суду Житомирської області у судовій справі №906/524/24 від 30.07.2024, а саме:
"3. Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України":
- 3 231 937,16 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу;
- 23 281,92 грн пені;
-12 250,19 грн 3% річних;
-50 408,95 грн судового збору.
4.У решті позову відмовити".
та викласти в наступній редакції:
"3. Стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України":
- 3 231 937,16 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу;
- 58 204, 81 грн пені;
-12 250,19 грн 3% річних;
-50 408,95 грн судового збору.
4. У стягненні 58 204, 81 грн пені відмовити".
2. Судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн стягнути з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України".
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- рішення Господарського суду Житомирської області у судовій справі № 906/524/24 від 30.07.2024 в частині п.п. 2, 4 резолютивної частини даного рішення, зокрема щодо зменшення розміру пені на 80% (тобто до 23 281,92 грн), є необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, у зв'язку з чим, просить змінити його;
- судом першої інстанції належним чином не враховано, що у межах цієї справи відсутні обставини, які б свідчили про можливість зменшення пені у такому значному розмірі;
- застосоване судом першої інстанції зменшення пені (на 80 %) не в достатній мірі компенсує майнові втрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" від знецінення грошових коштів, понесених втрат щодо несвоєчасного отримання розрахунку, а відтак, не відповідає діловим звичаям та нормальній діловій практиці та не забезпечує повноцінного дотримання розумного балансу інтересів сторін.
10.09.2024 матеріали справи №906/524/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24. Розгляд апеляційної скарги призначений на "01" жовтня 2024 р. об 11:00год. Запропоновано учасникам справи у строк до 26.09.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
30.09.2024 на адресу суду від Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської обалсті від 30.07.2024 у справі №906/524/24 - без змін. Розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача.
В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги з підстав, викладеній в останній.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю інших учасників справи.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.
Суд встановив, що позивач з 01.09.2023 здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу та відповідає за безаварійну (безперебійну) роботу газорозподільної системи у межах Житомирської області та частини Вінницької області. Право позивача на провадження господарської діяльності з розподілу природного газу визначено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.12.2022 №1839 "Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ "Газорозподільні мережі України" (а.с.26-62).
01.09.2023 відповідач підписав заяву-приєднання №OZ00DT023 до умов Типового договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) (а.с.72).
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами також було складено акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін та розрахунки втрат природного газу (додаток 4 до договору розподілу природного газу) щодо 15 об'єктів відповідача, які приєднані та забезпечені цілодобовим доступом до газорозподільної системи (а.с.73-117).
Пунктом 2.1 Типового договору розподілу природного газу визначено, що за цим договором оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Згідно з п.6.4 Типового договору розподілу природного газу, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць
При цьому, відповідно до п.6.6 Типового договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Відповідно до п.6.1 Типового договору розподілу природного газу, оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог кодексу газорозподільних систем.
Згідно з пунктом 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
При цьому, згідно з абз.1 п.1 гл.6 розд. VI Кодексу ГРМ, річна замовлена потужність (за замовчуванням) об'єкта (об'єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об'єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.
Так, за даними попереднього оператора газорозподільної системи (АТ "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз"), за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року відповідач спожив сумарно 11140677,64 куб.м, що підтверджується підписаними актами приймання-передачі природного газу №ЖТП0088601 від 31.10.2022, №ЖТП0090032 від 30.11.2022, №ЖТП0092169 від 31.12.2022, №ЖТП0093314 від 31.01.2023, №ЖТП0095321 від 28.02.2023, №ЖТП0096728 від 31.03.2023, №ЖТП0098107 від 28.04.2023 (а.с.118-124).
Водночас для об'єкта відповідача за адресою: м. Бердичів, вул. Шевченка, 23, приміщення 3 було додатково враховано обсяг мінімального розміру річної замовленої потужності згідно з вимогами п.2 гл.6 розд. VI Кодексу ГРМ - 314 куб.м для об'єкта побутового споживача, на якому природний газ використовується комплексно, у тому числі для опалення, або об'єкта споживача, що не є побутовим.
Згідно з п.6.2 Типового договору розподілу природного газу, тариф, встановлений згідно з п.6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою регулятора щодо його встановлення.
Так, відповідно до постанови НКРЕКП №1944 від 30.12.2022 (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП №1598 від 31.08.2023), для Житомирської філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" визначено тариф на послуги розподілу природного газу в розмірі 1,70 грн за 1 куб.м (без урахування ПДВ). З урахуванням ПДВ даний тариф становить 2,04 грн за 1 куб.м (а.с.63-71).
Як свідчать матеріали справи, для відповідача було визначено величину річної замовленої потужності його об'єктів на 2024 рік в обсязі 18939685,79 куб.м природного газу, 1/12 річної замовленої потужності у лютому 2024 року - 928415,96 куб.м, у березні 2024 року - 928415,98 куб.м, місячна вартість послуг з розподілу природного газу за лютий 2024 року та березень 2024 року становила відповідно 1893968,56 грн та 1893968,60 грн (а.с.5).
Згідно з п.10 гл.6 розд. VI Кодексу ГРМ, надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг.
Суд встановив, що у період з лютого 2024 року по березень 2024 року позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками актами про надані послуги з розподілу природного газу №ЖИТ004115 від 29.02.2024 на суму 1893968,56 грн та №ЖИТ006246 від 31.03.2024 на суму 1893968,60 грн (а.с.125-126).
Також сторони підписали та скріпили печатками акти про надані послуги з розподілу природного газу №4115 від 29.02.2024 на суму 1893968,56 грн та №6246 від 31.03.2024 на суму 1893968,60 грн (а.с.127-130).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" звернулося до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" 3425956,97 грн, з яких: 3296937,16 грн заборгованості за послуги з розподілу природного газу, 116409,62 грн пені та 12250,19 грн 3% річних.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на підставі укладеного договору в лютому 2024 року та березні 2024 року позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 3787937,16 грн, які були оплачені відповідачем частково на суму 491000,00 грн, у зв'язку з чим залишок заборгованості склав 3296937,16 грн. Позивач звертався до відповідача з вимогою від 23.04.2024 №2307/1-Н/Ф/109/1-0424 про сплату заборгованості протягом трьох днів з дня отримання вимоги, до якої долучив рахунки на оплату (розподіл газу) №1881 від 05.02.2024 та №3239 від 04.03.2024 (а.с.131-137). Вказана вимога була отримана відповідачем 30.04.2024, однак залишена без відповіді та без задоволення. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Пунктом 8.2 Типового договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Суд, перевіривши за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон" розрахунок пені у розмірі 116 409,62 грн, встановив, що такий розрахунок є правильним..
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суд від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
Враховуючи наведені висновки щодо підстав та умов зменшення судом неустойки, що підлягає стягненню за порушення господарського (договірного) зобов'язання за правилами статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, суд апеляційної інстанції бере до уваги:
- принципи справедливості, добросовісності та розумності;
- інтереси обох сторін, враховуючи що позивач і відповідач відносяться до об'єктів критичної інфраструктури;
- період прострочення оплати за послуги з розподілу природного газу, який є незначним
- поведінку відповідача, яка полягає в частковому погашенні суми боргу, та свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання;
- відсутність доказів понесення позивачем збитків;
- стягнення пені не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних.
Враховуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені до 23281,92 грн (становить 80% від заявленої та арифметичної правильної суми пені), відповідно стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 23281,92 грн.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 30.07.2024 у справі №906/524/24 - без змін.
2. Справу №906/524/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "02" жовтня 2024 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.