Провадження № 22-ц/803/8027/24 Справа № 204/14472/23 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 30
04 жовтня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року
у справі за позовом Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
У жовтні 2023 року Південно міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року у справі № 405/500/18 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.
На виконання рішення суду Державною казначейською службою України, на підставі виконавчого листа, виданого 19 травня 2021 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська, відповідно до виписки по рахунку № 343190004000078863 від 20 квітня 2023 року на користь ОСОБА_2 було перераховано кошти у розмірі 10000,00 грн.
Підставою для задоволення позову ОСОБА_2 стала ухвала Ленінського районного суду м.Кіровограда від 06 вересня 2017 року у справі № 405/11641/13-ц, якою визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб (державного виконавця ОСОБА_1 ) Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження (ВП №48198821, ВП №48198757), не виконання заявлених стягувачем вимог ст.ст.1,11,12,30,36, ч.ч.1,2 ст.75, ст.83,90 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року, в заявах від 22 березня 2016 року, 29 березня 2016 року, 14 вересня 2016 року, при примусовому виконанні виконавчих листів № 405/11641/13-ц, №2/405/2227/13, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, про зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 та привести у первинний придатний до використання стан; зобов'язання демонтувати східці до квартири в м.Кіровограді, демонтувати двері та встановити вікно.
Відповідно до мотивувальної частини ухвали суду підставою для винесення судового рішення стала незаконна бездіяльність державного виконавця Ріги М.М., яка полягала у не з'ясовані того, що питання формально покладеної ним відповідальності (накладення на боржників штрафу за невиконання рішення суду), не виключає зобов'язань державного виконавця для вжиття інших заходів, направлених на всебічне і повне примусове виконання, в тому числі, організації примусу за відсутності боржників відповідно до ч.2 ст.75 Закону №606-XIV.
Крім того, Законом №606-XIV передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 Закону), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися належними їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, на підставі чого, у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов'язків, передбачених ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону №606-IV, під час здійснення виконавчого провадження, зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема, звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст.377-1 ЦПК України), в свою чергу, зазначене питання державним виконавцем не розглядалося та не вирішувалося.
Таким чином, внаслідок незаконної бездіяльності ОСОБА_1 під час перебування на посаді державного виконавця Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, державному бюджету було завдано збитків у розмірі 10000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України в порядку регресу.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року у задоволенні позову Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки заявлені вимоги є безпідставними та недоведеними.
Не погодившись з таким рішення суду, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що державі були завдані збитки саме відповідачем під час виконання службових обов'язків, що підтверджується відповідними рішеннями судів, якими прямо зазначено про неправомірність дій відповідача. Зазначає, що саме державний службовець, який заподіяв шкоду державі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків, повинен її компенсувати на, що судом першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про відмову у позові.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області та 03 квітня 2019 року був звільнений із займаною посади за власним бажанням.
Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 21 жовтня 2014 року у цивільній справі №405/11641/13-ц, провадження №2/405/2227/13, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого виступає ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення дій, які порушують право та усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконним і не чинним рішення виконкому, визнання недійсним договору оренди, визнання незаконними дії, визнання права власності, зобов'язання проведення ремонту. Задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договору оренди, шляхом знесення самовільно збудованих сходів за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, яка набрала законної сили, рішення Ленінського районного суду м.Кіровоград від 21 жовтня 2014 року було скасовано. Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені якого виступає ОСОБА_2 , задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення №692 від 14 серпня 2012 року виконавчого комітету Кіровоградської міської ради про переведення квартири АДРЕСА_3 до категорії нежитлових. Зобов'язано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 ; відновити східці до вказаної квартири та привести у первинний придатний до використання стан; демонтувати східці до кв. АДРЕСА_3 ; демонтувати двері з квартири АДРЕСА_3 та встановити вікно. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (з кожного) на користь ОСОБА_2 по 290,30 грн. судових витрат. В іншій частині в позові відмовлено. В зустрічному позові ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.
24 липня 2015 року Ленінським ВДВС Кіровограського МУЮ, на підставі виконавчих листів Ленінського районного суду м.Кіровограда від 20 липня 2015 року у справі №405/11641/13-ц, було винесено постанови про відкриття ВП №48198821 та ВП №48198757.
19 лютого 2016 року директором Департаменту ДВС Міністерства юстиції України було винесено постанову про передачу матеріалів виконавчих проваджень до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.
01 березня 2016 року ВП №48198821 та ВП №48198757 були прийняті до виконання державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Рігою М.М.
04 жовтня 2016 року останнім винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень на підставі п.11 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Ленінського районного суду м.Кіровограда від 06 вересня 2017 року у справі №405/11641/13-ц, провадження №4-с/405/70/16, було частково задоволено скаргу ОСОБА_2 до Управління ДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області, заінтересовані особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , на бездіяльність посадових осіб органу примусового виконання.
Вказаною ухвалою визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб (державного виконавця Ріга М.М.) Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області щодо порушення встановлених строків здійснення виконавчого провадження (ВП №48198821, ВП №48198757), не виконання заявлених стягувачем за виконавчими провадженнями ОСОБА_2 вимог ст.ст.1,11,12,30,36, ч.ч.1,2 ст.75, ст.ст.83,90 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV від 21 квітня 1999 року в заявах від 22 березня 2016 року, 29 березня 2016 року, 14 вересня 2016 року при примусовому виконанні виконавчих листів №405/11641/13-ц, №2/405/2227/13, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, про зобов'язання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 ; відновити східці до квартири АДРЕСА_1 та привести у первинний придатний до використання стан; демонтувати східці до квартири АДРЕСА_3 ; демонтувати двері з квартири АДРЕСА_3 та встановити вікно.
Визнано неправомірними та скасовані постанови від 04 жовтня 2016 року, винесені державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Рігою М.М., про закінчення виконавчих проваджень ВП №48198821, ВП №48198757.
Зобов'язано Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області вжити передбачених Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII заходів щодо примусового виконання судового рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 25 червня 2015 року у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом - виконавчими листами №405/11641/13-ц, 2/405/2227/13, виданими 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, та Закону України «Про виконавче провадження», в т.ч. п.3 ч.2 ст.18, п.п.10,19 ч.3 ст.18, ст.31, ст.63 Закону, забезпечити участь стягувача за виконавчим провадженням ОСОБА_2 у вчиненні виконавчих дій, своєчасно і в повному обсязі вчинити виконавчі дії щодо виконання виконавчих листів №405/11641/13-ц, №2/405/2227/13, виданих 20 липня 2015 року Ленінським районним судом м.Кіровограда, про зобов'язання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в користуванні східцями до квартири АДРЕСА_1 ; відновити східці до квартири АДРЕСА_1 та привести у первинний придатний до використання стан; демонтувати східці до квартири АДРЕСА_3 ; демонтувати двері з квартири АДРЕСА_3 » в АДРЕСА_2 та встановити вікно.
Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 04 червня 2018 року зазначену вище ухвалу суду першої інстанції було залишено без змін.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 вересня 2019 року у цивільній справі №405/500/18, провадження №2/201/657/19, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди заподіяної державним виконавцем.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції від 24 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди було скасовано. Позов ОСОБА_2 в цій частині задоволено частково та стягнуто на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України у рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції було залишено без змін.
На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року, Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська 19 травня 2021 року було видано виконавчий лист, на виконання вимог якого Державною казначейською службою України 21 квітня 2023 року ОСОБА_2 було перераховано кошти в сумі 10000,00 грн.
Вказане підтверджується листом Державної казначейської служби України від 16 серпня 2023 року, платіжною інструкцією та випискою по рахунку, що містяться в матеріалах справи.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 1191 ЦК України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Відповідно до цієї норми права, держава, відшкодувавши шкоду, отримує право зворотної вимоги (регресу) до особи, винної за завдану шкоду.
Згідно ст. 80 Закону України «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: 1) державного службовця, який заподіяв шкоду; 2) посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Відповідно до ст. 81 Закону України «Про державну службу», державний службовець зобов'язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків. Шкодою, заподіяною державним службовцем державі, є також виплачене державою відшкодування шкоди, заподіяної державним службовцем третій особі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків.
Отже, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди.
При цьому підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними.
Слід звернути увагу, що за загальним правилом регрес уявляє собою право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим і виникло нове пов'язане саме з регресною вимогою. Тобто у разі регресу виконання первісного зобов'язання має характер правоприпиняючого та одночасно правоутворюючого юридичного факту.
Підпунктом 2 п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України передбачено, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п.9,10 п.9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, кошти, відшкодовані державою з державного бюджету (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування з місцевих бюджетів) згідно з цим пунктом, вважаються збитками державного бюджету (місцевих бюджетів). За поданням Казначейства України органи прокуратури звертаються в інтересах держави до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам). Посадові та службові особи органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), дії яких завдали шкоди, що відшкодована з бюджету, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.
При цьому, слід звернути увагу, що задоволення скарги на дії державного виконавця не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями такої посадової особи та заподіяною шкодою. В даному випадку доведенню має підлягати та обставина, що саме протиправні дії чи бездіяльність заподіювача шкоди є причиною, а збитки які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої поведінки особи.
Аналогічна за своїм змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01 березня 2023 року по справі № 752/3839/2022 (61-11057 св 22).
Так, абазами 4, 5 п.п. 10 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визначено, що органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення. За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Судом встановлено, що в рамках виконавчих проваджень державним виконавцем Рігою М.М. вживались передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішення, а також заходи реагування щодо його невиконання боржниками.
Ухвала Ленінського районного суду м.Кіровограда від 06 вересня 2017 року у справі №405/11641/13-ц про визнання неправомірними бездіяльності державного виконавця Ріги М.М. та винесених постанов про закінчення виконавчих проваджень, на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» мотивована тривалістю виконання, невжиттям державним виконавцем всіх можливих заходів, спрямованих на виконання рішення суду та, як наслідок передчасності прийнятих рішень про закінчення виконавчих проваджень.
Будь-яких висновків щодо допущення грубих та навмисних порушень державним виконавцем вимог діючого законодавства, висновки судів у справі № 405/11641/13-ц, а також у справі № 405/500/18, не містять.
Крім того, під час розгляду справи № 405/11641/13-ц за скаргою ОСОБА_2 , Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області заперечувало проти скарги, посилаючись на те, що державним виконавцем вживались всі можливі та передбачені чинним законодавством заходи для виконання судового рішення у справі та правомірно приймалось рішення про закінчення виконавчих проваджень.
Також Управління ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області оскаржувало ухвалу Ленінського районного суду від 06 вересня 2017 року в апеляційному та касаційному порядку, мотивуючи відповідні скарги тим, що державний виконавець діяв в межах та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 вересня 2020 року у справі №405/500/18 вбачається, що ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову в частині відшкодування матеріальної шкоди та частково задоволено вимоги в частині стягнення на його користь з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що лише службовим розслідуванням можливо встановити чи був у діях відповідача умисел на здійснення ним службової бездіяльності, і якщо такий мав місце, якими саме діями чи бездіяльністю така була вчинена.
Разом із цим, позивачем не надано суду будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів з приводу ініціювання службового розслідування відносно відповідача ОСОБА_1 , як і доказів того, що саме на день розгляду справи існують відповідні чинні висновки такого розслідування з приводу наявності в діях такого відповідача ознак незалежного виконання ним своїх службових обов'язків.
Положення ст.ст. 80,81,82 Закону України «Про державну службу» встановлюють, що матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
Зі змісту положень ч.3 ст.80 Закону України «Про державну службу» вбачається, що у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
При цьому, положеннями ст.ст.80,81,82 Закону України «Про державну службу» не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди.
В той час, як положеннями ч.4 ст.1191 ЦК України встановлено можливість такої зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, за виключенням відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено факту умисного заподіяння шкоди відповідачем, враховуючи положення ч.4 ст.1191 ЦК України, що виключають можливість пред'явлення зворотної вимоги до останнього щодо відшкодування моральної шкоди, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для покладення на відповідача відповідальності по відшкодування такої шкоди за її безпідставністю та недоведеністю.
Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що неправомірність дій відповідача випливає зі змісту ухвали Ленінського районного суду м.Кіровограда від 06 вересня 2017 року у справі №405/11641/13-ц, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки предметом розгляду справи не була оцінка службової поведінки саме ОСОБА_1 .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що саме державний службовець, який заподіяв шкоду державі внаслідок неналежного виконання ним посадових обов'язків, повинен її компенсувати, є безпідставними, оскільки норми матеріального закону прямо вимагають у випадку завдання збитків державному бюджету проведення окремої спеціальної процедурної (службової) перевірки щодо дій посадових осіб державної служби, на предмет їх правомірності та законності, якої відносно ОСОБА_1 проведено не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна