Справа № 459/538/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М.В.
Провадження № 22-ц/811/1641/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
30 вересня 2024 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівського обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа - ОСОБА_2 , про захист прав споживачів,
26 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» майнову шкоду в розмірі 19131 грн., що складається з: 17000 грн. - подвійного розміру штрафу, 431 грн. - витрат виконавчого провадження, 1700 грн. - виконавчого збору.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14.10.2022 року він звернувся до ТВБВ №10013/0141 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» з метою сплати штрафу у розмірі 8500 грн., який на нього було накладено постановою у справі про адміністративне правопорушення серії АА №00001302 від 04.10.2022 року, винесеною Державною службою України з безпеки на транспорті. Для оплати штрафу позивач надав касиру банку ОСОБА_2 вказану постанову, в якій була платіжна інструкція із зазначенням реквізитів для сплати адміністративного штрафу. Після здійснення переказу касир ОСОБА_2 надала йому квитанцію №81 від 14.10.2022 року про сплату штрафу в розмірі 8500 грн. та 85 грн. комісії банку, в якій наявний підпис касира.
07.07.2023 року до Червоноградського відділу державної виконавчої служби надійшла на виконання постанова серії АА №00001302 від 04.10.2022 року про стягнення штрафу в подвійному розмірі - 17000 грн., у зв'язку з несплатою штрафу в розмірі 8500 грн. протягом 10 днів, і 07.07.2023 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження з виконання вказаної постанови про стягнення штрафу в подвійному розмірі - 17000 грн., стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 431 грн. та виконавчого збору в розмірі 1700 грн., на загальну суму: 19131 грн.
Позивач зазначив, що він надав державному виконавцю оригінал квитанції №81 від 14.10.2022 року про сплату штрафу в розмірі 8500 грн., однак, така квитанція не була прийнята до уваги, оскільки оплата штрафу була здійснена за неправильними реквізитами, тому на все майно позивача було накладено арешт державним виконавцем.
Оскільки для продажу автомобіля марки «Камаз» необхідно було зняти арешт, позивач 01.02.2024 року сплатив 19131 грн. і 02.02.2024 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з погашенням у повному обсязі боргу, а також припинено чинність арешту майна божника.
Звернувшись до ТВБВ №10013/0141 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», позивачу надано пояснення про те, що надані ним реквізити були некоректними, а тому касир ОСОБА_2 з власної ініціативи використала для здійснення грошового переказу інші реквізити, які містяться у листі департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 18.06.2020 року.
На прохання позивача, у ТВБВ №10013/0141 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» надано копію листа департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 18.06.2020 року, з якого встановлено, що даний лист не стосується оплати штрафів, накладених Державною службою України з безпеки на транспорті, а в ньому йдеться про штрафи за порушення ПДР.
Позивач стверджує, що маючи намір здійснити оплату штрафу, надав касиру платіжну інструкцію із зазначенням правильних реквізитів, при цьому, саме уповноважений працівник банку з власної ініціативи використала для здійснення грошового переказу неправильні реквізити, помилково застосовуючи вимоги вищевказаного листа.
Позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій касира банку ОСОБА_2 , яка з власної ініціативи використала для здійснення грошового переказу неправильні реквізити, не ті, які було зазначено у наданій позивачем платіжній інструкції, було здійснено помилкову платіжну операцію на рахунок неналежного отримувача, чим позивачу завдано шкоду у вказаному вище розмірі.
Касир банку ОСОБА_2 відмовилася добровільно відшкодувати завдані позивачу збитки, надавши йому лише бланк заяви, адресованої Департаменту патрульної поліції, про повернення помилково перерахованих коштів.
Просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача майнову шкоду, завдану внаслідок неправомірний дій його працівника.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити та вирішити питання судових витрат.
Зокрема, вказує на те, що 14.10.2022 року для оплати штрафу надав касиру банку ОСОБА_2 постанову про накладення адміністративного порушення серії АА №00001302 від 04.10.2022 року, в якій була платіжна інструкція із зазначенням реквізитів для сплати штрафу, проте, касир з власної ініціативи використала для здійснення грошового переказу інші реквізити, які містяться у листі департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 18.06.2020 року, внаслідок чого кошти були зараховані на неналежного отримувача.
Вважає, що здійснення платежу за реквізитами, які вказані у листі департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 18.06.2020 року, є протиправними діями працівника банку, яка через свою неуважність та несумлінне ставлення до професійних обов'язків не звернула уваги, що вказаний лист застосовується до штрафів за порушення правил дорожнього руху, позаяк, на нього адміністративне стягнення накладено постановою Державної служби України з безпеки на транспорті.
Вважає безпідставним висновок суду про те, що позивач діяв неуважно, дещо халатно, що призвело до виникнення даної ситуації.
Додає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не врахував перерозподілу обов'язків доказування у спірних правовідносинах, дійшовши висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами ту обставину, що ним було надано касиру саме цю квитанцію та порушення його прав відповідачем, оскільки не доведено, що грошові кошти було зараховано на рахунок неналежного отримувача з вини банку.
Крім того, зазначає, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, однак, ним цього не зроблено і не доведено, що платіжна операція виконана належним чином.
11 червня 2024 року від відповідача АТ «Ощадбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує доводи та вимоги апелянта.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону й те, що один із членів колегії суддів перебував у відрядженні 26 та 27 вересня 2024 року, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 17.09.2024 року, є дата складення повного судового рішення - 30.09.2024 року, у перший робочий день після відрядження судді.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, серії АА №00001302 від 04.10.2022 року, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн., який запропоновано сплатити в установі банку за вказаними у постанові реквізитами в п'ятнадцятиденний строк з дня вручення копії постанови. Попереджено про стягнення штрафу в подвійному розмірі у випадку його несплати у строк, передбачений ч.2 ст.300-2 КУпАП (т.1 а.с.11-12).
Із квитанції №81 від 14.10.2022 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатив штраф за порушення ПДР, зафіксоване в автоматичному режимі, у розмірі 8500 грн. та 85 грн. комісійного збору у ТВБВ №10013/0141 філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рахунок отримувача: UA088999980333209397000026001, код отримувача: 37993783, банк отримувача: 899998 (т.1 а.с.13, 72).
З листа департаменту патрульної поліції Національної поліції України №10763/41/27/02-2020 від 18.06.2020 року встановлено, що для спрощення процесу сплати порушником накладеного на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу Державною казначейською службою України відкрито єдиний рахунок для сплати штрафів за кодом класифікації доходів бюджету 21081800 «Адміністративні штрафи за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі» за такими реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/ м.Київ/21081800, код отримувача: 37993783, банк отримувача: Казначейство України, рахунок отримувача: UA088999980333209397000026001 (т.1 а.с.14-15).
07.07.2023 року старшим державним виконавцем Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оліярник Г.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №72202157 з примусового виконання постанови серії АА №00001302 від 04.10.2022 року про стягнення штрафу в сумі 17000 грн. з ОСОБА_1 (т.1 а.с.17).
Згідно з квитанцією №44 від 01.02.2024 року, ОСОБА_1 сплатив борг за вказаним виконавчим провадженням у розмірі 19131 грн. (т. 1, а.с.18).
02.02.2024 року старшим державним виконавцем Червоноградського відділу державної виконавчої служби у Червоноградському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оліярник Г.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №72202157 та припинено чинність арешту майна боржника і скасовано інші заходи примусового виконання рішення (т.1 а.с.19).
Звертаючись із вказаним позовом, позивач просив стягнути сплачені ним в рамках виконавчого провадження кошти в сумі 19131 грн. з примусового виконання виконавчого документа, вважаючи їх майновою шкодою, завданою йому банком (відповідачем) через невірно вказані касиром (працівником банку) реквізити у квитанції про сплату штрафу.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що касир банку виконала платіжну операцію за реквізитами та сумою, погодженою позивачем. Доказів того, що позивач звертався до установи банку про повернення коштів, матеріали справи не містять, хоча у позовній заяві позивач зазначив, що касир ОСОБА_2 йому таке право роз'яснила і надала зразок такої заяви, яка долучена до матеріалів справи.
Окрім того, суд дійшов висновку, що позивач втратив право на відшкодування коштів за неналежною платіжною операцією, оскільки пропустив строк, передбачений статтею 87 Закону України «Про платіжні послуги».
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, відповідно до якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина особи, що завдала шкоду.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Як стверджував позивач, 14.10.2022 року він звернувся до ТВБВ №10013/0141 філії Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» для сплати штрафу у розмірі 8500 грн., який накладено постановою про адміністративне правопорушення серії АА №00001302 від 04.10.2022 року, в якій була платіжна інструкція із зазначенням реквізитів для сплати штрафу: поточний рахунок отримувача: НОМЕР_1 , код отримувача: 37971775.
Згідно квитанції від 14.10.2022 року №81, ОСОБА_1 сплатив штраф за порушення ПДР, зафіксоване в автоматичному режимі, у розмірі 8500 грн. на рахунок отримувача: UA088999980333209397000026001, код отримувача: 37993783, банк отримувача: 899998.
При цьому, під час проведення операції Банк керувався листом департаменту патрульної поліції Національної поліції України №10763/41/27/02-2020 від 18.06.2020 року, в якому зазначено, що для спрощення процесу сплати порушником накладеного на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу Державною казначейською службою України відкрито єдиний рахунок для сплати штрафів за кодом класифікації доходів бюджету 21081800 «Адміністративні штрафи за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі», за такими реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м. Києві/ м. Київ/21081800, код отримувача: 37993783, банк отримувача: Казначейство України, рахунок отримувача: UA088999980333209397000026001.
Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Зокрема, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про платіжні послуги», що визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, встановлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Згідно з п.1.24 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», під переказом коштів розуміють - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Відповідно до п.32.3 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених п.22.6 ст.22 цього Закону.
Пункт 33.2 статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» регламентує відповідальність платника за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.
Відповідно до п.32.3.1 ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов'язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу.
Відповідно до ч.1 ст.86 Закону України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів (якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином).
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою (п.3 ч.2 ст.41 Закону України «Про платіжні послуги»).
Відповідно до ч.ч.2, 5-7 ст.40 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу Інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції. Платіжна інструкція може бути відкликана в порядку, визначеному цим Законом. Надавач платіжних послуг зобов'язаний забезпечити фіксування в операційно-обліковій системі дати і часу надходження платіжної інструкції, прийняття її до виконання (або відмови в її прийнятті), виконання платіжної інструкції.
Національний банк України у своїх нормативно-правових актах визначає обов'язкові реквізити платіжних інструкцій, особливості їх оформлення, захисту прийняття до виконання.
Надавач платіжних послуг платника зобов'язаний отримати згоду платника на виконання кожної платіжної операції, крім випадків, передбачених цим Законом. Платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, то така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом (ст.42 Закону України «Про платіжні послуги»).
Відповідно до ст.50 Закону України «Про платіжні послуги», банки забезпечують виконання платіжних операцій своїх клієнтів, у тому числі операцій небанківських надавачів платіжних послуг, шляхом виконання міжбанківських платіжних операцій або платіжних операцій, що виконуються в межах одного банку.
Ініціювання платіжної операції є завершеним з моменту прийняття платіжної інструкції до виконання надавачем платіжних послуг платника (ст.41 Закону України «Про платіжні послуги»).
Згідно з ст.49 Закону України «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Відповідно до п.135 Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої постановою НБУ №103 від 25.09.2018 року, надавач платіжних послуг/комерційний агент зобов'язаний надати користувачу після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, у паперовій або касовий документ в електронній формі відповідно до законодавства України, умов договору про надання платіжних послуг, внутрішньобанківських правил, правил платіжної системи, внутрішніх документів.
Основні умови та правила здійснення розрахунків у національній валюті через операційні каси установ АТ «Ощадбанк» шляхом переказу коштів від фізичних осіб та суб'єктів господарювання на рахунки отримувачів регулюються Положенням про організацію приймання платежів в АТ «Ощадбанк», затвердженим постановою правління АТ «Ощадбанк» від 11.03.2016 року №196 (в редакції постанови правління АТ «Ощадбанк» від 02.11.2018 року №756), яке було діючим на момент здійснення платежу, а саме станом на 14.10.2022 (далі - Положення №196).
Згідно з п.3.13 цього Положення, якщо за договором з отримувачем платежу обумовлено надання банком першої частини прибуткового касового документу, правильність заповнення реквізитів касового документа на паперовому носії платник засвідчує своїм підписом. Якщо з отримувачем платежу не обумовлено надання банком першої частини прибуткового касового документу, підтвердженням платником правильності реквізитів платежу є його згода з реквізитами отриманої від банку квитанції про сплату платежу, що роздрукована засобами системи після введення усіх реквізитів платежу, та безумовне приймання її платником, як підтвердження здійснення операції платежу банком.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач надав свою згоду на проведення платіжної операції, яка оформлена квитанцією №81 від 14.10.2022 року, оскільки ознайомившись із даною квитанцією, позивач жодних помилок не виявив, не ініціював повернення коштів та зарахування їх на інший рахунок, протягом тривалого часу не звертався до установи банку про повернення коштів.
Вказані дії позивача свідчать про те, що він погодився на те, щоб касир банку виконала платіжну операцію за реквізитами та сумою, які були зазначені у квитанції.
Претензії позивача до банку виникли саме через відкриття виконавчого провадження №ВП 72202157 від 07.07.2023 року та накладання арешту на майно позивача у зв'язку з цим.
З досліджених доказів та встановлених обставин, колегія суддів вважає, що вина працівника банку в діях, які виразились у зарахуванні коштів на інший рахунок отримувача, - відсутня. Дії працівника банку не були протиправними, а були зумовлені відомою їй інформацією, про що повідомлено позивача, який, у свою чергу, жодних заперечень не висловлював, відповідно, причинно-наслідковий зв'язок між шкодою, про яку заявляє позивач, та поведінкою заподіювача відсутній.
Колегія суддів також враховує ту обставину, що позивач не оскаржував постанови про накладення на нього подвійного штрафу і не намагався з'ясувати, чи надходили кошти, як оплата штрафу в розмірі 8500 грн., до бюджету за призначенням, чи дійсно кошти були зараховані на інший (неправильний) рахунок. Сплативши подвійний розмір штрафу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, позивач тим самим визнав, що штраф ним не був сплачений, а якщо був сплачений помилково, то сплачена сума підлягала поверненню у строки, визначені Законом України «Про платіжні послуги».
Як передбачено вимогами ст.ст.77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні в матеріалах справи докази і надав їм належну оцінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 30 вересня 2024 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич