Справа № 463/2292/23 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/562/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
30 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Ковальчука Ю.П.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про знесення об'єкта самочинного будівництва, -
В березні 2023 року представник Львівської міської ради звернуся до суду із позовом до ОСОБА_3 , у якому просив зобов'язати відповідача знести об'єкт самочинного будівництва - цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Позов мотивував тим, що Львівська міська рада відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду (Львівську територіальну громаду) та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
На виконання покладених законом завдань, 13.07.2022 року, спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за участю провідного спеціаліста відділу районних архітекторів управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Купінського Н.П., провідного спеціаліста відділу правової експертизи з містобудівних та житлових питань управління правової роботи юридичного департаменту Кохана О.І., головного спеціаліста відділу житлового господарства Личаківської районної адміністрації Герунович У.В., головного спеціаліста юридичного відділу Личаківської районної адміністрації Башти Г.І., проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
За результатами обстеження земельної ділянки встановлено, що ОСОБА_3 самовільно зайняв шляхом будівництва цегляного гаражу розміром 4,11 м. по коротшій стороні (встановити розмір довшої сторони гаражу неможливо у зв?язку із складним перерізом рельєфу та наявними чагарниками з південно-західної частини земельної ділянки) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0031 га для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавались. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за період з 1995 року по даний час не приймалось.
Так, об'єкт нерухомого майна, збудований відповідачем, розташований на земельній ділянці, не відведеній відповідачу. У зв'язку із чим такий є самочинним будівництвом. Крім цього, будівництво нерухомого майна без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належним чином затвердженого проекту, також є самочинним будівництвом. Враховуючи вище наведене, просить суд зобов'язати відповідача знести об'єкт самочинного будівництва - цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 знести об'єкт самочинного будівництва - цегляний гараж, що розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Львівської міської ради судовий збір у сумі 2684,00 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає рішення таким, що прийняте з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та таким, що підлягає скасуванню.
Вказує, що висновки про самовільне зайняття ним земельної ділянки та будівництво цегляного гаражу на ній зроблені посадовими особами Львівської міської ради та Личаківської районної адміністрації виключно через близьке розташування його будинку до об'єкта самочинного будівництва.
Зазначає, що позивачем не подано жодного іншого документа, що будь - яким чином вказував би на його причетність до зведення об'єкта самочинного будівництва, окрім акта та листа від 17.05.2022.
Вважає, що позивачем не доведене здійснення ним будівництва цегляного гаражу, а висновки про його причетність до такого будівництва, базуються хіба що на географічному розташуванні його будинку.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином.
З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 , представника третьої особи - ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач без належного дозволу, здійснив самочинне будівництво цегляного гаражу, що розташований на земельній ділянці орієнтовно площею 0,0031 га, між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що не була відведена для цих цілей, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та належно затвердженого проекту, порушивши майнові права територіальної громади міста Львова, зокрема право власності територіальної громади на земельну ділянку шляхом її незаконної забудови. Отже, вказане будівництво є самочинним будівництвом у розумінні положень ч.1 ст.376 ЦК України, а тому згідно з положеннями ч.4 ст.376 ЦК України підлягають знесенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Встановлено, що 13.07.2022 року, спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за участю провідного спеціаліста відділу районних архітекторів управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Купінського Н.П., провідного спеціаліста відділу правової експертизи з містобудівних та житлових питань управління правової роботи юридичного департаменту Кохана О.І., головного спеціаліста відділу житлового господарства Личаківської районної адміністрації Герунович У.В., головного спеціаліста юридичного відділу Личаківської районної адміністрації Башти Г.І., проведено обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
З Акту обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , вбачається, що ОСОБА_3 самовільно зайняв шляхом будівництва цегляного гаражу розміром 4,11 м по коротшій стороні (встановити розмір довшої сторони гаражу неможливо у зв?язку із складним перерізом рельєфу та наявними чагарниками з південно-західної частини земельної ділянки) та фактично використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,0031 га для його обслуговування, який знаходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавались. Розпоряджень Личаківської районної адміністрації щодо експлуатації цегляних гаражів між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 за період з 1995 року по даний час не приймалось.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Виходячи із змісту статті 376 ЦК України, позов про знесення самочинного будівництва споруди може бути пред'явлений будь-якою особою, яка вважає, що самочинне будівництво порушує її права.
Право на пред'явлення такого позову, безумовно, має особа, якій право володіння і користування земельною ділянкою, на якій зведена споруда, належить на законній підставі. Це випливає зі змісту статті 391 ЦК України, де закріплено правило, згідно якого власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Такою особою може бути не тільки власник земельної ділянки, але і особа, яка має інше речове право на земельну ділянку.
Вимоги про знесення самочинного будівництва, як правило, пред'являє власник земельної ділянки, на якій зведена споруда, або особа, яка має інше речове право на земельну ділянку.
Також вимагати знесення самочинного будівництва можуть відповідні органи державної влади або органи місцевого самоврядування.
Статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Окрім питання щодо належного позивача, суду при встановленні факту самочинного будівництва необхідно визначити, хто в даному випадку повинен відповідати перед позивачем як відповідач, оскільки саме на відповідача судом покладається обов'язок по знесенню самочинного будівництва.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на акт обстеження земельних ділянок комунальної власності між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , як на доказ здійснення відповідачем самочинного будівництва.
Проте, жодних доказів на підтвердження факту спорудження саме відповідачем будь-якої капітальної споруди, в тому числі цегляного гаража на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності позивачем суду не надано.
Наданий акт від 13.07.2022 №25 не є належним доказом на підтвердження будівництва ОСОБА_3 цегляного гаража, такий не містить даних про розташування на місцевості земельної ділянки відповідача по відношенню до самочинного гаража. Вказаний акт було складено посадовими особами позивача, та не містить підпису чи пояснень відповідача. Ні акт, ні інші матеріали справи не містять відомостей на підставі яких, позивач дійшов висновку що самочинне будівництво здійснювалось саме відповідачем.
На думку колегії суддів, жодних доказів про будівництво саме відповідачем зазначеного в позові цегляного гаражу позивач не надає, фізична наближеність житла відповідача до самочинно збудованого гаража не підтверджує факту того, що саме відповідачем було здійснено будівництво гаража.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову Львівської міської ради слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, колегія суддів приходить до висновку, що з Львівської міської ради на користь ОСОБА_3 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року - скасувати.
Постановити нове судове рішення, яким в позові Львівської міської ради до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача: Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради про знесення об'єкта самочинного будівництва - відмовити.
Стягнути з Львівської міської ради на користь ОСОБА_3 4026 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.