Справа № 301/18/21
Іменем України
24 вересня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Фазикош Г.В.
з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Золотар М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Камянської сільської ради Берегівського району, третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області в особі відділу в Іршавському районі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсними та скасування рішення сільської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку, їх реєстрацію, встановлення межових знаків та зобов'язання вчинити дії
встановив:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Арданівської сільської ради Іршавського району (правонаступником якої є Камянська сільська рада Берегівського району), третьої особи без самостійних вимог Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області в особі відділу в Іршавському районі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсними та скасування рішення сільської ради, державних актів на право власності на земельну ділянку, їх реєстрацію, встановлення межових знаків та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та має в користуванні земельну ділянку, зареєстровану за житловим будинком, орієнтовною площею 0,59 га, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням виконкому Арданівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області №84 від 27 квітня 2012 року відповідачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку, а рішенням виконкому Арданівської сільської ради №107 від 27 червня 2012 року передано у власність земельну ділянку площею 0.15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та для ведення особистого селянського господарства площею 0,3927 га.
При виготовленні технічної документації на земельну ділянку відповідача були внесені недостовірні дані щодо меж земельної ділянки, а тому землевпорядна організація, яка виконувала роботи з підготовки до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, додала до неї частину земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні позивача.
У 2012 році відповідач оформив на свою земельну ділянку Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 145555 площею 0,3927 га, кадастровий номер 2111980400:10:001:0001 від 25.12.2012 та серії ЯК №646496, площею 0,1500 га, кадастровий номер 2121980400:10:001:0002 від 12.10.2012, за адресою АДРЕСА_2 . Однак, дані акти були складені з порушеннями норм земельного законодавства, зокрема межі земельної ділянки відповідача не проходять по існуючих межових знаках, а на ділянці подвір'я позивача й частково накладаються на межі земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні.
01 лютого 2012 року земельна комісія Арданівської сільської ради за ініціативою відповідача обстежила дворогосподарства №98, №99 щодо відновлення меж і склала акт від 01.02.2012, яким запропонувала відновити існуючі межі. З частиною акту, яка зазначена вище, він погоджуюсь, але у частині, де комісія пропонує змістити межу на 0,70 м, за його згодою, не згідний, оскільки такими діями будуть порушені його права на користування належною земельною ділянкою. В акті земельної комісії від 27.04.2012, затвердженого рішенням сесії Арданівської сільської ради від 27.04.2012 за № 106, пропонується сторонам спору вирішити питання мирним шляхом, а саме, змістити межу на 0,80 м, з чим категорично не погоджується, оскільки порушуються норми земельного законодавства. Зазначав, що рішення Арданівської сільської ради № 106 він отримав через рік 27.06.2013, про що є запис на копії рішення сесії № 106 секретаря Арданівської сільської ради.
При виготовленні технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 2121980400:10:001:0002 та земельну ділянку площею 0,3927 га кадастровий номер №2121980400:10:001:0001 акти погодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками та землекористувачами від 01.06.2012 та акти прийому-передачі межових знаків на зберігання з ним ніхто не погоджував і його підпису там немає. Акт погодження меж земельної ділянки та акти прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01.06.2012 не підписав, оскільки, до нього не звертались із вимогою погодження даних актів.
Крім того зазначав, що ОСОБА_2 купив домогосподарство № НОМЕР_1 у громадянки ОСОБА_3 у 1989 році. При будівництві будинку АДРЕСА_2 при попередньому власникові огорожі між домогосподарствами не було і межа проходила по задній стіні будинку АДРЕСА_2 . На початку серпня 2013 року відповідач, скориставшись його відсутністю, самовільно встановив металічний стовп, зайшовши на межу моєї земельної ділянки більше, ніж на 0,8 метра, чим заблокував в'їзд до двору, ширина якого і так складала 2,9 метра, чим порушив право на землекористування. Відповідач побудував огорожу на новій межі, зруйнував в'їзні ворота до домогосподартсва № НОМЕР_2 і подвір'я, яке було шириною 2.9 метра між будинками АДРЕСА_3 , а стало 2.1 метра, робить перешкоди у користуванні домогосподарством №98 в плані підвозу води, дров, сільськогосподарської продукції, заїзду швидкої медичної допомоги, пожежної техніки тощо.
З урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним:
- рішення 10 сесії 6-го скликання Арданівської сільської ради від 27 квітня 2012 року № 84 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_4 мешканця АДРЕСА_2 »;
- рішення 11 сесії 6-го скликання Арданівської сільської ради від 27 червня 2012 року №107 «Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 »;
- рішення 11 сесії 6-го скликання (позачергова) Арданівської сільської ради від 27 квітня 2012 року «Про затвердження акту розгляду спірного питання» та акт розгляду спірного питання від 27.04.2012 року, складеного земельною комісією Арданівської сільської ради;
- зобов'язати відповідача припинити дії, які порушують право на користування земельною ділянкою та відновити становище, яке існувало до порушення, тобто демонтувати металічну огорожу по лінії зміщеної межі та встановити від'їзні ворота до будинку АДРЕСА_1 на попереднє місце та відновити порушений стан земельної ділянки.
- визнати межу позаду будинку громадянина ОСОБА_2 на спірній ділянці довжиною 24,84 м по стіні будинку громадянина ОСОБА_2 .
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
В обґрунтування скарги посилається на те, що акти погодження меж і межових знаків від 01.06.2012 складалися за його відсутності і пропозицій погодити даний акт йому не надходили. Тобто, погодження меж земельної ділянки зі ним, як правомірним користувачем було необхідним. Непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки за відсутності спору щодо них не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у погодженні технічної документації. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам про наявність спору із ОСОБА_2 про межу земельних ділянок та про прийняття радою, всупереч наявному спору і без належного його повідомлення рішення 11 сесії 6-го скликання (позачергова) Арданівскої сільської ради від 27 квітня 2012 року № 84 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації з землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_4 мешканця АДРЕСА_2 » та рішення 11 сесії 6-го скликання (позачергова) Арданівскої сільської ради від 27 квітня 2012 року №106 «Про затвердження акту розгляду спірного питання» без його підпису.
Мотивами відмови від підписання акту погодження також є спір про право на відповідну земельну ділянку. Підтвердження даних обставин є надана, план-схеми меж земельної ділянки, виготовленої ТОВ «Землемір», з якого слідує, що межі земельної ділянки відповідача частково накладаються на межі земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні. В акті земельної комісії від 27.04.2012 року затвердженого, рішенням сесії Арданівської сільської ради від 27.04.2012 року за № 106, пропонується сторонам спору вирішити питання мирним шляхом, а саме: змістити межу на 0,80 м, з чим він категорично не погоджується, оскільки, порушуються норми земельного законодавства.
З копії виписки з погосподарської книги від 24.12.2019 вбачається, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд орієнтовною площею становить 0, 1500 га, закріплена за дворогосподарством № НОМЕР_2 ОСОБА_1 (згідно з рішенням Арданівської сільської ради № 371 від «26» листопада 2014) та земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства в с. Дунковиця. орієнтовною площею становить 0.4400 га.(згідно з рішенням сесії Арданівської сільської ради №372, 373 від «26 листопада 2014), а тому, висновки суду першої інстанції щодо недоведеності належними і допустимими доказами про перебування земельної ділянки у його користуванні є необґрунтованими.
Щодо встановлення відповідачем межових знаків, то зазначає, що такі зображені на Абрисі 1 акта від 01.02.2012 та існують вже 70 років з часу побудови будинків АДРЕСА_3 і були встановлені попередніми власниками цих будинків. Однак, на початку серпня 2013 року ОСОБА_2 , скориставшись його відсутністю, самовільно встановив металічний стовп, зайшовши на межу моєї земельної ділянки більше, ніж на 0,8 метра, чим заблокував в'їзд до двору, ширина якого і так складала 2,9 метра, чим порушив його права на землекористування. Відповідач побудував огорожу на новій межі, зруйнував в'їзні ворота до домогосподарства № НОМЕР_2 і подвір'я,яке було шириною 2.9 метра між будинками АДРЕСА_3 , а стало 2.1 метра, робить перешкоди у користуванні домогосподарством №98 в плані підвозу води, дров, сільськогосподарської продукції, заїзду швидкої медичної допомоги, пожежної техніки тощо. Однак суд першої інстанції не врахував дані обставини при прийнятті рішення.
При цьому судом порушення норми процесуального права, що полягало в ненаданні йому для ознайомлення пояснень третьої особи в справі Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області в особі відділу в Іршавському районі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт зайняття відповідачем частини земельної ділянки, не конкретизовано місце її розташування та не доведено, що спірна земельна ділянка належить саме позивачу.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Тлумачення наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, зокрема, здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.
Як встановлено судом, позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Із виписки з погосподарської книги від 24.12.2019 слідує, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , орієнтовною площею становить 0,1500 га, закріплена за домогосподарством та знаходиться у користуванні (згідно рішення сесії Арданівської сільської ради №371 від 26.11.2014).
Земельна ділянка закріплена за дворогосподарством та знаходиться у користуванні для ведення особистого селянського господарства в с. Дунковиця, орієнтовною площею 0,4400 га (згідно рішення сесії Арданівської сільської ради №372, 373 від 26.11.2014).
Земельна ділянка, на якій розміщено будинок позивача, межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням виконкому Арданівської сільської ради Іршавського району Закарпатської області №84 від 27 квітня 2012 року відповідачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо посвідчення права власності на земельну ділянку ( а. с. 10).
Рішенням виконкому Арданівської сільської ради №107 від 27 червня 2012 року затверджено зазначену технічну документацію й передано у власність земельну ділянку площею 0.15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства площею 0,3927 га за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 11).
У подальшому ОСОБА_2 отримав на земельні ділянки Державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 145555 площею 0,3927 га, кадастровий номер 2111980400:10:001:0001 від 25.12.2012 року та серії ЯК №646496, площею 0,1500 га, кадастровий номер 2121980400:10:001:0002 від 12.10.2012 року, за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 22, 23).
Позивач стверджує, що при виготовленні технічної документації на земельну ділянку відповідача були внесені недостовірні дані щодо меж земельної ділянки, а тому землевпорядна організація, яка виконувала до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку додала до неї частину земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні. Так само державні акти були складені з порушеннями норм земельного законодавства, зокрема межі земельної ділянки відповідача не проходять по існуючих межових знаках, а на ділянці подвір'я проходять по земельній ділянці позивача, що показано на план-схемі меж земельної ділянки, виготовленої ТОВ «Землемір», тобто межі земельної ділянки ОСОБА_2 частково накладаються на межі земельної ділянки, яка знаходиться в його користуванні ( а. с. 17).
На підтвердження своїх вимог позивач посилається на акти обстеження від 01 лютого 2012 року та 27.04.2012 року земельної комісії Арданівської сільської ради дворогосподарств №98, №99.
Згідно висновку експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи № Е-01/2023 від 20.02.2023, у відповідності до технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності земельної ділянки, яка розроблена ПТТ «ЗЕМ-СЕРВІЗ» та видана гр. ОСОБА_2 , на земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2121980400:1:001:0001, така має загальну площу 0,3927 га.
Ділянка межує з наступними землекористувачами/землевласниками:
• від А до Б - земельна ділянка ОСОБА_5 ;
• від Б до В - земель Б до В земельна ділянка ОСОБА_2 ;
• від В до Г - земельна ділянка ОСОБА_6 ;
• від Г до А - землізаг. Користування (польова дорога).
У відповідності до технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності земельної ділянки, яка розроблена ПП «ЗЕМ-СЕРВІЗ» та видана гр. ОСОБА_2 , на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2121980400:1:001:0002, така має загальну площу 0,15 га, складну конфігурацію.
Ділянка межує з наступними землекористувачами/землевласниками:
• від А до Б - земельна ділянка гр ;
• від Б до В - землі заг. користування;
• від В до Г - земельна ділянка ОСОБА_6 ;
• від Г до А - земельна ділянка гр. ОСОБА_2 ..
У відповідності до план-схеми меж земельних ділянок за адресою АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 , ширина ділянки за адресою АДРЕСА_4 в межах старих межових знаків становила 12,52 м. Тобто вказаною схемою визначено, що до зміни межових знаків, ширина ділянки становила 12,52 м.
Далі, шляхом встановлення дворогосподарством № 99 огорожі у відповідності до виготовленої технічної документації, ширина фасадної частини земельної ділянки АДРЕСА_4 , зменшилася на 0,64м.
Фактична відстань між фасадними (огорожа перед будинком, що відділяє будинковолодіння від вулиці) новими межовими знаками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 після перенесення огорожі власниками будинковолодіння АДРЕСА_5 , становить 11,88 м і не відповідає попереднім межовим знакам, дані щодо яких відображені в план-схемі, яка виготовлена інженером-землевпорядником ОСОБА_7 , на довжину 0,64 м (у фасадній частині земельної ділянки).
Фактична відстань від будинку АДРЕСА_6 становить 2,10 м, що не забезпечує мінімальну ширину проїзду до будинку АДРЕСА_1 , яка передбачена таблицею 5.2. ДБН В.2.3.-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів» та повинна становити 2,75 м (том 1 а.с.228-237).
Згідно висновку експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи № Е-01/2023 від 17.08.2023 фактична довжина новоствореної огорожі між дворогосподарствами № НОМЕР_2 та №99 становить 28,5 м.
Отже, позивачем доведено захоплення відповідачем його земельної по ширині 0,64 м. та по довжині 28,5 м., що призвело до зменшення проїзду до подвір'я будинку із 2,75 м. до 2,10 м., що суперечить як вимогам норм земельного законодавства так і вимогам ДБН В.2.3.-5:2018 «Вулиці та дороги населених пунктів».
Вказаного суд першої інстанції не врахував та дійшов до помилкового висновку про те, що позивачем не доведено належними доказами порушення свої прав щодо користування належної йому земельної ділянки.
Разом з тим представник відповідача подала до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).
Як встановлено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 раніше вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держземпгенство в Іршавському районі, Арданівська сільська рада Іршавського району про визнання недійсними та скасування державних актів на землю, зобов'язання вчинити дії і ухвалою Іршавського районного суду від 31 жовтня 2014 року вказану позовну заяву залишено без розгляду.
Крім того ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Відділу в Іршавському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа Камянська сільська рада Іршавського району про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельну ділянку, їх реєстрацію, встановлення межових знаків та зобов'язання вчинити дії і ухвалою Іршавського районного суду від 02 квітня 2020 року вказану позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
Як зазначено у частині 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
При перегляді даної справи, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), який неодноразово наголошував, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»)».
У пункті 137 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява № 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне: «Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), пункт 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень».
А звідси, моментом з якого ОСОБА_8 дізнався про порушення своїх прав щодо спірної земельної ділянки є 2014 році, однак з позовом звернувся до суду тільки в 2021 році, що вказує на порушення строків позовної давності останнім і позивач не просив суд першої інстанції поновити йому такі.
Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогами норм матеріального та процесуального законодавства в частині підстав відхилення заявлених позовних вимог.
А звідси, наведене у відповідності до змісту ч. 4 ст. 376 ЦПУ України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
У зв'язку з наведеним, вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням іншого рішення про відмову у позові.
Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року скасувати та постановити у справі нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 жовтня 2024 року.
Головуючий:
Судді: