справа № 462/7583/24
03 жовтня 2024 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши матеріали заяви Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії,
ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернулося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 5348,77 грн, інфляційні втрати - 11,23 грн, 3,95 грн - 3% річних, 76,59 грн - пеня та судові витрати.
Відповідно до ст. 162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами підсудності є, зокрема, загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом підсудності.
Відповідно до положень ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За змістом вказаної норми виключна підсудність встановлена для позовів про будь-які права з приводу нерухомого майна.
З точки зору закону, виключна підсудність встановлюється законодавцем з метою вирішення спору конкретним, прямо передбаченим у законі, судом.
У такому випадку можливість застосування інших правил територіальної підсудності виключається.
Тобто, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, зазначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги має пред'являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в Галицькому районі м.Львова.
Слід зазначити, що зазначений спір безпосередньо стосується нерухомого майна.
Отже, підстав для розгляду цієї справи Залізничним районним судом міста Львова не встановлено.
Таким чином, відповідно до ст. 30 ЦПК України дана заява не підсудна Залізничному районному суду м.Львова, оскільки заява має розглядатися за правилами виключної підсудності за місцем знаходження нерухомого майна, з приводу якого заявлено вимоги.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.
Виходячи з наведеного, вважаю, що у видачі судового наказу за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії слід відмовити, оскільки заборгованість утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю належить до Галицького району м. Львова.
Керуючись ст. 163, 165 ЦПК України,
Відмовити Львівському міському комунальному підприємству «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана учасниками справи протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду.
Суддя: