01 жовтня 2024 року
м. Харків
справа № 646/1924/23
провадження № 22-ц/818/2700/24
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді: Тичкової О.Ю.,
суддів колегії - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - Офіс Генерального прокурора, Харківська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційні скарги Харківської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року у складі судді Барабанової В.В.,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, 23.08.2017 слідчим в особливо важливих справах слідчого управління прокуратури Харківської області Осадчим О.В. були внесені відомості до ЄРДР за №42016220000000813 відносно ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.369 КК України. Посилаючись на ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України вказує, що термін незаконних дій прокуратури Харківської області починається з 23.08.2017 і закінчується 20.06.2022, тобто коли була ухвалена постанова колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.О крім того, прокуратура Харківської області зловживаючи своїми процесуальними правами безпідставно затягувала розгляд кримінального провадження у суді. Так, спочатку кримінальне провадження було скеровано до Червонозаводського районного суду м. Харкова, потім через дев'ять місяців, за клопотанням прокурора кримінальне провадження було передано для розгляду до Чугуївського районного суду Харківської області не зважаючи на той факт, що позивач на той час був начальником Чугуївського районного відділу Національної поліції України. 21.11.2017 кримінальне провадження №42016220000000813 було направлено для розгляду до суду.
22 січня 2021 року Балаклійський районний суд Харківської області постановив вирок, яким визнав ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 369 КК України, ОСОБА_1 був виправданий за п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене саме ним.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.11.2021, вирок Балаклійського районного суду Харківської області був залишений без змін.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, та ухвалою апеляційного суду, прокуратурою Харківської області було подано касаційну скаргу на вказані вище судові рішення.
20 червня 2022 року постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, вирок Балаклійського районного суду Харківської області від 22.01.2021, та ухвала апеляційного суду Харківської області від 02.11.2021, були залишені без змін.
Враховуючи висновки викладені у вироку Балаклійського районного суду Харківської області від 22.01.2021, ухвалі апеляційного суду Харківськоїобласті від 02.11.2021 та постанові колегії суддів Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.06.2022, позивач вважає, що його незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності.
Позивач зазначає, що у зв'язку з незаконними діями відносно нього з боку прокуратури Харківської області, йому була завдана моральна шкода.
На протязі трьох з половиною років він змушений був доводити свою невинність.
Спочатку це було під час досудового розслідування , де його намагались відсторонити від виконання обов'язків начальника Чугуївського районного відділу національної поліції, та обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, потім справу передавали з Червонозаводського районного суду до Чугуївського районного суду, потім до Балаклійського районного суду.
Наявність відносно нього кримінального провадження не додавало йому авторитету і поваги як з боку підлеглих так і з боку керівництва, адже він на протязі цих років працював начальником Чугуївського, а потім Вовчанського районних відділів національної поліції, а згодом його призначили заступником начальника КЦ ГУНП у Харківській обл.
Крім того, позивач вказує, що оскільки за вислугою років і наявності високих показників в роботі він був атестований на заступника начальника обласного управління національної поліції і знаходився в резерві, його призначення відкладалось до вирішення по суті питання з кримінальним провадженням.
Таким чином, позивач не мав можливості реалізувати свої бажання по службовому зростанню. Також з цього приводу він нервував та переносив постійні моральні страждання, що переносилось на взаємовідносини у його сім'ї. Позивач став замикатися в собі, оскільки думав постійно про кримінальне провадження стосовно нього, внаслідок чого приділяв менше уваги дітям, дружині, через що стосунки з дружиною зіпсувалися остаточно, в результаті чого шлюб було розірвано.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що розмір завданої йому моральної шкоди становить 3 000 000,00 грн.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 393 290 (триста дев'яносто три тисячі двісті дев'яносто) грн 32 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду за період з 28 вересня 2017 року по 02 листопада 2021 року.
Судові витрати компенсовані за рахунок держави.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Судом першої інстанції визнано обґрунтованим та доведеним той факт, що у зв'язку з кримінальним переслідуванням з боку правоохоронних органів, яке в подальшому під час судового розгляду було вирішено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України та виправдано ОСОБА_1 за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим, останній зазнав душевних переживань, втратив авторитет серед оточення, зазнав надзвичайного впливу, що призвів до глобальної зміни його життєвого укладу та завдав йому значних страждань.
Не погодившись з розміром визначеним судом, який підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, Харківська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу в якій просила змінити рішення в цій частині та зменшити суму до 78658,06 грн, обґрунтовуючи її тим, що сума з якої необхідно розраховувати моральну шкоду має бути 1600,00 грн як визначено законом України « Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Не погодившись з рішенням суду Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу в якій представник Офісу посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального та просив рішення в частині задоволених позовних вимог до Офісу Генерального прокурора скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, як неналежного відповідача. Рішення суду першої інстанції скасувати оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього моральних страждань та їх розміру. Крім цього, апеляційна скарга містить посилання на те , що суд розглянув справу до неналежного відповідача - Офісу Генерального прокурора, хоча у мотивувальній частині рішення зробив обґрунтований висновок про те що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем у справі. Також вважає, що сума яка розрахована судом не відповідає вимогам Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік».
Відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Харківської обласної прокуратури та Офісу генерального прокурора дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга Харківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Офісу генерального прокурора належить задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи що 28.09.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369, ч. 3 ст. 368 КК України у кримінальному провадженні № 42016220000000813 від 07.09.2016.
Вироком Балаклійського районного суду Харківської області від 22.01.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на час інкримінованих подій обіймав посаду начальника Чугуївського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 369 КК України, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдано за недоведеністю факту вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 02.11.2021 апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_2 , який приймав участь у судовому розгляді судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вказаний вирок - без змін.
Постановою Верховного Суду від 20.06.2022 відмовлено у задоволенні касаційної скарги прокурора, судове рішення апеляційної інстанції залишене без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 березня 2023 року у справі № 308/12810/21 (провадження № 61-635св23) зазначив, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством і судом, оскільки вважається, що особа перебуває під слідством і судом до набрання виправдувальним вироком законної сили. Тобто за умови його оскарження в апеляційному порядку та залишення вироку без змін він набирає законної сили з моменту проголошення апеляційним судом відповідного судового рішення. З моменту набрання виправдувальним вироком законної сили позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.
Таким чином, ОСОБА_1 з 28.09.2017 по 02.11.2021 (з моменту повідомлення про підозру до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції) перебував під слідством та судом - 49 місяців 5 днів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
У випадках, зазначених у частині 1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 цього Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Відповідно до частини 3 статті 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс 18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, слід керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Одже, внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачу було спричинено душевних хвилювань, страждань, та завдано моральної шкоди, оскільки перебуваючи в статусі підозрюваного та обвинуваченого він був змушений брати участь у слідчих діях, відвідувати судові засідання, доводячи свою невинуватість, судом першої інстанції обгрунтовано зроблено висновок про наявність підстав для стягнення моральної шкоди на її відшкодування.
Тривале кримінальне переслідування з боку органів досудового розслідування та прокуратури, а також перебування під судом безумовно змінили нормальний життєвий уклад позивача, що призвело до зрушення його зв'язків з оточуючими, негативно вплинуло на самопочуття та душевний стан.
Крім того, позивач вказує, що оскільки за вислугою років і наявності високих показників в роботі він був атестований на заступника начальника обласного управління національної поліції і знаходився в резерві, його призначення відкладалось до вирішення по суті питання з кримінальним провадженням.
Таким чином, позивач не мав можливості реалізувати свої бажання по службовому зростанню. Також з цього приводу він нервував та переносив постійні моральні страждання, що переносилось на взаємовідносини у його сім'ї. Позивач став замикатися в собі, оскільки думав постійно про кримінальне провадження стосовно нього, внаслідок чого приділяв менше уваги дітям, дружині, через що стосунки з дружиною зіпсувалися остаточно, в результаті чого шлюб було розірвано.
Право на відшкодування моральної шкоди позивач набув на підставі виправдувального вироку Балаклійського районного суду Харківської області від 22.01.2021, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02.11.2021 та постановою колегії суддів Касаційного Кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.06.2022.
Позивач перебував під слідством і судом протягом періоду з 28.09.20217 по 02.11.2021 протягом 49 місяців та 5 днів.
Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.
Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, що діє під час розгляду справи (8000 грн. з квітня 2024 року відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»), та тривалість перебування під слідством і судом (49 місяців), визначений вірно судом першої інстанції у розмірі 393 290 грн. 32 коп., тобто ( 8000 х 49+(8000:31х5) де 31 - кількість днів місяця, 49 - кількість місяців перебування під слідством та судом 5 - кількість днів перебування під слідством та судом, 8000,00 - розмір мінімальної заробітної плати на момент відшкодування.
На переконання суду, цей мінімальний визначений законом розмір завданої моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд відхиляє доводи апелянтів про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн у зв'язку з таким.
Згідно із частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Аналізуючи судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду про розгляд справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом суд констатує, що Верховний Суд роз'яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому вважає, що при вирішенні справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн, що діє під час розгляду справи у квітні 2024 року.
Окрім того, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.
На час розгляду справи не вносились зміни до статті 13 цього Закону, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» відсутні.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України).
Згідно із частиною 1 статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, моральна шкода, завдана діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, має бути стягнута на корить позивача з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Разом з тим, судова колегія доводами апеляційної скарги щодо помилкового вирішення позову до Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до матеріалів справи Прокурори Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42016220000000813 від 23.08.2017 не здійснювали, публічне обвинувачення не підтримували, процесуальні рішення у зазначеному кримінальному провадженні не приймали.
Оскільки позивач вказує на незаконне його притягнення до кримінальної відповідальності саме органами, зокрема Харківською обласною прокуратурою, то виходячи з матеріалів кримінальної справи та встановлених судом обставин, належним відповідачем є саме цей орган.
Інші доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин апеляційний суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог заявлених до Офісу Генерального прокурора.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури належить залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Офісу Генерального - задовольнити частково. Рішення суду в частині задоволення позову до Офісу Генерального прокурора скасувати та у задоволені позову в цій частині відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України.
Оскільки позовні вимоги до Офісу Генерального прокурора задоволенню не підлягають, судові витрати сплачені за подання апеляційної скарги належить компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задовольнити частково.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року - в частині задоволення позовних вимог до Офісу Генерального прокурора - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора - відмовити.
Компенсувати за рахунок держави Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 5899,36 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст складено 03.10.2024
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В.Маміна
Н.П. Пилипчук