Справа № 183/4166/24
№ 2/183/2547/24
30 вересня 2024 року м.Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Оладенко О.С.
за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженняу у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2024 року Акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі - АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у розмірі 146 724,83 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено 19.06.2020 кредитний договір №2001616774501 (далі - Кредитний договір 1), за яким позичальнику видано кредит у сумі 53532,00 грн. та 26.10.2022 укладено кредитний договір №1010648307 (далі - Кредитний договір 2), за яким позичальнику видано кредит у сумі 55647,10 грн. Банк виконав свої зобов'язання за Договорами у повному обсязі, надав відповідачу обумовлену кредитними договорами суму кредитних коштів. У порушення умов вказаних договорів відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, у зв'язку з чим станом на 01.02.2024 утворилась заборгованість за Кредитним договором 1 у розмірі 81294,90 грн., з яких 53531,71 грн. - заборгованість за кредитом, 27763,19 грн. - заборгованість за процентами; за Кредитним договором №2 у розмірі 65429,93 грн., з яких: 54647,55 грн. - заборгованість за кредитом, 5,60 грн. - заборгованість за процентами, 10776,78 грн. - заборгованість за комісією; усього за обома кредитними договорами заборгованість складає 146 724,83грн. Тому, позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві просив розглянути справи за відсутності представника Банку, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачка у судове засідання повторно не з'явилася, була повідомлена своєчасно та належним чином, правом на подання відзиву не скористалася, будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Враховуючи, що у судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
19 червня 2020 року між сторонами було укладено кредитний договір №2001616774501 (Кредитний договір 1), шляхом підписання Заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Паспорту споживчого кредиту, за умовами якого Банк надав, а відповідач отримав Споживчий кредит в сумі 30 000,00 грн. шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії в межах встановленого кредитного ліміту на картковому рахунку, строком на 12 місяців, з можливістю продовження на такий же строк, з фіксованою процентною ставкою - 47,88% річних (а.с.12 - а.с.12 зворот).
Так, зі змісту Паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторони погоди основні умови кредитування (тип кредиту, суму/ліміт кредиту, строк кредитування), розмір процентної ставки та орієнтовну вартість кредиту для споживача, а також порядок повернення кредиту.
Далі, 26 жовтня 2022 року між сторонами було укладено кредитний договір №1010648307 (Кредитний договір 2), шляхом підписання Заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Паспорту споживчого кредиту, за умовами якого Банк надав, а відповідач отримав кредит в сумі 55647,10 грн., строком на 36 місяців; мета отримання кредиту: погашення заборгованості; спосіб та строк надання кредиту: безготівковий переказ (в день оформлення); з фіксованою процентною ставкою - 0,01% річних, реальною річною процентною ставкою - 32,854 %. Пунктом 5 цього договору встановлено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості: 1,4% (а.с.9 зворот - а.с.12).
Відповідно до платіжної інструкції №ТR.61067616.64294.25578 від 26.10.2022 АТ «ПУМБ» перерахувало отримувачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 55647,10 грн. за кредитним договором №1010648307 від 26.10.2022 (а.с.39).
Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Позивач свої зобов'язання за кредитними договорами виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти на умовах передбачених договорами.
На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, позивач надав суду довідку про збільшення кредитного ліміту за Кредитним договором 1, з якої вбачається, що кредитний ліміт з 19.06.2020 поступово збільшувався, 16.06.2023 банком встановлений кредитний ліміт у розмірі 53532,00 грн. (а.с.38 зворот), а також виписки по особовому рахунку відповідача по Кредитному договору 1 (а.с.44 зворот - 49) та Кредитному договору 2 (а.с.43-44), які містить відомості та свідчить про використання відповідачем кредитних коштів, здійснення платежів по погашенню боргу, що свідчить про існування договірних зобов'язань перед АТ «ПУМБ» за обома кредитними договорами (а.с.35-38).
В порушення умов кредитних договорів, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 01.02.2024 утворилась заборгованість:
- за Кредитним договором 1 у розмірі 81294,90 грн., з яких 53531,71 грн. - заборгованість за кредитом; 27763,19 грн. - заборгованість за процентами, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 41-42);
- за Кредитним договором №2 у розмірі 65429,93 грн., з яких: 54647,55 грн. - заборгованість за кредитом; 5,60 грн. - заборгованість за процентами; 10776,78 грн. - заборгованість за комісією, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.34-35). Тобто, загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам за розрахунком позивача станом на 01.02.2024 складає: 146724,83 грн.
Отже, відповідачем були порушені умови договорів щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.
Вирішуючи спір, суд враховує наступні положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі досліджених доказів судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» укладено два кредитні договори, що позивач надав відповідачу кредитні кошти, якими відповідачка користувалася та частково сплачувала заборгованість по кредиту, а також, що відповідачка була обізнана з умовами кредитних договорів, що відображені у заяві №2001616774501 від 19.06.2020 та в заяві №1010648307 від 26.10.2022.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості:
- за Кредитним договором 1 у розмірі 81294,90 грн., з яких 53531,71 грн. - заборгованість по сумі кредиту; 27763,19 грн. - заборгованість за процентами;
- за Кредитним договором №2 - по сумі кредиту у розмірі 54647,55 грн.; за відсотками у розмірі 5,60 грн.
Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення комісії за Кредитним договором 2 у розмірі 10776,78 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд звертає увагу, що в Кредитному договорі 2 не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також АТ «ПУМБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Пунктом 5 заяви №1010648307 від 26.10.2022 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (Кредитний договір 2) встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов'язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1,4% щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відтак, нарахування позивачем заборгованості по комісії за кредитним договором 2 в розмірі 10776,78 грн. є безпідставними, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією за договором №1010648307 від 26.10.2022 задоволенню не підлягають.
Згідно платіжного доручення при пред'явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. (а.с.4).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 146724,83 грн., з яких задоволено вимоги на суму 135948,05 грн., тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 2244,48 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 141, 263-265,280-282 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» кредитну заборгованість у розмірі 135948 (сто тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 05 коп., яка утворилася станом на 01.02.2024 та складається з наступного: заборгованість за кредитним договором №2001616774501 від 19.06.2020 у розмірі 81294,90 грн., з яких 53531,71 грн. - заборгованість за кредитом; 27763,19 грн. - заборгованість за процентами; заборгованість за кредитним договором №1010648307 від 26.10.2022 у розмірі 54 653,15 грн., з яких: 54647,55 грн. - заборгованість за кредитом; 5,60 грн. - заборгованість за процентами.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 2244 (дві тисячі двісті сорок чотири) грн. 48 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено і підписано 30 вересня 2024 року .
Суддя Оладенко О.С.