Справа № 148/1641/24
Провадження №2/148/632/24
Іменем України
01 жовтня 2024 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Ковганича С.В.,
при секретарі Ліванчук А.Ф.,
за участі представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , поданим представником ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,
Представник позивача звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів. З врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, остання мотивує позовні вимоги тим, 05.03.2021 між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27.12.2023 у справі №148/2430/23 було розірвано.
Від даного шлюбу у них є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 01.01.2024 проживає з позивачем та знаходиться на її повному утриманні.
Відповідач жодної матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Угода про сплату аліментів між сторонами не укладалась.
Відповідач працездатний, отримує дохід, інших утриманців немає, а тому має змогу утримувати дитину.
Окрім того, оскільки син проживає з позивачем, тому вона має право відповідно до ст.84 СК України на утримання від відповідача, яке він у добровільному порядку відмовляється надавати.
Позивач не має змоги повноцінно працювати, так як займається вихованням дитини.
У зв'язку з вказаними обставинами позивач змушена звернутися до суду з даним позовом. Просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з моменту подання позовної заяви, а саме з 18.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідача аліменти на її утримання в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн, щомісячно, починаючи з 18.03.2024 та до досягнення сином трьох років. Окрім того, також стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, посилаючись на викладені у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог обставини та просила позов задовольнити. Окрім того уточнила, що стягнення аліментів на користь позивача на її утримання слід починати з дня пред'явлення позову, а не як нею помилково зазначено у заяві про уточнення позовних вимог з 18.03.2024.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного документа (а.с.55). В матеріалах справи наявний відзив, відповідно до якого він вказав, що він не заперечує проти надання матеріального утримання сину. Більше того, він за можливості здійснював на адресу позивача грошові виплати на утримання сина. Так, 03.10.2023, 07.11.2023, 08.12.2023, 05.01.2024, 08.03.2024 та 01.06.2014 їй було перераховано по 3000 грн. 18.05.2024 - 3200 грн. Відтак, твердження позивача, що він не надавав матеріальної допомоги на утримання дитини не відповідають дійсності. Він має невеликий заробіток (на рівні 9000 грн щомісячно) і розуміє, що має здійснювати відповідне забезпечення його сина.
Щодо стягнення аліментів на утримання позивача, то дані вимоги заперечує частково, з огляду на його невеликий заборіток. Він може сплачувати на її утримання лише 1000 грн.
Заперечує щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн та вважає дану вимогу необгрунтованою, так як провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, а тому справа є малозначною. По суті обсяг роботи представника позивача по справі зводиться до того, щоб скласти позовну заяву невеликої складності та подати її до суду.
Суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність відповідача.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження від 04.10.2021 серія НОМЕР_1 (а.с.9) сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача вказала, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано. Оскільки відповідач даний факт не заперечив, тому даний факт судом в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не досліджується.
Згідно копії характеристики вихованця ясельної групи Тульчинського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №5 Тульчинської міської ради Вінницької області від 24.06.2024 №34 (а.с.16) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований до спискового складу ясельної групи з 11.04.2023. В закладі хлопчик енергійний, активний, полюбляє бути в центрі уваги. Проявляє активність до занять з малювання та конструювання. Добре розвинені навички самообслуговування. Фізичний розвиток дитини задовільний. Зовнішній вигляд охайний, без виражених особливостей, відповідає віку. Вихованням ОСОБА_4 повністю займається мама, батько в закладі не з'являється та жодного разу не цікавився дитиною.
Згідно поданих представником позивача квітанцій (а.с.7, 8, 9) вбачається, що позивач сплачувала кошти за харчування сина, купувала одяг, ліки, засоби гігієни.
Згідно копії витягу з реєстру територіальної громади від 30.09.2024 (а.с.90) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії рішення виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 22.08.2024 №381 (а.с.91) виконавчий комітет Тульчинської міської ради вирішив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Надані представником позивача копії актів про встановлення факту проживання від 24.06.2024 (а.с.13) та від 26.06.2024 (а.с.14) суд до уваги не бере, оскільки встановлений ними факт не може підтверджуватися сусідами, які не заявлялися представником позивача у якості свідків та не були допитані у судовому засіданні.
Окрім того, твердження представника позивача про те, що відповідач не надавав матеріальної допомоги на утримання сина також не заслуговує на увагу, та було спростовано наданими відповідачем доказами, зокрема, копіями квітанцій від 03.10.2023, 07.11.2023, 08.12.2023, 05.01.2024, 08.03.2024, 01.06.2014 (а.с.59, 60, 61, 62, 63, 64, 65), відповідно до яких вбачається, що відповідач перераховував в рахунок аліментів на утримання сина кошти в розмірі 3000 грн, а 18.05.2024 - 3200 грн (а.с.66) та перепискою з позивачем (а.с.67).
Відповідно до ч.2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ ( 78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Правовідносини, що виникли між сторонами щодо утримання дитини регулюються ст.180-183, 191 СК України.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 та 3 ст.181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законнних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що дитина проживає з позивачем, тому аліменти необхідно стягувати на її користь.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
В свою чергу, стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно зі становищем одержувача аліментів, адже обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму ВСУ № 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК.
Відповідно до ч.1 ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які мають стягуватись з відповідача, судом врахованостан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, який є працездатним, отримує дохід, інших утриманців немає.
З огляду на те, що батьки зобов'язані нести витрати в рівних частинах для забезпечення дитині необхідного рівня життя, з урахуванням того, що син проживає з матір'ю і фактично тягар утримання лежить на ній, тому суд вважає можливим визначити розмір аліментів в заявленому позивачем розмірі.
Правовідносини, що виникли між сторонами щодо стягнення аліментів на утримання позивача регулюються ст. 84 СК України.
Частинами 2, 4, 6 ст.84 СК України встановлено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.
Таким чином, сімейним законодавством передбачено право колишньої дружини на утримання чоловіком - батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що жінка, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить жінці - матері незалежно від цієї обставини.
Однак, за змістом вказаної статті з чоловіка можливо стягнути аліменти на утримання жінки, з якою проживає дитина, якщо він достатньо матеріально забезпечений.
В свою чергу, у Сімейному кодексі України не встановлено максимального розміру аліментів, які можуть бути стягнені судом на утримання жінки. Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у результаті їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. При цьому суд у першу чергу виходить з прожиткового мінімуму й життєвих потреб особи. Аліменти мають бути достатніми й співрозмірними з огляду на цілі зобов'язання по утриманню. Критерії, якими має керуватися суд при визначенні розміру аліментів, в законі значно розширені. Як і раніше, в першу чергу, суд виходить з матеріального і сімейного стану платника та одержувача аліментів. Матеріальне становище платника оцінюється, виходячи з вартості належного йому майна, розміру заробітку (доходу).
Частиною 1 ст.80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному із подружжя в частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
В позовній заяві представник позивача ставить вимогу про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача в твердій грошовій сумі у розмірі 5000 грн, щомісячно, починаючи з моменту подання позовної заяви і до досягнення сином трьох років.
Відповідач же заперечив можливість сплати ним такого розміру аліментів та вказав, що може сплачувати лише 1000 грн. При цьому, судом враховано, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів щодо розміру його доходів та неможливості сплачувати ним аліментів на утримання позивача у більшому розмірі ніж 1000 грн.
З огляду на викладене, враховуючи, що в судовому засіданні підтвержено проживання з позивачем спільної з відповідачем дитини - сина ОСОБА_4 , тому суд вважає, що позивач правомірно вимагає стягнення з нього аліментів на її утримання.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дружини, суд виходить з того, що відповідач є фізично здоровим, працездатним, отримує дохід, інших утриманців, окрім малолітнього сина, немає, згоден сплачувати аліменти на утримання позивача в розмірі 1000 грн, обставин та доказів неможливості надання ним матеріальної допомоги позивачу суду не надано, а тому суд приходить до висновку про спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання позивача, однак не в заявленому позивачем розмірі, а в розмірі 1500 грн зі всіх видів його заробітку (доходів), щомісячно, до досягнення дитиною трирічного віку.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості та захисту прав малолітньої дитини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог представника позивача в заявлених нею межах та про існування правових підстав для їх частково задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.79 та ч.1 ст.191 СК України,аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Оскільки позивач звернулася до суду з даним позовом 18.07.2024, тому саме з цієї дати суд присуджує аліменти.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України гарантується кожному право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Пунктами 4, 6, 9 ч.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що:
- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.1, 6 ч.1 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Верховний Суд у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 вказав, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Відповідно до ч.2-6 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу було надано: копію договору №18/03 про надання правової (правничої) допомоги від 18.03.2024 (а.с.10), за умовами якого сторони дійшли згоди, що відповідно до п.п.1.1. договору авансовий платіж за договором становить 4000 грн; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.10.2020 серія ОД №004268 (а.с.11), копію посвідчення адвоката України від 26.10.2020 (а.с.11).
Судом враховано, що відповідач у відзиві заперечив обгрунтованість витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у своїй постанові від 03.05.2018 в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 вбачається, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
В свою чергу, оцінивши співмірність витрат зі складністю справи, зокрема тим, що фактично правнича допомога адвоката Арабаджи І.М. полягала у підготовці та поданні до суду позовної заяви, заяви про уточнення позовних вимог, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, клопотання про поновлення строку для подання доказів, участі останньої у двох судових засіданнях, враховуючи зміст поданих нею документів на підтвердження понесених позивачем судових витрат, суд дійшов висновку, що критерію реальності витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру та витраченому адвокатом часу відповідає сума, яку визначила представник позивача до стягнення з відповідача.
Водночас, судом враховано, що позовні вимоги задоволено частково, а тому судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що передбачено у ст.141 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.3 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позивач звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено частково, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача в дохід держависудовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, 787,28 грн (1500 х 605,60 ( 1/2 судового збору за 1 вимогу) / 5000) +605,60 = 787,28грн), а решту частину судового збору суд вважає слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Також підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2600 грн (1500 х 2000 ( 1/2 витрат на професійну правничу допомогу за 1 вимогу) / 5000) +2000 = 2600 грн).
На підставі викладеного, керуючись ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, ст.51, 59 Конституції України, ст. 80, 84, 180-183, 191 СК України, п.3 ст.5 Закону України "Про судовий збір", ст.1, 19, 30Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, ст.13, 81, 15, 76-81, 133,137, 141, 263-265, 430 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 , поданий представником ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення аліментів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот гривень) зі всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 18.07.2024 і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років, а саме до 20.09.2024 включно.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , понесені нею судові витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 2600 грн (дві тисячі шістсот гривень).
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , в дохід держави 787,28грн (сімсот вісімдесяь сім гривень двадцять вісім копійок) судового збору.
Решту судового збору компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03.10.2024.
Суддя: