03 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/8260/23 пров. № А/857/8138/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізко І.М.,
Сеник Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Мандзій О.П.), ухвалене в порядку письмового м.Тернопіль 28 лютого 2024 року, у справі №500/8260/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
26.12.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті, просив: визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 14.11.2023 № 027801 винесену начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області Державної служби України з безпеки на транспорті.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що у ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, тобто законодавцем передбачено можливість доповнити цей перелік іншими визначеними законодавством документами. Одним із таких документів є протокол перевірки та адаптації тахографа, обов'язкова наявність якого передбачена в разі коли транспортний засіб обладнано тахографом. Суд першої інстанції зазначив, що актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 024280 від 27.09.2023 зафіксовано, що при наданні послуг з перевезення вантажу у водія на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна та протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Суд першої інстанції зауважив, що встановлені судом обставини свідчать про вчинення 27.09.2023 правопорушення - перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що абз.3 ч.1 ст.60 цього Закону передбачена відповідальність автомобільного перевізника у вигляді адміністративно-господарського штрафу. Суд першої інстанції виснував, що надання матеріалів щодо позички згодом, навіть не у зв'язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин. На думку суду першої інстанції, що договір позички транспортного засобу від 29.03.2023 не є достатнім доказом, оскільки такий не було надано водієм на момент проведення перевірки та працівникам контролюючого органу під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, а представлено позивачем лише до суду з позовною заявою. Суд першої інстанції дійшов до переконання, що саме позивач у спірних правовідносинах мав статус автомобільного перевізника та є суб'єктом відповідальності передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що положення статті 60 Закону №2344-ІІІ не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких відповідач проводив перевірку дотриманням законодавства про автомобільний транспорт. Скаржник вказує, що транспортний засіб який належить позивачу в даних спірних правовідносинах підлягав перевірці, відповідно до договору позички від 29.03.2023 року, переданий у користування ОСОБА_2 . Скаржник зазначає, що з наданих при перевірці документах вбачається, що учасниками господарських відносин з перевезення є ОСОБА_2 , ТОВ «Добробуд» та ПП «Борпро». Зауважує, що належність на праві власності позивачу транспортний засіб не дає підстав кваліфікувати його учасником цих правовідносин.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що рішення суду першої інстанції є законим та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській області на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 25.09.2023 №65895/37/27-23 та направлення на рейдову перевірку №012891 від 25.09.2023 проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) с. Ліски, м. Збараж Тернопільська область.
27.09.2023 при проведенні рейдової перевірки (перевірки на дорозі), перевірено транспортний засіб DAF номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , посвідчення водія НОМЕР_3 . Відповідно до інформації з свідоцтва реєстрації транспортного засобу власником є ОСОБА_1 . Вказаним транспортним засобом здійснювалися вантажні перевезення, про що свідчить накладна №б/н.
Під час перевірки встановлено, що транспортний засіб марки DAF номерний знак НОМЕР_1 , відповідно до пункту F.1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 повна маса транспортного засобу становить 19000 кг, обладнаний тахографом. Однак автомобільний перевізник не забезпечив водія протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та товарно-транспортною накладною, чим порушено ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Результати перевірки оформлені актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 024280 від 27.09.2023. Водій письмових пояснень не надавав, від підписання акту відмовився.
Розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту № 024280 від 27.09.2023 було призначено на 14.11.2023, про що ОСОБА_1 повідомлено листом.
Відділом державного нагляду (контролю) у Тернопільській області 14.11.2023 прийнято постанову №027801, якою за порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.
Не погоджуючись з поставою про застосування адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.10 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-III) на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.
За змістом ст.1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно зі ст.33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частина 1 ст.34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Відповідно до ч.1,2 ст.48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі -Правила №363).
Згідно з розділом 1 Правил №363 товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Отже, відомості щодо перевізника зазначаються в ТТН, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки. Під час руху основним і єдиним юридичним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна. Цей документ використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
У постанові від 22 лютого 2024 року по справі №520/4486/23 Верховний Суд зазначив, що відомості щодо перевізника зазначаються в ТТН, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є ТТН, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що товарно-транспортної накладної не було надано як до перевірки, такої не було надано під час прийняття рішення про накладення спірного рішення, такої не було надано і суду.
Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За змістом п.14 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок №1567) рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пункт 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до п.16 Порядку №1567 рейдова перевірка може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.
Згідно з п.20, 21 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Пункти 25- 27 Порядку №1567 передбачають, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
За пунктом 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Апеляційний суд зазначає про те, що позивачем не ставляться під сумнів висновки органу державного контролю щодо встановлених перевіркою порушень вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
Неправомірність застосування штрафних санкцій скаржник пов'язує виключно з тим, що він у спірному випадку не виступав перевізником, а отже до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції.
Так, абзац 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III передбачає, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
У розумінні вимог ст.1 Закону №2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Проаналізувавши вказані правові норми, колегія суддів наголошує, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть автомобільні перевізники.
У постанові від 14 грудня 2023 року у справі №140/6000/22 Верховний Суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ст. 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу. У тій самій постанові зазначено також, що першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, та в кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять інформацію щодо предмета перевірки, зокрема про автомобільного перевізника.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є власником транспортного засобу марки DAF номерний знак НОМЕР_1 , обладнаного тахографом, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
Сторонами у справі не заперечується, що актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 024280 від 27.09.2023 зафіксовано, що при наданні послуг з перевезення вантажу у водія на момент проведення перевірки відсутня товарно-транспортна накладна та протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Водій письмових пояснень не надавав, від підписання акту відмовився, про що в акт внесено відповідний запис.
Відповідно ст.ст. 908, 909 ЦК України, перевезення вантажу, здійснюється за договором перевезення. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Водночас, ст.50 Закону №2344-III передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Як підставу протиправності накладення адміністративно-господарських санкцій позивач покликається на договір позички транспортного засобу від 29 березня 2023 року, який укладений між фізичною особою ОСОБА_1 (позичкодавець) та ОСОБА_2 (користувач) відповідно до умов якого:
-позичкодавець безоплатно передає користувачу в користування автомобіль марки DAF, модель 95360 випуску 1997 року, шасі № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_5 зареєстрований за Позичкодавцем 13.05.2016 року (пункт 1);
-позичка за цим договором надається строком один рік до 29.03.2024 (пункт 3).
Щодо зазначено договору суд апеляційної інстанції зазначає, що такий фактично є договором оренди транспортного засобу, порядок оформлення якого регулюється гл. 58 ЦК України. Такий договір укладається в письмовій формі. Оскільки договір, укладений за участю фізичної особи, то такий підлягає нотаріальному посвідченню, що в даному випадку не дотримано.
В силу вимог ст. 220 ЦК України, досліджений судом апеляційної інстанції договір вважається нікчемним.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір позички транспортного засобу від 29.03.2023 не є достатнім доказом того, що ОСОБА_1 не є автомобільним перевідником.
Окрім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1197 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, відповідно до пункту 3 якого підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.
Внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.
Відповідно до пункту 6.2 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 11 серпня 2010 року № 379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 року за № 123/18861 (надалі - Інструкція) встановлено, що за письмовою заявою власника транспортного засобу - фізичної особи, зразок якої наведено в додатку 14 до цієї Інструкції, про надання права керування цим транспортним засобом іншій фізичній особі (за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу власника та цю особу) працівниками Центру оформляється та видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві.
Також, згідно з пунктом 6.3 Інструкції встановлено, що якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Таким чином наведене дає підстави вважати, що у разі передачі права користування транспортним засобом, на підставі договору позички транспортного засобу, власник або користувач транспортного засобу повинні були звернутися до центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Отже, відповідно до встановлених обставин у справі, автомобільним перевізником може вважатися суб'єкт господарювання, який надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, на підставі договору позички транспортного засобу та тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не замовник послуги перевезення.
Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи не містять доказів про автомобільного перевізника окрім як позивача, а договір позички транспортного засобу іншою особою не є юридично значимим документом для цілей визначення перевізника в досліджуваному судом випадку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач за порушення законодавства про автомобільний транспорт правомірно застосовав до позивача адміністративно-господарський штраф, передбачений абз.3 ч.1 ст. 60 Закону №2344-III, як до особи автомобільного перевізника, який є власником транспортного засобу.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови №027801 від 14.11.2023 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», що відповідає вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, доводи позивача та представлені ним докази не спростовують вказаних висновків суду.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у задоволенні позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі №500/8260/23 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник