01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 559/2800/24 пров. № А/857/22507/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Забридовський В.Л.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської обл. від 20.08.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення щодо порушення правил військового обліку (суддя суду І інстанції: Ралець Р.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 00 хв. 20.08.2024р., м.Дубно Рівненської обл.),-
01.08.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 /СП/ № 1/280 від 23.07.2024р., якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП (а.с.1-5).
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської обл. від 20.08.2024р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.50-54).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (а.с.59-64).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що неявка 04.07.2024р. до ІНФОРМАЦІЯ_4 зумовлена поважними причинами (через хронічні захворювання доньки, необхідність догляду за нею і супроводу до сімейного лікаря). Після усунення таких 16.07.2024р. він добровільно з'явився до вказаного відповідача, повідомив про причини неявки.
Таким чином, апелянт вважає, що діяв у стані крайньої необхідності, через що не заслуговує на застосування санкцій, передбачених нормами КУпАП.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.83-86).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції, 03.07.2024р. позивачу вручена повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 09 год. 00 хв. 04.07.2024р. під особистий підпис (а.с.33).
Через неявку у визначений час ІНФОРМАЦІЯ_5 скеровано до Дубенського районного відділу поліції ГУ НП в Рівненській обл. звернення щодо доставлення ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення (вих. № 1/6635 від 10.07.2024р.) (а.с.34).
17.07.2024р. ОСОБА_1 доведено правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних під особистий підпис (а.с.35).
Згідно довідки ВЛК № 19/146 від 17.07.2024р. ОСОБА_1 визнаний «тимчасово непридатний до військової служби до 17.09.2024р.» (а.с.36).
23.07.2024р. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 280 від 23.07.2024р. по факту неявки без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_4 на 09 год. 00 хв. 04.07.2024р. за викликом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 по повістці для уточнення облікових даних, яку він отримав під особистий підпис (а.с.36).
23.07.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто вказаний протокол та винесено постанову № 1/280 від 23.07.2023р. по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП, та постановлено накласти штраф у сумі 17000 грн. (а.с.37).
Згідно вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що ОСОБА_1 не з'явився без поважних причин 04.07.2024р. о 09 год. 00 хв. за викликом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 по повістці, яку отримав під особистий підпис 03.07.2024р., чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП. По причині викладеного на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с.7-8).
Копію вищевказаної постанови ОСОБА_1 отримав під особистий підпис 23.07.2024р. (а.с.37).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно вимог ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Вказаних вимог позивач не дотримався.
Окрім того, поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
На підтвердження передбачених законом причин неприбуття позивачем не надано належних доказів.
Отже, дослідивши в сукупності всі надані у справі докази, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином оцінив обставини справи, розглянув справу про адміністративне правопорушення у порядку, що визначений КУпАП, прийняв рішення, яке відповідає вимогам Закону.
За таких обставин, суд вважає, що спірна постанова про накладення адміністративного стягнення є правомірною, а підстав для її скасування не вбачається. В свою чергу, обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджені наявними матеріалами справи.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову правильними та обґрунтованими.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).
Частинами першою - третьою ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019р. у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що під час дії особливого періоду 04.07.2024р. о 09 год. 00 хв. ОСОБА_1 не з'явився без поважних причин за викликом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 по повістці, яку отримав під особистий підпис 03.07.2024р., чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП.
По причині викладеного відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення та ухвалена постанова про накладання адміністративного стягнення.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із формальними висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
На спростування вищевказаних обставин позивач покликається на наявність поважних причин, що об'єктивно перешкодили йому явитися у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зокрема, під час судового розгляду з'ясовано, що позивач ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.11).
Від шлюбу в них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.13, 14).
Згідно виписки з медичної карти від 26.07.2024р. ОСОБА_5 04.06.2024р. в супроводі батька звернулась за амбулаторною допомогою (а.с.19).
Спірні правовідносини регулюються приписами ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що громадяни зобов'язані:
з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Відповідно до частини третьої зазначеної статті поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
В розрізі викладених норм відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 надав правильну правову оцінку діям позивача, оскільки останній не прибув за викликом у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також причини, на які покликається позивач, не можна вважати поважними, оскільки такі є відсутніми в переліку поважних причин неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що подальша явка позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 після вручення повістки відбулася через значний проміжок часу (16.07.2027р.), по причині чого ІНФОРМАЦІЯ_5 змушений був скерувати до Дубенського районного відділу поліції ГУ НП в Рівненській обл. звернення щодо доставлення ОСОБА_1 для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.271, 272, 286, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської обл. від 20.08.2024р. в адміністративній справі № 559/2800/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 03.10.2024р.