Справа № 240/2086/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
02 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
в січні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №064250006250 від 10.11.2023 щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати прийняти рішення, яким з 26.10.2022 призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при досягненні 60-річного віку мала право на зниження пенсійного віку на три роки, про що зазначено у судовому рішенні, тому на думку позивача, право на пенсію нею набуто по досягненню 57 років (25.05.2019) і достатнім за такої умови був страховий стаж 23 роки (26 років, визначених ст. 26 Закону №1058, відняти 3 роки, визначених ст. 55 Закону №796).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 26.04.2010.
Також, позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування».
Як встановлено судом, в жовтні 2022 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За результатами розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення № 025250000184 від 28.06.2023 про відмову у призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку.
Позивач, не погоджуючись з діями пенсійного орану, звернулась до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 у справі №240/8302/24, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2023, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.11.2022 №064250006250 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 01.11.2022 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
За результатами розгляду заяви позивача на виконання рішення суду у справі №240/8302/23, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення від 10.11.2023 №064250006250, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для прийняття вказаного рішення слугувало те, що позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки та відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулась з адміністративним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно до постанови КМ Української РСР від 23 липня 1991 р. №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" м. Коростень Житомирської області відносяться до зони добровільного (гарантованого) відселення.
Згідно вимог статті 14 Закону № 796-XII до осіб, які потерпіли внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 3) відносяться особи, які постійно прожили або відпрацювали чи постійно навчалися на територіях зони гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше трьох років.
Тобто, суд дійшов висновку, що наявне у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) в розумінні вимог статті 14 Закону № 796-XII може лише підтверджувати постійне проживання або роботу або навчання в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 1 січня 1993 року не менше трьох років.
Отже, наявне у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) надає підстави для віднесення позивача до категорії осіб, які на день аварії та з моменту аварії по 31 липня 1986 року постійно проживали у зоні добровільного (гарантованого) відселення, що відповідно до примітки до частини другої статті 55 Закону № 796-XII надає їй право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку на три роки.
Однак, суд вказав, що такий статус позивачем помилково сприймається як автоматичне додаткове, окрім зазначеного періоду, підтвердження умовного проживання чи умовно праці (навчання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення ще не менше трьох років.
Суд погодився з доводами відповідача, що період реєстрації місця проживання позивача в м.Коростені Житомирської області з 07.01.1987 по 21.11.1988 не можна вважати періодом проживання на території радіоактивного забруднення, так як в цей період згідно записів в трудовій книжці Позивач працювала в дитячому садку м.Новосибірськ російської федерації і вказаний населений пункт не відноситься до такої території.
Тобто, на час звернення Позивача про призначення пенсії (01.11.2022) у позивача було наявне право на призначення такої пенсії виключно за умови наявності страхового стажу не менше 26 років (29 років - 3 роки).
Однак, загальний страховий стаж позивача становить 25 років 05 місяців 23 дні, тобто менше необхідних 26 років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні вимог ст.55 Закону № 796-XII станом на 01.11.2022 позивач:
- могла набути право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки, що автоматично призвело б до зменшення необхідного страхового стажу з 29 років до 26 років, але лише за умови наявного страхового стажу не менше 26 років;
- або могла набути право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 4 роки, що автоматично призвело б до зменшення необхідного страхового стажу з 29 років до 25 років, але лише за умови постійного проживання, роботи чи навчання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 5 років ( 3 роки+ 2 роки проживання чи роботи за один рік зменшення віку і стажу).
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження такого проживання, роботи чи навчання в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 5 років або доказів щодо наявності позивача загального страхового стажу, що сумарно перевищує 26 років, суду не надано.
Враховуючи те, що для призначення пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, не були наявні підстави для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання пенсії, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного рішення пенсійного органу про відмову в такому призначенні пенсії з 01.11.2022.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 26.04.2010 серії НОМЕР_1 .
Згідно з п.2, 3 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року №51 (далі - Порядок №51), Особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Тобто, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів вважає, що видавши позивачу посвідчення серії В категорії 4, держава визнала та підтвердила факт того, що позивач станом на 1 січня 1993 прожила у зоні посиленого радіологічного контролю не менше трьох років.
Отже, наявність у позивача посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).
Крім того, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, а саме копії трудової книжки НОМЕР_2 позивач в період з 01.08.1984 по 22.09.1986 працювала в Коростенській ПМК-64.
Суд звертає увагу, що згідно примітки до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, оскільки судом встановлено, що позивач з моменту аварії по 31.07.1986 працювала в Коростенській ПМК-64, що підтверджується копією трудової книжки, позивач має право на зменшення пенсійного віку на 3 роки, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо підстав для застосування додаткового зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З рішення пенсійного органу від 10.11.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796 судом встановлено, що до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідачем зараховано період з 26.04.1986 по 06.01.1987, що становить 00 років 08 місяців 11 днів.
До періодів проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідки №1512 від 26.07.2022, виданої виконкомом Коростенської міської ради, відповідачем не зараховано періоди з 07.01.1987 по 21.11.1988, оскільки відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 заявниця працювала на території російської федерації.
Дійсно, досліджуючи трудову книжку позивача НОМЕР_2 , судом встановлено, що в період з 07.01.1987 по 21.11.1988 позивач працювала нянею в Дитячому саду №74 в м. Новосибірск.
Однак, зі змісту довідки відділу реєстрації місця проживання Виконавчого комітету Коростенської міської ради про період проживання на території, яка згідно Постанови КМУ №106 від 23.07.1991, віднесена до зони гарантованого добровільного відселення (3 зона) від 26.07.2022 №1512 встановлено, що позивач проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 в наступні періоди: з 18.07.1986 по 27.02.1987, з 16.06.1987 по 16.06.1988, з 26.04.2016 по теперішній час.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що згідно свідоцтва про народження сина позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в с. Володарськ-Волинськ (т.ч.Хорошів), Житомирського району, Житомирської області, що з врахуванням довідки спростовує обставину щодо перебування позивача в російській федерації.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/24 згідно яких: « відмова пенсійного органу носить формальний характер та не ґрунтується на нормах закону, оскільки в довідці від 21.12.2022 №6535 чітко зазначено, що вона видана ОСОБА_1 і ця довідка підтверджує факт її проживання на території гарантованого добровільного відселення з 16.11.1988 по 18.05.1990, з 05.06.1992 по 22.07.1994, з 26.07.1994 по 09.07.1996, з 09.07.1996 по теперішній час, що є достатньою умовою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.»
Отже, з огляду на вказане, суд вважає, що період з 16.06.1987 по 16.06.1988 підлягає врахуванню до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Водночас, навіть з урахування періоду проживання з 26.04.1986 по 06.01.1987 (00 років 08 місяців 11 днів), який самостійно зарахований пенсійним органом, та періоду, який зарахований судом апеляційної інстанції з 16.06.1987 по 16.06.1988 ( 01 рік 00 місяців 00 днів), відсутні підстави для додаткового зменшення пенсійного віку позивача на 1 рік, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт постійного проживання в кількості 2 роки станом на 01.01.1993.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно зарахування відповідачем до страхового стажу спірних періодів роботи, оскільки на думку позивача її страхований стаж становить 26 років 10 місяців 22 дні, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, зі змісту долученого на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2024 розрахунку страхового стажу позивача судом встановлено, що пенсійним органом зараховано наступні періоди роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 та форми ОК-5:
-з 09.07.1979 по 30.07.1979 - період роботи робітником в Коростенській ПМК- 64 (22 дні);
-з 01.09.1979 по 20.06.1984 - період навчання в Рівненському інституті інженерів водного господарства (4 роки 9 місяців 20 днів);
-з 01.08.1984 по 22.09.1986 - період роботи в Коростенській ПМК- 64 ( 2 роки 1 місяць 22 дні);
-з 07.01.1987 по 21.11.1988 - період роботи нянею в Дитячому садку №74 (1 рік 10 місяців 15 днів);
-з 22.11.1988 по 30.11.1988 - догляд за дитиною до 3 років (9 днів);
-з 01.12.1988 по 27.09.1990 - період роботи економістом централізованої бухгалтерії райвідділу культури м. Володар-Волинський Житомирської області ( 1 рік 9 місяців 27 днів);
-з 28.09.1990 по 17.10.1990 - догляд за дитиною, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи до 12 років (20 днів);
-з 18.10.1990 по 06.04.1992 - період роботи на посаді ст. бібліотекаря в Новосибірському електротехнічному інституті зв'язку Н.Д.Псурцева (1 рік 5 місяців 19 днів);
-з 07.04.1992 по 14.02.1993 - догляд за дитиною, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи до 12 років ( 10 місяців 8 днів);
-з 15.02.1993 по 22.08.1997 - період роботи продавцем в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (4 роки 6 місяців 8 днів);
-з 23.08.1997 по 07.09.1997 - догляд за дитиною, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи до 12 років ( 15 днів);
-з 08.09.1997 по 03.10.1997 - період роботи лаборантом в Житомирській обласній школі управління сільським господарством (26 днів);
-з 04.10.1997 по 09.05.1999 - догляд за дитиною, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи до 12 років ( 1 рік 7 місяців 6 днів);
-з 01.10.2007 по 30.06.2015 - підприємницька діяльність (6 років 1 місяць 16 днів).
Отже, загальний трудовий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 5 місяців 23 дні.
Однак, позивач не погоджується в цій частині з періодом страхового стажу, який зарахований пенсійним органо, оскільки на її думку страховий стаж становить 26 років 10 місяців 22 дні, що достатньо для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Надаючи оцінку доводам апелянта в цій частині, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем зараховані всі спірні періоди роботи, про які позивач зазначала в позовній заяві. Спірним є питання щодо зарахування періоду підприємницької діяльності позивача з 01.10.2007 по 30.06.2015.
Так, досліджуючи долучену до матеріалів справи довідку форми ОК-5, судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу за вказаний вище період зараховано кількість днів, за які ОСОБА_1 фактично сплачено страхові внески, що відповідно становить за 2007 рік - 31 день, за 2008 рік - 155 днів, за 2009 рік - 129 днів, за 2010 рік - 203 дні, за 2011 рік - 365 днів, за 2012 рік - 366 днів, за 2013 рік - 365 днів, за 2014 рік - 365 днів, за 2015 рік - 181 день.
З огляду на вказане, страховий стаж зарахований позивачу в обсязі, за який відповідно сплачено страхові внески, що в сукупності за період з 01.10.2007 по 30.06.2015 становить 6 років 5 місяців 23 дні.
Отже, колегія суддів погоджується в висновками суду першої інстанції, що страховий стаж позивача становить 25 років 5 місяців 23 дні, що не достатньо для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки згідно вимог ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років. В свою чергу, враховуючи право позивача на зменшення пенсійного віку на 3 роки, суд приходить до висновку, що позивач не мала станом на 31.12.2019 необхідного страхового стажу.
Таким чином, надаючи оцінку викладеному, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.