Справа № 600/54/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
03 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області №6999-6964/Д-17/8-2400/23 від 06.12.2023 щодо відмови ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 09.04.2020.
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не проведення ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з підвищенням в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01 грудня 2023 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач перебуває на обліку, як одержувач пенсії за віком, яку обчислено відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон 1058-IV).
Позивач - є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в ф. Куйбишево Ішимсьокого району Тюменської області російської федерації, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до довідки про реабілітацію від 26.09.2013 №21(12)-195/05-2902, виданої Генеральною прокуратурою республіки Молдова, позивач народилася в спецпоселеннях Тюменської області.
Згідно довідки відділу внутрішніх справ Дондюшанського райвиконкому ради народних депутатів від 30.05.1989 сім'я позивача була репресована з 06.07.1949 по 25.05.1958.
На підставі постанови ради міністрів Молдавської РСР від 10.04.1989 сім'я була реабілітована. У відповідності до ст.2 Закону РМ №1225- ХІІ від 08.12.1992" 25.09.2013 Генеральному прокуратурою РМ позивача реабілітовано.
09.04.2020 позивачу видано посвідчення, згідно з яким він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.
Листом відповідач повідомив позивача про відсутність у нього права на підвищення пенсії з огляду на те, що не надані ним відповідні документи.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно вимог статті 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назву закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.
В силу статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".
За змістом пунктом 2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" крім надбавок, передбачених пунктами "в"-"д" ч.1 ст. 21 зазначеного Закону. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, яка відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід виходити з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Як встановлено в ході розгляду справи, зокрема, відповідно до довідки про реабілітацію, позивач є членом сім'ї репресованих осіб, визнаний реабілітованим, а відповідно до посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Відтак, позивач є особою, яка знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими по політичним мотивам батьками.
Отже, є необґрунтованою та протиправною відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу підвищення пенсії згідно пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 1-1 Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" визначено, що репресованою особою - є особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Враховуючи те, що позивач з часу свого народження перебував у засланні і проживав разом зі своєю сім'єю, як член сім'ї на спец поселенні, відтак, позивач є дитиною репресованої особи в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII.
Відтак, позивачеві пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім'ї, якого було примусово піддано засланню.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із зобов'язанням здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з підвищенням на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" частини першої статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.