Справа № 620/392/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
02 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Заїки М.М.,
суддів - Кузьменка В.В., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивачу з 01.01.2023 по 13.10.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивачу за спірний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, додаткової відпустки за 2014 - 2015 роки як одинокій матері, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 14 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 та без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% від грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача вчинити вказані дії з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 13.10.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 13.10.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, додаткової відпустки за 2014 - 2015 роки як одинокій матері, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 14 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 обчислення та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, додаткової відпустки за 2014 - 2015 роки як одинокій матері, з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 14 календарних років з врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розмірів надбавки за вислугу років військовослужбовцям, одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби, компенсації за невикористану відпустку знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. При цьому, у 2023 році розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2023, а не станом на 01.01.2018.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу, відповідач правомірно враховував положення Постанови Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), у редакції чинній на час проведення таких нарахувань, та визначив розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного станом на 01.01.2018 (1762 грн).
Шостим апеляційним адміністративним судом ухвалою від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що відповідач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Встановлено, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 по 13.10.2023.
Згідно витягу з наказу Військової частини НОМЕР_1 від 13.10.2023 №240 позивача з 13.10.2023 виключено із списків особового складу частини та наказано виплатити з поміж іншого: грошову компенсацію за 35 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошову компенсацію за невикористані 20 календарних днів невикористаної додаткової відпустки одинокої матері за 2014-2015 роки.
Посадовий оклад позивача на день звільнення становить - 3080,00 грн, оклад за військове звання - 810,00 грн, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2023 №148/449.
З листа Військової частини НОМЕР_1 від 01.12.2023 № 148/450 слідує, що нарахування грошового забезпечення з 01.01.2023 по 13.10.2023, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації за невикористану основну щорічну та додаткову відпустки проводилося з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуми для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідно до п. 4 Постанови №704. Отже, оскільки розрахунком для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є стала величина, а саме 1762,00 грн, то підстав для здійснення спірного перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, немає.
Вважаючи свої права порушеними позивач звернулася за їх захистом до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Щодо вказаного висновку суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01.01.2018, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 Постанови №103 вказаний пункт 4 Постанови №704 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.
Отже, пункт 6 Постанови №103 втратив чинність і у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення окладів є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.11.2011 №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з дати прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, позивач має право на визначення складових грошового забезпечення з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої внесено зміну до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац перший в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Зважаючи на викладене, грошове забезпечення позивача має визначатись виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2023 для грошового забезпечення нарахованого до 19.05.2023 та 1762 грн для грошового забезпечення нарахованого після 19.05.2023.
Встановлено, що у 2023 році по день звільнення позивача в якості розрахункової величини для визначення розміру складових грошового забезпечення позивача відповідач враховував прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, що призвело до порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2023 по 13.10.2023 та свідчить про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог у цій частині.
Разом з цим, розрахунок грошового забезпечення позивача після 19.05.2023, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, додаткової відпустки за 2014 - 2015 роки як одинокій матері, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, здійснено відповідачем при звільненні позивача, тобто після 19.05.2023.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що при розрахунку грошового забезпечення позивача після 19.05.2023, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки, додаткової відпустки за 2014 - 2015 роки як одинокій матері, та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідач правомірно визначав складові грошового забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт на1762 грн.
Тому, відповідач не допустив порушення прав позивача у цій частині, що свідчить про відсутність підстав для задоволення відповідних позовних вимог.
У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, на користь позивача належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 908,4 грн.
Керуючись ст. ст. 48, 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової часини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 908,4 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя М.М. Заїка
Судді В.В. Кузьменко
Е.Ю. Швед
Повний текст постанови складено та підписано 02 жовтня 2024 року.