П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/16330/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Юхтенко Л.Р. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подав до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 223 194, 28 грн.;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 223 194, 28 грн..
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що на день звільнення Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема Позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 16.03.2020 року, що стало підставою для звернення до суду.
На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року по справі № 540/2604/20, Відповідачем 26.12.2020 року виплачено на користь Позивача індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «червень 2017 року» в сумі 156, 02 грн., проте Позивач не погодився із застосованим базовим місяцем, тому знов звернувся до суду.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року по справі № 540/7515/21, Відповідачем 22.03.2023 року виплачено на користь Позивача індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2008 року» в сумі 33 006, 36 грн..
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку Позивач звернувся до суду, та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року по справі № 420/8346/23 стягнуто з Відповідача 24 869, 66 грн. середнього заробітку.
При цьому залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 16.03.2020 року.
На виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 року по справі № 420/8338/23, Відповідачем 30.04.2024 року виплачено на користь Позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4 089, 11 грн. в місяць за період з 01.03.2018 року 16.03.2020 року в сумі 98 745, 41 грн..
Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 16.03.2020 року, а крайню виплату здійснено 30.04.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 17.03.2020 року по 29.04.2024 року на 1 505 днів. В той же час, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж як за шість місяців: за період 22.03.2023 року по 21.09.2023 року у сумі 38 362, 16 грн.;
- стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж як за шість місяців: за період 22.03.2023 року по 21.09.2023 року в сумі 38 362, 16 грн., з урахуванням обов'язкових відрахувань;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ВЧ НОМЕР_1 звернулася до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки в матеріалах справи міститься сформований 25.05.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» документ під назвою «позовна заява», але зі змісту цього документа вбачається, що він по суті є супровідним листом, до якого додано позовну заяву та яка не була сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», а додана до супровідного листа як додаток, в порушення пункту 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Відомості про формування Позивачем саме позовної заяви в підсистемі «Електронний суд» відсутні, що свідчить про використання Позивачем непередбаченого чинним процесуальним законодавством способу звернення до суду. Отже, позовна заява уважається не підписаною, а тому у цьому випадку позов не може бути прийнято до розгляду судом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2024 року по справі № 440/17245/23.
Також сторона зазначає, у зазначеній справі Позивач фактично вимагає спрямування в умовах війни (повномасштабної збройної агресії) обмежених фінансових ресурсів Держави не на фінансування Збройних Сил України та, відповідно, захист суверенітету і територіальної цілісності України, а на власне необґрунтоване збагачення, що є неприпустимим.
Крім цього, на думку скаржника, в даному випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України, оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу сум, належних при звільненні був відсутній спір щодо їх розміру. При цьому, аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, який повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків), стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.
До того ж, апелянт посилається на критерії/способи зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач з 17.06.2017 року проходив військову службу у Відповідача та з 16.03.2020 року був виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 57 від 16.03.2020 року. Проте, при звільненні з військової служби не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 16.03.2020 року.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року по справі № 540/2604/20, яке 10.12.2020 року набрало законної сили, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 16.03.2020 року, з урахуванням виплачених сум та висновків, викладених у рішенні суду. Зазначене рішення було виконано Відповідачем 26.12.2020 року шляхом виплати на користь Позивача індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «червень 2017 року» в сумі 156, 02 грн..
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року по справі № 540/7515/21, яка 30.05.2022 року набрала законної сили, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - «січень 2008», з урахуванням раніше виплачених сум. Зазначене судове рішення було виконано Відповідачем 22.03.2023 року шляхом виплати на користь Позивача індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2008 року» в сумі 33 006, 36 грн..
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року по справі № 420/8346/23, яке 21.07.2023 року набрало законної сили, стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2020 року по 21.03.2023 року в сумі 24 869, 66 грн..
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2022 року по справі № 420/8338/23, яка 19.12.2023 року набрала законної сили, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 089, 11 грн. в місяць у загальній сумі 100 249, 15 грн. за період з 01.03.2018 року по 16.03.2020 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових 20 винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44. Зазначене судове рішення було виконано Відповідачем 30.04.2024 року шляхом виплати на користь Позивача індексацію за період з 01.03.2018 року 16.03.2020 року в сумі 98 745, 41 грн..
Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 16.03.2020 року, а останню виплату Відповідачем здійснено - 30.04.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 17.03.2020 року по 29.04.2024 року на 1 505 днів.
Вважаючи бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо затримки розрахунку при звільненні, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. Проте, суд не погодився із наведеним Позивачем розрахунком розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольнив частково, виходячи з власного розрахунку, а саме: «середньоденне грошове забезпечення Позивача (208, 49 грн.) помножити на кількість днів затримки розрахунку, що не перевищує 6-місячний термін, встановлений ст. 117 КЗпП України, тобто з 22.03.2023 року по 21.09.2023 року (184 дні), що становить 38 362, 16 грн.. Також, судом зазначено, що спір щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2020 року по 21.03.2023 року включно вже судом вирішено, і не підлягає повторному вирішенню у судовому порядку.
В даному випадку, в межах цієї справи, Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції саме в частині задоволення позовних вимог.
У зв'язку з чим, на підставі ч. 1 ст. 308 КАС України, справа та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється судовою колегією в апеляційному порядку саме в частині задоволення позовних вимог Позивача.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою Відповідачем індексації грошового забезпечення після звільнення, на виконання судових рішень.
Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:
- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) текст ст. 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 року.
Як встановлено колегією суддів, спірні правовідносини по цій справі виникли у зв'язку з невиплатою Відповідачем на користь Позивача станом на 16.03.2020 року (дата виключення зі списків військової частини) індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 16.03.2020 року.
26.12.2020 року Відповідачем виплатило на користь Позивача індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «червень 2017 року» в сумі 156, 02 грн. на виконання судового рішення по справі № 540/2604/20.
22.03.2023 року Відповідачем виплатило на користь Позивача індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін «січень 2008 року» в сумі 33 006, 36 грн. на виконання судового рішення по справі № 540/7515/21.
30.04.2024 року Відповідачем виплатило на користь Позивача індексацію за період з 01.03.2018 року 16.03.2020 року в сумі 98 745, 41 грн.
Відтак, спірний період у виниклих правовідносинах сторін охоплюється з 17.06.2017 року по 30.04.2024 року.
При цьому, як встановлено колегією суддів рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 року по справі № 420/8346/23, яке 21.07.2023 року набрало законної сили, стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.03.2020 року по 21.03.2023 року в сумі 24 869, 66 грн..
Таким чином, спірний період в межах цієї справи охоплюється з 22.03.2023 року по 30.04.2024 року.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Отже, в межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), який поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством економіки, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, середньоденний заробіток Позивача складає: 208, 49 грн. = 6 254, 63 грн. (січень 2020 року) + 6 254, 63 грн. (лютий 2020 року) / 60 дня).
Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст. 117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців.
За таких обставин, спірний період затримки повного розрахунку підлягає обмеженню шестимісячним строком без зменшення суми компенсації на частку заборгованості, тобто з 22.03.2023 року по 21.09.2023 року, що складає 184 дня.
Відтак, сума середнього заробітку за період з 22.03.2023 року по 21.09.2023 року становить 38 362, 16 грн. (184 дня х 208, 49 грн.).
Таким чином, колегія суддів погоджується із наведеним судом першої інстанції розрахунком розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який становить 38 362, 16 грн., вважає його арифметично правильним, зробленого у відповідності до Порядку № 100.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в сумі 38 362, 16 грн..
У частині дотримання Позивачем строків звернення до суду із даним позовом, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Так, у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі № 910/4518/16 вказано, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, за якою працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення без обмеження будь-яким строком (частина 2 статті 233 КЗпП України).
Також 11.02.2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено місячний строк. У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як встановлено колегією суддів, Відповідач в день звільнення Позивача - 16.03.2020 року не виконав законодавчо встановленого обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, оскільки не виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення, в повному обсязі. Вказаний обов'язок Відповідач виконав лише 30.04.2024 року.
В той же час, адміністративний позов по даній справі було сформовано в системі «Електронний суд» 25.05.2024 року та зареєстровано судом першої інстанції 27.05.2024 року, тобто позовна заява була подана до суду в межах місячного строку, тому Позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи Відповідача про пропуск Позивачем строку звернення до адміністративного суду із розглядуваним позовом.
Щодо доводів апелянта про те, що Позивач звернувся до суду непередбаченим чинним процесуальним законодавством способом, оскільки позовна заява не була сформована за допомогою підсистеми «Електронний суд», а лише додана до супровідного листа як додаток, що є порушенням пункту 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, колегія суддів виходить з наступного.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи підтверджується, що позовна заява була сформована представником Позивача через підсистему «Електронний суд», та підписана кваліфікаційним електронним підписом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
У рішенні від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 31.08.2023 року по справі № 560/11012/22.
При цьому, апеляційний суд не бере до уваги покликання Відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.07.2024 року по справі № 440/17245/23, оскільки така не стосується порядку звернення до суду із позовом, який встановлений КАС України.
Інші доводи та аргументи апеляційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судом щодо обставин цієї справи, встановлених під час її розгляду.
Таким чином, твердження апелянта про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко