П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/607/24
Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В.,
повний текст судового рішення
складено 18.03.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Ступакової І.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ТЦК), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 27.12.2023 року по виплаті грошового забезпечення за період з 01.01.2020 року по 26.04.2020 року;
- зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки остаточного розрахунку по виплаті грошового забезпечення за період з 26.04.2020 року по 27.12.2023 року включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що на думку позивача, у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 року позов задоволено частково, наступним чином:
- визнано протиправною бездіяльність ТЦК щодо невиплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби з 27.04.2020 року по 27.12.2023 року;
- зобов'язано ТЦК нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 27.04.2020 року по 27.12.2023 року у сумі 32516,97 грн.;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також з вказаним рішенням не погодився і позивач у зв'язку з чим звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу з 19.03.2014 року по 26.04.2020 року.
Наказом командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.03.2020 року №55 позивача звільнено з військової служби у відставку.
Вважаючи, що йому не повністю виплачено грошове забезпечення при звільненні, позивач 20.04.2023 року звернувся до суду з позовом.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.06.2023 року по справі №400/4225/23, яке залишене без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду 06.09.2023 року, позов задоволено, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпустки, допомогу на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань.
На виконання рішення суду 27.12.2023 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 32516,97 грн..
27.12.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак заява позивача залишилася без відповіді.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі ст.117 КЗпП України в розмірі 32516,97 грн., що є справедливим, пропорційним.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Так, спір у цій справі виник у зв'язку із не виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасного повного розрахунку позивача при звільненні.
Зазначену складову грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі №400/4223/23, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків прикордонного загону, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.116, 117 КЗпП України з огляду на те, що виплата індексації військовослужбовцям регулюються спеціальним законодавством та індексація не входить до структури грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладене.
Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати остаточного розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, оскільки вказане право виникло на підставі судового рішення, яке виконано відповідачем своєчасно у добровільному порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17.
Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного.
Так, зокрема, що в постановах від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22 та від 21.02.2024 року у справі №160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024 року у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
При цьому, Верховним Судом зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Проте, застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 26.04.2020 року.
Виплата повного грошового забезпечення при звільненні позивача на виконання судового рішення №400/4223/23 здійснена 27.12.2023 року у сумі 32516,97 грн..
Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 26.04.2020 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ), та з 19.07.2022 року по 27.12.2023 року (підлягає застосуванню редакція ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом №2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, згідно п.п.2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахунку середнього заробітку колишньому військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_3 майору ОСОБА_1 , загальний розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складає 33463,50 грн.: за лютий 2020 року - 16731,75 грн. та за березень 2020 року - 16731,75 грн..
З огляду на викладене, середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з календарних днів та складає 557,73 грн. (ГЗ за лютий-березень 2020 року (два місяці перед звільненням) = 33463,50 грн.) / 60 (кількість календарних днів у лютому та березні 2020 року).
Період затримки розрахунку при звільненні з 26.04.2020 року по 18.07.2022 року складає 813 календарних дні, з 19.07.2022 року по 27.12.2023 року складає 527 календарних дні, однак враховуючи наведені вище висновки суду, з останнього періоду рахується лише шість місяців, тобто 184 календарних дня.
З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 26.04.2020 року по 18.07.2022 року за 813 к.д. складає 453434,49 грн., з 19.07.2022 року по 27.12.2023 року, але лише за шість місяців (184 к.д.) складає 102622,32 грн., загальний розмір 556056,81 грн..
Щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 щодо застосування ст.117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з'ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.
На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27.04.2023 року у справі №200/5415/20-а та від 08.06.2023 року у справі №340/681/20, запропонований у справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, та Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, від 27.04.2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023 року у справі №340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст.116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022 року.
Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст.116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону №2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, від 27.04.2023 року у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023 року у справі №340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що ч.2 ст.117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону №2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч.2 ст.117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Щодо абз.2 ч.2 ст.117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Загальний розмір середнього заробітку з 26.04.2020 року по 18.07.2022 року за 813 к.д., з 19.07.2022 року по 24.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 556056,81 грн..
Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення та одноразові виплати з 01.01.2020 року по 26.04.2020 року виданої позивачу начальником ТЦК від 31.01.2023 року №9/2/156, за квітень 2020 року позивачу при звільненні було нараховано 105840,82 грн. (16948,26 грн. + 88892,56 грн.).
Таким чином, розмір належних позивачеві при звільненні виплат, які йому були нараховані, складає 105840,82 грн., а розмір грошового забезпечення, який виплачено на виконання судового рішення складає 32516,97 грн., загальний розмір 138357,79 грн., тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 23,50%, що в свою чергу становить 130673,35 грн..
Однак, вказана сума в рази перевищує розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що в даному випадку необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України (що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13), з огляду на таке:
- позивача виключено зі списків особового складу 26.04.2020 року. На момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку, доказів звернення до відповідача до звільнення або одразу після звільнення позивач не надав;
- за виплатою грошового забезпечення та решти виплат позивач звернувся до суду 20.04.2023 року, тобто, через три роки після звільнення;
- між сторонами існував спір щодо виплати грошової допомоги, який вирішений судом і рішення набрало законної сили 06.09.2023 року, а виплата здійснена 27.12.2023 року;
- тривалий строк невиплати викликаний не умисними діями відповідача, а відсутністю належного фінансування, відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів;
- розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, обчислений за вимогами Постанови №100 становить 556056,81 грн., що у сімнадцять разів більше отриманої на виконання рішення суду виплати.
Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 32516,97 грн., що також вірно було встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді О.В. Джабурія І.Г. Ступакова