Номер провадження: 22-ц/813/4073/24
Справа № 509/5466/23
Головуючий у першій інстанції Кочко В.К.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
03.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2023 року Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 100113,93 грн.
Позов обґрунтований тим, що 26.05.2021 року на підставі заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №1001883079202 між АТ "Перший український міжнародний банк" та відповідачем укладено кредитний договір, на підставі якого видано кредит у сумі 100000 гривень. Згідно умов кредитного договору відповідач зобов'язалась сплачувати банку заборгованість за кредитом, відсотки за його користування, комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Відповідач порушила умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості. Згідно розрахунку суми боргу, заборгованість позичальника по кредитному договору, станом на 05.07.2023 р., становить 100113,93 гривень, а саме: 55268,22 грн. - заборгованість за кредитом; 5,19 грн. - заборгованість по процентах, 44840,52 грн. - заборгованість за комісією. Вказана заборгованість відповідачем не погашена, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" заборгованість за кредитним договором від 26.05.2021 р. у розмірі 100113,93 та витрати зі сплати судового збору у 2684,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року в частині нарахування заборгованості зі сплати комісії скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, оскаржуване рішення прийняття з порушеннями норм матеріального та процесуального права, так як не враховано положення Закону України «про захист прав споживачів». Встановлена у договорі комісія є не платаю за користування кредитом, а супутньою послугою за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому встановивши в кредитному договорі сплату комісії кредитор не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. Отже, кредитор нарахував, а боржник мав сплачувати комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсацію сукупних послуг банку, що є незаконним.
Ухвалами Одеського апеляційного суду від 16.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року та призначено її до розгляду.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, з пропозицією надати відзив протягом встановленого строку, та копію апеляційної скарги було надіслано учасникам справи.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 - 5 цієї частини.
Дана справа є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог підтверджено правомірність нарахування заборгованості за кредитним договором, доведено, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, що призвело до виникнення заборгованості і порушення майнових прав та інтересів позивача, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову.
Колегія судів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що 26.05.2021 між АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит в розмірі 100000 гривень строком на 24 місяці. За умовами договору кредит виданий ОСОБА_1 , на загальні споживчі цілі, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,99%, розмір процентної ставки 0,01%.
Вказаний договір підписаний представником АТ "Перший український міжнародний банк" та ОСОБА_1 особисто.
З платіжної інструкції від 26.05.2021 року вбачається, що на картковий рахунок ОСОБА_1 банк перерахував 100000 грн.
З виписки по особовому рахунку вбачається, що ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та з 26.06.2021 по 26.09.2022 роки погашала кредитну заборгованість у розмірі визначеному графіком платежів.
З наданого позивачем суду розрахунку заборгованості слідує, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 05.07.2023 р., становить 100113,93 гривень, а саме: 55268,22 грн - заборгованість за кредитом; 5,19 грн. - заборгованість по процентах, 44840,52 грн - заборгованість за комісією.
05.07.2023 року АТ «Перший український міжнародний банк» висунув ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення кредиту та сплати процентів і комісії за користування кредитом у розмірі 100113,93 грн.
Колегія суддів виходить з наступного.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині стягнення на користь позивача комісію по заборгованості, тому судом апеляційної інстанції тільки в цій частині перегадається рішення суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець, на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених ст. 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно - правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно - правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно - правових нормах.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Апеляційний суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також АТ «ПУМБ» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Як встановлено з матеріалів справи, пунктом 5 заяви №1001883079202 від 26 травня 2021 року про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена також п. 5.7.3 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
При цьому, з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії банк покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь банку, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, апеляційний суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов'язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,99% щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Відтак, нарахування позивачем заборгованості по комісії за кредитним договором №1001883079202 від 26 травня 2021 року в розмірі 44 840,52 грн. є безпідставними.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 44 840,52 грн. задоволенню не підлягають.
Отже, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості змінити.
Щодо судового збору.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
АТ «Перший Український Міжнародний Банк» за подання позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. (на звороті а.с. 19).
Внаслідок перегляду справи в апеляційному порядку рішення суду змінено і позовні вимоги задоволені у розмірі 55 273,41 грн., що становить 55 % від первісно заявлених вимог 100 113,93 грн..
Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає зміні та з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1 476,20 грн. (2684 * 55%).
Крім того, оскільки внаслідок перегляду справи в апеляційному порядку задоволено позовні вимоги у розмірі 55% від оскаржених, то апеляційна скарга задоволена відповідно на 45%.
За подання апеляційної скарги апелянтом сплачено судовий збір у розмірі 4026 грн.
Тому з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно її задоволенню, тобто у розмірі 1811 70 коп. (4026*45%)
Відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи наведене з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 335 грн. 50 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 19 жовтня 2023 року - змінити, зменшивши суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (ЄДРПОУ 14282829) з 100 113,93 грн. до 55 273,41 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 335 грн. 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 п.2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова