П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5415/23
Головуючий І інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі заяву позивача про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.05.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області ПМУ Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №64347622 зі стягнення виконавчого збору;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області ПМУ Міністерства юстиції (м.Одеса) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №64347622 щодо стягнення виконавчого збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, у зв'язку із виконанням одного судового рішення є протиправним та не відповідає положенням Закону України «Про виконавче провадження», а тому, після отримання від позивача відповідної заяви, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) був зобов'язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.06.2023р. у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 14.06.2023р. подав апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено повністю, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.06.2023р. - скасовано і прийнято нове, який адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження №64347622 зі стягнення виконавчого збору та зобов'язано вчинити відповідні дії. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у загальному розмірі - 2684 грн.
29.07.2024р. від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023р. у справі № 400/5415/23, у зв'язку із тим, що апелянт безпідставно ухиляється від виконання цього судового рішення.
24.09.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши зміст ухваленого у цій справі судового рішення та доводи заяви позивача про встановлення судового контролю, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для її задоволення.
Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У Рішенні від 30.06.2009р. за №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, колегія суддів звертає увагу на те, що питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано, зокрема, ст.382 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст.382 КАС України).
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі, ст.382 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Судом можуть бути вжиті заходи реагування у межах судового контролю за виконанням судових рішень у формі встановлення нового строку для подачі звіту та/або накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
Для застосування наведених процесуальних заходів повинні бути наявні відповідні правові умови. При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення, встановлення нового строку подання звіту або ж накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості рішень суду, необхідно зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Вказані засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не повинні призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.05.2021р. у справі №9901/598/19 та від 01.02.2022р. у справа №420/177/20.
При цьому, зазначена вище норма не містить застереження, що суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення лише одночасно з ухваленням такого рішення. Часових обмежень такого права суду вказана норма адміністративного процесуального права не містить.
Такої ж позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2020р. у справі №800/320/17.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пп. «ґ» п.4 ч.1 ст.322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що звіт суб'єктом владних повноважень подається до суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023р. (набрала законної сили) відповідача зобов'язано винести постанову про закінчення виконавчого провадження №64347622 про стягнення виконавчого збору.
Задовольняючи апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного і того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору або ж основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим. Тобто, у контексті вирішення цього спору, необхідно враховувати, що з точки зору дотримання засад виконавчого провадження, передбачених зокрема п.5 ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІ, справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.
Проте, законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, це право залежить від того чи виконане рішення суду в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
Водночас, ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII визначено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх дійсно не було передачі виконавчого документа.
У свою чергу, як зазначив суд апеляційної інстанції, на відміну від решти норм виконавчого законодавства, тільки ці норми Закону №1404-VIII регулюють подібні суспільні правовідносини. Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення ч.8 ст.27 Закону №1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (абз.1) або продовжувати стягнення виконавчого збору (абз.2).
Вказана вище норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору та основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв'язати спір про подвійне стягнення плати державному та приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Тобто, у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача та розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який, у свою чергу, відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10% від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Застосування аналогії закону дозволяло також зробити висновок про те, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Отже, аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, П'ятий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та, як наслідок, задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
Більше того, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції враховував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2023р. у справі №160/695/22 (ч.5 ст.242 КАС України).
На вказані обставини П'ятий апеляційний адміністративний суд також звернув увагу і під час вирішення про роз'яснення судового рішення (заяви від 08.09.2023р. та від 18.01.2024р.)
Враховуючи зазначене вище, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з дня набрання судовим рішенням законної сили, був зобов'язаний виконати таке рішення суду.
Так, 28.11.2023р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Максімовою О.О. винесені постанови про відкриття виконавчого провадження №73440541.
27.03.2024р. головним державним виконавцем було складено акт про те, що рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2023р. (станом на дату його складення) не виконується нібито з поважних причин, оскільки останніми було подано касаційну скаргу на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративний суд від 09.02.2024р. про відмову в роз'ясненні судового рішення, шо виключає на даний час можливість накладення на боржника штрафу.
Разом із тим, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, Верховним Судом було постановлено ухвалу від 28.03.2024р. про повернення касаційної скарги Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на підставі вимог п.4 ч.5 ст.332 КАС України.
При цьому, як вбачається з наданих до суду матеріалів виконавчого провадження, інших дій державний виконавець щодо виконання судового рішення не вчиняє, а також посилається на те, що рішення суду неможливо виконати, адже ст.39 Закону №1404-VIII не передбачено винесення постанови про закінчення виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору шляхом зобов'язання.
Вказане у сукупності є підставою для висновку судової колегії щодо можливого порушення відповідачем вимог ст.ст.58,129-1 Конституції України та ч.2 ст.14 КАС України, оскільки судове рішення у межах даної справи набрало законної сили - 18.08.2023р., мало зобов'язальний характер, однак, станом на 02.10.2024р. (тобто більше ніж рік з моменту ухвалення рішення), останнє залишається невиконаним.
На підставі викладеного та з метою належного судового контролю за виконанням рішення у цій справі, яке набрало законної сили, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до вимог ч.1 ст.382 КАС України, встановити для суб'єкта владних повноважень 30-денний строк на виконання судового рішення у справі №400/5415/23 та подання відповідного звіту до суду з дати вирішення порушеного процесуального питання.
Керуючись ст.ст.241,242,243,248,310,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - задовольнити.
Встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, зобов'язавши Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) протягом 30 днів з дати отримання відповідної ухвали подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2023 року у справі №400/5415/23.
Попередити суб'єкта владних повноважень, що за наслідками розгляду звіту про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено 02.10.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко