Єдиний унікальний номер 448/1430/24
Провадження № 3/448/758/24
02.10.2024 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Кічак Ю.В., розглянувши матеріали справ, що надійшли з Відділення поліції №1 Яворівського районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, ромської національності, непрацюючого,
за ч.1 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, -
І. Опис обставин, встановлених під час розгляду справи.
ОСОБА_1 01.08.2024 року о 10:50 год. по вул.Центральній, 48 в с.Крукеничі Яворівського району Львівської області керував транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ 2103», реєстр.№ НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого порядку - відмовився. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Він же, ОСОБА_1 05.08.2024 року о 10:57 год. по вул.Центральна, 32 в с.Воля Садківська Яворівського району Львівської області повторно протягом року керував транспортним засобом марки ««ВАЗ 2103», реєстр.№ НОМЕР_1 , не маючи права керувати таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху України.
Він же, ОСОБА_1 05.08.2024 року о 10:57 год. по вул.Центральна, 32 в с.Воля Садківська Яворівського району Львівської області керував транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ 2103», реєстр.№ НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відповідно до встановленого порядку - відмовився. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.
ІІ. Позиція учасників справи.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи судові повістки ОСОБА_1 надсилались рекомендованими листами з повідомленням за адресою місця його проживання, що зазначена в протоколах про адміністративне правопорушення. Відомості про будь-яку іншу адресу місця проживання чи перебування ОСОБА_1 в матеріалах справ відсутні.
Суд зазначає, що інформація про дату, час та місце розгляду справи перебуває у відкритому доступі на офіційному сайті суду, а відтак ОСОБА_1 мав цікавитись долею справ, добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами. Окрім цього, ОСОБА_1 знав про те, що відносно нього складено протоколи про адміністративне правопорушення серії ААД №751276 від 01.08.2024 року, серії ААД №751099 від 05.08.2024р. та серії ААД № 751098 від 05.08.2024р. як і про те, що розгляд справ про адміністративні правопорушення відбудеться в Мостиському районному суді Львівської області.
Суд вважає, що були створені всі умови для реалізації права особи на доступ до правосуддя та приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату та час розгляду справи в суді, не з'явився, суд оцінює таку поведінку ОСОБА_1 як небажання особисто прийняти участь в розгляді справи в суді.
З огляду на те, що суд позбавлений можливості в рамках Кодексу України про адміністративні правопорушення вживати заходів для забезпечення явки учасників справи в судове засідання, окрім як шляхом направлення судової повістки, а законом передбачений певний строк притягнення особи до адміністративної відповідальності, а також з урахуванням вимог ст.268 КУпАП, у відповідності до якої присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130, ч.5 ст.126 КУпАП, не є обов'язковою, суд визнав можливим розглянути справу за відсутності в судовому засіданні ОСОБА_1 на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі»№ 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово констатував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Розумність тривалості судового провадження оцінюється у залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
ІIІ. Застосоване судом законодавство.
Відповідно до ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції України і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю), тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчиняє протиправну дію, порушує свій конституційний обов'язок, оскільки норми ч.1 ст.68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина).
У відповідності до положень ст.248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Згідно з положеннями ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасно, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
У ст.251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З диспозиції ч.5 ст.126 КУпАП відомо, що відповідальність настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, в тому числі за повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Диспозицією ч.1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р. (із відповідними змінами), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 вказаних Правил встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно п.2.5 даних Правил, водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Поліцейські, виявивши у водія ознаки сп'яніння (алкогольного або наркотичного), який свідчить про зниження уваги та швидкості реакції водія, з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов'язані вчинити дії по перевірці стану водія на предмет перевірки дотримання водієм вимог підпунктів "а" та "б" пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, а водій відповідно до п.2.5 Правил дорожнього руху повинен на вимогу працівника поліції - пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
За змістом статті 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок, процедура та особливості проведення огляду особи на стан сп'яніння, а також дії поліцейського в разі відмови особи від проходження такого огляду передбачені пунктами 2, 3, 6, 7 Розділу 1, Розділами П та Ш Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 9 листопада 2015 року за № 1452/735.
Так згідно з пунктом 2 розділу І цієї Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейського) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці.
Пунктами 1, 6, 10 розділу ІІ Інструкції передбачено, що за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп'яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом. Огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків. Результати огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі - акт огляду). У випадку установлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.
Згідно з вимогами, передбаченими п.6 розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Законом не передбачено поважних чи неповажних причин відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння.
Згідно з положеннями ст.16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов'язаний:
- виконувати розпорядження поліцейського, а водії військових транспортних засобів - посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що проходження в установленому порядку медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наявності до того підстав, є обов'язком водія, а не його правом.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'HalloranandFrancis v. theUnitedKingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
ІV. Оцінка обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Факт вчинення ОСОБА_2 вищевказаних правопорушень підтверджується: протоколами про адміністративне правопорушення серії ААД №751276 від 01.08.2024 року, серії ААД №751099 від 05.08.2024р. та серії ААД № 751098 від 05.08.2024р.; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 01.08.2024р., у якому зафіксовано ознаки алкогольного сп'яніння, які виявлено у водія ОСОБА_1 , а також відмову ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння; направленням водія транспортного засобу ОСОБА_1 на огляд в заклад охорони здоров'я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01.08.2024р., з якого слідує, що 01.08.2024р. о 10 год. 53 хв. ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння; копією постанови про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №960263 від 01.08.2024р., зокрема за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 05.08.2024р., у якому зафіксовано ознаки алкогольного сп'яніння, які виявлено у водія ОСОБА_1 , а також відмову ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння; направленням водія транспортного засобу ОСОБА_1 на огляд в заклад охорони здоров'я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 05.08.2024р., з якого слідує, що 05.08.2024р. о 10 год. 59 хв. ОСОБА_1 на вимогу працівника поліції відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння; довідками інспектора САП Яворівського РВП ГУНП у Львівській області Папірник Г. від 07.08.2024р., з яких вбачається наступне: згідно інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми «Пошук посвідчення водія», відсутні відомості щодо отримання посвідчення водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; відеозаписами, які містяться на СD-дисках; іншими матеріалами справи.
Наявні в матеріалах справи та досліджені судом відеозаписи стосуються саме обставин адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.130 та ч.5 ст.126 КУпАП, та такі фіксують перебіг подій за участі ОСОБА_1 , а саме його відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, що мали місце 01.08.2024р. та 05.08.2024р. та його зізнання про те, що він не має права керування транспортними засобами. Жодних активних дій з метою проходження оглядів на стан сп'яніння на вимоги поліцейських ОСОБА_1 не вчиняв, навпаки кожного разу відмовлявся від проходження відповідного огляду.
Вказані вище докази є чіткими, узгоджуються між собою та в матеріалах справи відсутні докази, які б їх спростовували. Підстави ставити під сумнів достовірність наявних у справі доказів на думку суду відсутні, оскільки ці докази повністю узгоджуються між собою, у своїй сукупності є підтвердженням об'єктивної сторони вчинених ОСОБА_1 адміністративних правопорушень.
Судом встановлено, що протоколи про адміністративне правопорушення за своїм змістом відповідають вимогам ст.256 КУпАП та складені в силу ст.255 КУпАП уповноваженими на те особами. Будь-яких пояснень по суті порушень чи своєї незгоди із викладеними у протоколах відомостями ОСОБА_1 в протоколах про адміністративне правопорушення не висловлював, хоча він не був позбавлений можливості зазначити у протоколі про адміністративне правопорушення ті пояснення, які вважав за потрібні.
При цьому судом враховується також те, що ОСОБА_1 дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення не оскаржував, доказів неправомірної поведінки останніх та доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколах про адміністративне правопорушення та додатках до них, - суду не скеровував.
Аналізуючи вищенаведені докази, що безпосередньо досліджені в ході розгляду даної справи в їх сукупності, які за своїм змістом є логічними та послідовними, приходжу до переконання в доведенні винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.1 ст.130 КУпАП відповідно: повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом; відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
V. Накладення адміністративного стягнення.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 34 КУпАП,- судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 35 КУпАП,- судом не встановлено.
У ч.2 ст.36 КУпАП вказано, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
За загальним правилом більш серйозним визнається правопорушення, за яке встановлена більш сувора міра адміністративного стягнення (більший розмір штрафу, більш тривалий строк громадських робіт, застосування штрафу замість попередження, застосування арешту замість штрафу, тощо).
При цьому, види адміністративних стягнень закріплено в ст.24 КУпАП, в якій їх зазначено з урахуванням зростання суворості.
З огляду на наведені положення закону, вважаю за необхідне у відповідності до ч.2 ст.36 КУпАП застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, яким у даному випадку є правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, оскільки санкція даної статті передбачає накладення адміністративного стягнення у виді, зокрема, штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого, що відповідно до ст.24 КУпАП є більш суворою мірою адміністративного стягнення ніж стягнення, що передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортним засобом.
Європейський Суд з прав людини в рішенні «Маліга проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачено санкцію у виді позбавлення права керування транспортним засобом. П.21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023р. по справі №702/301/20 зазначено наступне.
Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, об'єднана палата вважає, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення водія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб'єктивного права), так і покладенням на особу у зв'язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов'язків, а також роз'яснення особі наслідків невиконання покладених обов'язків та ухилення від відбування додаткового покарання.
Підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Відтак, у зазначеній постанові від 04.09.2023р. по справі №702/301/20 Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла наступного висновку: суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Підсумовуючи, враховуючи характер вчинених правопорушень, особу порушника, який є не працевлаштованим, ступінь його вини, відсутність обставин, які б обтяжували чи пом'якшували відповідальність ОСОБА_1 , з врахуванням того, що такий не з'являвся на розгляд справи та не висловив свого ставлення до вчинених ним адміністративних правопорушень, з урахуванням карного кримінально-правового характеру Кодексу України про адміністративні правопорушення та висновку Верховного суду щодо можливості суду призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами, суд вважає за доцільне у відповідності до ч.2 ст.36 КУпАП призначити адміністративне стягнення в межах санкції ч.5 ст.126 КУпАП - у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п'ять років та без оплатного вилучення транспортного засобу, оскільки відсутні належні докази (документи) на підтвердження факту належності такого ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Таке стягнення, на переконання суду, за своїм видом та мірою відповідає завданню та меті накладення адміністративного стягнення, відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також є необхідним й достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
VІ. Судові витрати.
Згідно вимог ст.40? КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 грн. (3028 грн. х 0,2).
Отже, у відповідності до вимог ст.40-1 КУпАП та ст.4 Закону України «Про судовий збір» є всі підстави для стягнення з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605, 60 грн.
Керуючись ст.ст. 1, 9, 12, 13, 23, 33, 34, 40-1, 245, 251, 252, 280, 283-285 КУпАП, ст.4 Закону України «Про судовий збір», -
Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.126 та ч.1 ст.130 КУпАП, та призначити йому адміністративне стягнення з врахуванням вимог ч.2 ст.36 КУпАП у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п'ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного в постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп. судового збору.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ю.В. Кічак