Справа № 308/12496/20
(заочне)
23 вересня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого-судді Бенца К.К.,
при секретарі - Майор Ю.В.
за участі:
представника позивача - Пацкан І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк») в особі уповноваженого представника Ляр Д.Ю. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 13.10.2015 року.
Вказує на те, що Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Отже, підписавши заяву між сторонами був укладений Договір про надання банківських послуг.
На підставі договору надання банківських послуг відповідачу було відкрито кредитний рахунок із початковим кредитним лімітом , та було надано у користування кредитну картку.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 4000,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Однак, взяті на себе зобов'язання щодо погашення суми отриманого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, у розмірі та строки визначені кредитним договором відповідачем не виконано. ОСОБА_1 порушувала терміни погашення кредиту і відсотків за користування кредитом. Враховуючи, що відповідач не виконала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 12.10.2020 року перед позивачем по кредитному договору становить 15885,82 грн., з яких: 11117,77 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11117,77 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 4728,20 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 39,85 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія, яку АТ КБ « Приватбанк» просило стягнути на його користь із відповідача.
Виклад позицій сторін по справі:
В судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, клопотань про відкладення розгляду справи та письмового відзиву до суду не надходило.
Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» за №8800026478010, №8800028002306, №8800020533493, №8800020759394 та №0600281924360.
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Зважаючи на викладене, суд розглянув справу у відсутності відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, докази поважності причин неявки не надав, мав можливість подати відзив на позовну заяву, проте не скористався наданим йому процессуальним правом.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
18.01.2021 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження по справі №308/12496/20 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Заслухавши вступне слова представника позивача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, з'ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, правовідносини сторін, що випливають з таких обставин, перевіривши їх доводи наявними в справі доказами, надавши їм правову оцінку, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або , крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що 13.10.2015 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №б/н, шляхом приєднання в порядку ст. 634 ЦК України до умов, запропонованих банком в письмових Умовах та правилах надання банківських послуг, на підставі поданої відповідачем анкети -заяви, в якій міститься її підпис про ознайомлення з цими умовами надання банківських послуг, а також тарифами банку. Відповідно до укладеного з відповідачем договору банк надав ОСОБА_1 , а остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що стверджується анкета- заявою ОСОБА_1 копія якої приєднана до матеріалів справи.
Отже, вказаною анкетою - заявою доводиться факт звернення відповідача до Банку за отриманням банківських послуг.
Згідно заяви відповідач - ОСОБА_1 ознайомлена із умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку.
Як зазначає позивач, ОСОБА_1 порушувала терміни погашення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом. Враховуючи, що відповідач не виконала належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач вважає, що у неї виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 12.10.2020 року перед позивачем по кредитному договору становить 15885,82 грн., з яких: 11117,77 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11117,77 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 4728,20 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 39,85 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нарахована комісія.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування заборгованості, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.10.2015 року, позивач послався на Витяг з Умов та Правил з якими ознайомлено відповідача та Тарифи банку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 13.10.2015 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник) стягнути відсотки та пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.10.2015 року, посилається на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https:www.privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (13.10.2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26.11.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов та правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Тарифи банку на які посилається банк у позовній заяві, також не містять підпису позичальника.
Суд вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.10.2015 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань та строк позовної давності.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» відсотків та пені, не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 13.10.2015 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https:www.privatbank.ua не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Таким чином, з огляду на відсутність підпису позичальника в Умовах та правилах надання банківських послуг, в Приватбанку відсутні підстави уважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені тощо.
Розмір погоджених відсотків за користування кредитом, пеня та штрафи не визначено і в анкеті-заяві, підписаній відповідачем.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначені висновки містяться також в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №243/2224/17, провадження №61-31311св18 та в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі №302/575/17, провадження №61-10478св19.
Отже, суд приходить до переконання, що у задоволенні заявлених вимог в частині стягнення заборгованості з відсотків та пені необхідно відмовити з вищевикладених судом підстав.
Окрім того, суд констатує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13.10.2015 року у вигляді Анкети - заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь - який час, що свідчить про порушення його прав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості тільки за тілом кредиту в розмірі 11 117,77 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір в розмірі 2102,00 грн. (за подання позовної заяви).
Предметом позову АТ КБ «ПриватБанк» є стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитом, яка у загальному розмірі складає 15885,82 грн.
Разом з тим, суд дійшов висновку про обгрунтованість стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у загальному розмірі 11 117,77 грн.
За таких обставин, з урахуванням принципу пропорційності при розподілі судових витрат між сторонами, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 1471,09 грн. (2102,00 грн. * 11 117,77 / 15885,82 ).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що із ОСОБА_1 підлягає стягненню сума кредитної заборгованості в розмірі 11 117,77 грн., а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1471,09 грн., пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.
Керуючись ст.ст.12,13,76-89,95,258,259,263-265, 280-284 ЦПК України, суд,- У Х В А Л И В :
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.10.2015 року в розмірі 11117,77 (одинадцять тисяч сто сімнадцять) гривень (сімдесят сім) копійок, з яких : 11 117,77 грн. - заборгованість за тілом кредиту.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) сплаченого ними суму судового збору в розмірі 1471,09 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570);
Відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Дата складання повного тексту судового рішення (у зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті по іншій справі)- 01.10.2024 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца