30 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 201/2878/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпро
апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року
у справі № 201/2878/23
за позовом ОСОБА_1
до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради
третя особа інспектор з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Калюжний Денис Артурович
про скасування постанови,-
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа інспектор з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Калюжний Денис Артурович, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП №00273034 від 27.02.2023.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у справі № 201/2878/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, третя особа інспектор з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради Калюжний Денис Артурович про скасування постанови- задоволено.
Постанову про накладення адміністративного стягнення серія РАП №00273034 від 27.02.2023 до повідомлення серія ІД №021135342, скасовано.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь позивачки судовий збір у розмірі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 коп.
Судом встановлено, що наявні у матеріалах справи копії фотофіксації автомобіля не є належним доказом порушення позивачкою п.15.10 (б) ПДР України, оскільки з урахуванням положення п.15.10.(в) легкові автомобілі можуть бути припарковані на тротуарі за умови дотримання певних вимог, а з даних копій фотофіксації не вбачається, що автомобіль позивачки розміщений не на краю тротуару та що для руху пішоходів залишається менше 2 м. Отже, суд дійшов до висновку про відсутність в діях позивачки складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Також, суд вказав, що з огляду на складність справи та обсяг дій вчинених адвокатом в її межах, враховуючи надання належних доказів на підтвердження заявленої суми (копію договору про надання правової допомоги №0014, копію акту наданих послуг за договором №0014, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю) та виходячи з критеріїв розумності, справедливості, співмірності, відшкодуванню підлягають понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду, Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради подала апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у справі № 201/2878/23, як таке що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує, що в спірному випадку транспортний засіб позивачки під час вчинення порушення був припаркований безпосередньо на тротуарі, а не на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, а тому відсутня одна з умов для застосування винятку, що міститься у пп. «в» п.15.10 розділу 15 ПДР. Вважає, що наявні в матеріалах справи фотознімки підтверджують порушення позивачкою приписів пп. «б» п.15.10 розділу 15 ПДР. Зазначає, що задоволена судом першої інстанції сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн є не співмірною та явно завищеною.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, та зазначає:
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, інспектором з паркування Інспекції з питань контролю за паркуванням ДМР Калюжним Д.А. винесено до повідомлення серія ІД 01135342 постанову серії РАП №00273034 від 27.02.2023, якою позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, що полягало у порушенні пункту 15.10 «б» розділу 15 Правил дорожнього руху та виразилося у стоянці на тротуарі в районі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн. Транспортний засіб - державний номерний знак НОМЕР_1 .
Вважаючи, що спірна постанова серії РАП №00273034 підлягає скасуванню, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП визначено, шо перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Зі змісту спірної постанови серії РАП №00273034 вбачається, що позивачкою допущено порушення положень пп. «б» п. 15.10 ПДР.
Відповідно до п. 1.10. ПДР визначено: тротуар - це елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном; проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів; стоянка це припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Згідно приписів пп. «б» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками).
Згідно приписів пп. «в» п. 15.10 ПДР стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Відтак, колегія суддів вважає, що Правилами дорожнього руху надано водіям право на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог: стоянка здійсниться легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуару; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Апеляційний суд дослідивши зміст матеріалів справи встановив, що транспортний засіб позивачки номерний знак НОМЕР_1 є легковим. Також, згідно поданих відповідачем фотознімків порушення вбачається, що транспортний засіб позивачки номерний знак НОМЕР_1 розташований на краю тротуару. Крім того, ці фотознімки не містять відомостей про те, що позивачка здійснила стоянку транспортного засобу таким чином, що для руху пішоходів залишалось менше 2 м.
Тому є очевидним висновок, що здійснюючи стоянку легкового транспортного засобу на краю тротуару із забезпеченням проходу для пішоходів не менше 2 метрів, водій підпадає під виключення з заборони, встановленої пп. «б» п. 15.10 ПДР.
З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях позивачки складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, у зв'язку з чим спірна постанова відповідача підлягає скасуванню. Зворотні доводи скаржника свого підтвердження не знайшли.
Стосовно витрат на правничу допомогу.
Приписами ч. 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи позивачка подала суду першої інстанції договір про надання правової допомоги №0014 від 20.02.2023 року, акт наданих послуг від 08.03.2023 за договором про надання правової допомоги №0014 від 20.02.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000030.
Загальна вартість послуг адвоката складає 5500,00 грн.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що справа № 201/2878/23 є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, а тому не потребує особливих адвокатських знань та вмінь, внаслідок чого заявлений та задоволений судом першої інстанції розмір правничої допомоги є завищеними, а доводи апеляційної скарги щодо співмірності заявлених та стягнутих витрат на правничу допомогу, є такими, що заслуговують на увагу.
Так, зважаючи на задоволення позовних вимог, предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, складність справи та обсяг доказів, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений на надання послуг, значення справи для сторони, апеляційний суд зазначає про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.
Натомість, суд першої інстанції помилково вважав за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, в частині стягнення витрат позивачки на правничу допомогу з відповідача.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у справі № 201/2878/23 змінити, виклавши пункт 4 резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп.».
В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року у справі № 201/2878/23 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко