01 жовтня 2024 року (11:20)Справа № 280/974/23 СН/280/28/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, буд.29 А, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення грошових коштів,
13.02.2023 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;
- зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі: 12 790,13 грн.;
- визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо зменшення йому сум нараховування розміру заробітної плати для оплати часу відпусток та компенсації за невикористані відпустки при звільненні;
- зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь заробітну плату для оплати часу відпусток на загальну суму: 13099,21 грн. та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні на суму: 83101,53 грн., загалом: 96200,74 грн.;
- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2022 року до дня фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати: 594,89 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №280/974/23 скасувано, а справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
За правилами ч. 1 ст. 37 КАС України суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
У зв'язку із недопустимістю повторної участі судді в розгляді адміністративної справи, проведено повторний розподіл справи, за результатами якого справа передана на розгляд судді Калашник Ю.В.
Ухвалою від 03.07.2024 справу прийнято до провадження суддею Калашник Ю.В. та призначено підготовче засідання на 22.07.2024.
Ухвалою суду від 02.09.2024 судом закрито підготовче провадження на призначено справу до розгляду по суті на 30.09.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури 13 грудня 2022 року. До того ж, позивач вважає невірним обрахунок грошових сум за невикористані дні відпусток, оскільки на переконання позивача, що слід здійснювати розрахунок, виходячи із середньої заробітної плати: 1566,71 грн., яка була визначена при першому звільненні. Також, позивачем ставиться питання про виплатити на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.
Відповідачем позовні вимоги не визнані, у відзиві (вх. №32194 від 10.07.2024) зазначає, що намагання позивача отримати вихідну допомогу при звільненні та середній заробіток за час вимушеного прогулу є безпідставними, а задоволення позовних вимог призведе до виплати позивачу подвійної суми. Просить позовні вимоги залишити без задоволення.
Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Із матеріалів справи судом встановлено наступне.
Позивач працював у органах прокуратури Запорізької області з 2017 року. У 2020 році позивач проходив атестацію.
Так, 08.07.2020 за наслідками проведеної співбесіди кадровою комісією №14 прийнято рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (протоколом засідання Чотирнадцятої кадрової комісії від 14 вересня 2020 року №16 внесені відповідні зміни у вказане рішення).
Керівником Запорізької обласної прокуратури видано наказ від 29.09.2020 №1950к про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням кадрової комісії та наказом про звільнення, оскаржив їх у судовому порядку (справи №280/7811/20 та №280/5045/20).
За результатами судового розгляду, на виконання рішень суду, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 23 вересня 2022 року №1063к. Отже, позивач був поновлений на попередній посаді, яку обіймав до реорганізації органів прокуратури України.
Також, на виконання судового рішення у справі №280/5045/20, ОСОБА_1 повторно включено до графіку проведення співбесід.
Відповідно до рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 листопада 2022 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», за результатами проведення 3 етапу атестації - співбесіди, прокурор ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.
На підставі рішення кадрової комісії №16 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 17 листопада 2022 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, керівником Запорізької обласної прокуратури, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, прийнято наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення позивача із займаної посади та з органів Запорізької обласної прокуратури.
Позивач оскаржив наказ від 13.12.2022 №1398к у суді та рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року у справі №280/512/23 ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року і стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі: 66627,68 грн.
Не погодившись з обставиною не виплати Запорізькою обласною прокуратурою вихідної допомоги при звільненні, зменшення розміру середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, судом приймається до уваги позиція Верховного Суду, викладена у Постанові №280/974/23, якою справу направлено на новий розгляді.
Суд зазначає таке.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Отже, спірні правовідносини між сторонами виникли навколо права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні з посади та органів прокуратури.
Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року в справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16, від 8 серпня 2019 року в справі №813/150/16.
Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною 5 статті 51 Закону та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Одночасно, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні цього питання.
В той же час, спірна ситуація у цьому випадку також полягає у тому, що позивачем було двічі оскаржено до суду накази про своє звільнення з посади і як результат його двічі було поновлено на посаді як незаконно звільненого працівника.
Так, вперше позивач був звільнений з посади у зв'язку із неуспішним проходженням третього етапу атестації на підставі наказу від 29 вересня 2020 року №1950к, виданого відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі №280/7811/20 позов ОСОБА_1 суд задоволено частково, зокрема, визнано протиправним і скасувано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області; поновлено ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області з 1 жовтня 2020 року; стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 жовтня 2020 року до 26 жовтня 2021 року у розмірі: 419 878,28 грн.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2022 року у справі №280/7811/20 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року було змінено у частині поновлення позивача на посаді і стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме суд ухвалив: «поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органах прокуратури Запорізької області з 30 вересня 2020 року. Стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 жовтня 2020 року до 26 жовтня 2021 року у розмірі: 418311,57 грн». У решті рішення окружного суду залишено без змін.
В той же час, у справі №280/5045/20 ОСОБА_1 оскаржував рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року і постановою Верховного Суду від 6 квітня 2023 року у справі №280/5045/20, рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди було визнано незаконним і скасовано.
На виконання названих судових рішень ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з якої його незаконно звільнили вперше.
Проте, за наслідками повторного проходження позивачем третього етапу атестації, було прийнято рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 листопада 2022 року №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». На основі цього рішення кадрової комісії позивача звільнили з посади на підставі наказу від 13 грудня 2022 року №1398к.
Своє повторне звільнення ОСОБА_1 також оскаржив у судовому порядку у справі №280/512/23.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року:
визнано протиправним і скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №2 від 17 листопада 2022 року про не проходження атестації начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням норм матеріального права;
визнано протиправним і скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури №1398к від 13 грудня 2022 року про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»;
поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року;
стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі: 66 627,68 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12790,13 грн рішення суду допущено до негайного виконання.
Тобто, на час розгляду цієї справи, ОСОБА_1 поновлено на посаді, з якої його було вдруге звільнено та в органах прокуратури.
Проте, як вихідна допомога позивачеві при його звільненні з посади, не була виплачена, що відповідачем не заперечується.
Верховний Суд у постанові №280/974/23 зауважив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
З огляду на викладене Верховний Суд у постанові №280/974/23 констатував, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
За наведених обставин, суд вважає, у цьому випадку позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
При цьому, та обставина, що станом на час розгляду справи, позивач поновлений на посаді, з якої його вдруге було звільнено, не впливає на наявність у ОСОБА_1 такого права на вихідну допомогу, адже ця гарантія передбачає обов'язок роботодавця виплатити вихідну допомогу працівникові саме на момент звільнення його з посади.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 8 лютого 2024 року у справі №520/4500/21.
Відтак, ОСОБА_1 вихідна допомога як при первинному, так і при повторному звільненні з посади виплачена не була. Тож, роботодавець порушив право ОСОБА_1 на її отримання при звільненні з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Ураховуючи те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв'язку з чим і виник спір), то наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.
Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з Запорізької обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2022 року до дня фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати: 594,89 грн., то суд зазначає таке.
Визначаючи розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд виходить з наступного.
У даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 117 КЗпП України час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить сятнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 13.12.2022.
Суд не погоджується із визначеним позивачем періодом, та ураховуючи позицію Верховного Суду, зазначає про недопущення подвійного стягнення середніх заробітків за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільнення. Указане стосується неможливості нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за частину періоду, яка охоплює період стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як вже було зазначено судом, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18.05.2023 у справі №280/512/23 позивача поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року та стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року.
Таким чином, за період з 13.12.2022 по 17.05.2023 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогуло, відтак, вказаний період не може бути включений до виплати за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, період затримки розрахунку при звільнені розпочинається з 18.05.2023.
При цьому, за період з 18.05.2023 по дату винесення рішення - 01.10.2024, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України підлягає стягненню в межах шестимісячного строку.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, як вбачається з матеріалів справи (Довідка від 25.12.2022 №21-237), середньоденне грошове забезпечення позивача складає 594,89 грн.
Затримка розрахунку при звільненні становить 359 робочих днів (період з 18.05.2023 по 01.10.2024).
Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 18.05.2023, проте не більш як за шість місяців, що становить 132 робочих дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 78 525,48 грн. (середньоденне грошове забезпечення 594,89 грн. х 132 робочих днів).
Щодо доводів позивача відносно невірного нарахування йому відповідачем розміру заробітної плати для оплати часу відпусток та компенсації за невикористанні дні відпустки при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачу була нарахована і виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період з 30.09.2020 по 29.09.2021 у сумі 3000,15 грн., яка розрахована наступним чином: грудень 2021 - 30 днів = 0,00 грн; січень 2022 - 29 днів = 0,00 грн; лютий 2022 - 28 днів = 0,00 грн; березень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; квітень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; травень 2022 - 31 днів = 0,00 грн; червень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; липень 2022 - 31 день = 0,00 грн; серпень 2022 - 31 день = 0,00 грн; вересень 2022 - 30 днів = 3485,27 грн; жовтень 2022 - 31 день = 12364,96 грн; листопад 2022 - 30 днів = 8219,15 грн. Усього: 361 день = 24069,38 грн. : 361 день = 66,674183 грн;* 45 днів = 3000,15 грн.
Компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період з 30.09.2021 по 29.09.2022 у сумі 2800,14 грн., яка розрахована наступним чином: грудень 2021 - 30 днів = 0,00 грн; січень 2022 - 29 днів = 0,00 грн; лютий 2022 - 28 днів = 0,00 грн; березень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; квітень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; травень 2022 - 31 днів = 0, 00 грн; червень 2022 - 30 днів = 0,00 грн; липень 2022 - 31 день = 0,00 грн; серпень 2022 - 31 день = 0,00 грн, вересень 2022 - 30 днів = 3485,27 грн; жовтень 2022 - 31 день - 12364,96 грн; листопад 2022 - 30 днів = 8219,15 грн. Усього: 361 день = 24069,38 грн. : 361 день = 66,674183 грн; * 42 дні = 2800,14 грн.
Також позивачу надавались частини щорічних відпусток згідно з наказами: № 1246к від 27.10.2022 - 5 днів з 31.10.2022 по 04.11.2022 - у сумі 48,40 грн; № 1291к від 14.11.2022 - 7 днів з 16.11.2022 по 22.11.2022 - у сумі 309,40 грн; № 1360к від 05.12.2022 з 06.12.2022 по 09.12.2022 - 4 дні - у сумі 266,68 грн.
Згідно з п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Пунктом 7 розділу IV Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством, отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Таким чином, суд вважає, що у цій частині відповідачем позивачу компенсація за невикористані дні щорічної відпустки нарахована правильно та у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
З огляду на вказане вище та встановлені судом обставини, позовні вимоги підлягають частковому задоволеню.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Дмитра Апухтіна, буд.29 А; код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення грошових коштів, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 12 790,13 грн.
Стягнути з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 78 525,48 грн.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01.10.2024.
Суддя Ю.В. Калашник