Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 жовтня 2024 року Справа№200/5435/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати, -
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Донецькій ОТЦК, відповідач), про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 26.11.2022 по 09.05.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 06.10.2017 року по 26.11.2022 року позивач проходила військову службу на посаді стрільця 3 відділення охорони першого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ України. Однак на момент звільнення позивачу не було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі. На виконання рішення суду виплату відповідачем здійснено 09.05.2024 року, тому відповідачем затримано розрахунок з 26.11.2022 по 09.05.2024. Враховуючи те, що суми компенсації не були виплачені позивачу в день звільнення, відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року відкрито провадження у справі № 200/5435/24 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи, поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
11 вересня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що при застосуванні норм трудового законодавства у подібних правовідносинах Верховний Суд України розглядає питання несвоєчасної виплати заробітної плати звільненому працівникові, а не належних йому компенсаційних виплат. Таким чином ІНФОРМАЦІЯ_4 діяв в межах визначеного законодавства України. У зв'язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, у період з 06.10.2017 року по 26.11.2022 року проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до витягу з наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 26.11.2022 року № 312, ОСОБА_1 , яка за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по особовому складу) від 18.11.2022 року № 64-РС була звільнена з військової служби у запас згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключена з 26.11.2022 року зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі №200/1349/23, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2023 року,
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (код згідно з ЄДРПОУ 08301764, місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, буд. 67; фактична адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06.10.2017 року по 28.02.2018 року - із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 26.11.2022 року - з урахуванням положень абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (код згідно з ЄДРПОУ 08301764, місцезнаходження: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Громової, буд. 67; фактична адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
09.05.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.06.2023 року у справі №200/1349/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у загальному розмірі 45239,03 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Суд зазначає, що підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
В разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, вправі застосувати до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України.
Оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено індексацію та одноразову грошову допомогу, протиправність чого встановлена Донецьким окружним адміністративним судом у рішенні від 09.06.2023 у справі №200/1349/23, позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За обставин даної справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 09.05.2024 на виконання рішення суду у справі № 200/1349/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 27.11.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 08.05.2024.
При визначенні розміру середньої заробітної плати застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100).
Абзацами першим, другим пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
На підставі пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
За період з 27.11.2022 по 09.05.2024, відповідно до діючої редакції статті 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку здійснюється не більш, як за шість місяців.
Отже, за вказаний період середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, визначається наступним чином.
Період шість місяців з 27.11.2022 по 27.05.2023 складає 182 календарні дні.
Середньоденну заробітну плату слід розраховувати шляхом ділення заробітної плати позивача за фактично відпрацьовані протягом вересня та жовтня 2022 року календарні дні на число календарних днів за цей період.
Разом з тим, зважаючи, що на виконання ухвали суду від 29.08.2024 року, відповідачем не надано витребуваних доказів, а саме довідки про грошове забезпечення позивача за вересень, жовтень 2022 року, з метою захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 27.11.2022 по 27.05.2023 тривалістю 182 календарні дні.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.11.2022 року по 27.05.2023 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 ; місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку вирахувати шляхом множення середньоденного заробітку на число календарних днів за період з 27.11.2022 по 27.05.2023 тривалістю 182 календарні дні.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судове рішення складено та підписано 02 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко