Справа № 545/1191/24 Номер провадження 22-ц/814/3195/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
02 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року, ухвалене суддею Потетій А.Г., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
22.03.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27 000 грн - сума заборгованості за відсотками, а також стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №72151779, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 9 000 грн. На підставі договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між ТОВ «ФК «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та реєстру боржників №8 від 26.07.2023, до останнього перейшло право грошової вимоги за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27 000 грн - сума заборгованості за відсотками. Таким чином, всього за договором позики №72151779 від 30.12.2022 ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» у розмірі 36 000 грн.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27 000 грн - сума заборгованості за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та реєстру боржників №8 від 26.07.2023, до останнього перейшло право грошової вимоги за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №72151779 від 30.12.2022 за період з 26.07.2023 по 29.02.2024 за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 36 000 грн. Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27000грн - сума заборгованості за відсотками. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 не укладав будь яких цивільно-правових договорів саме з цим позивачем, не погоджувався на інші обов'язки. Щодо права переуступки боргових зобов'язань іншим особам, то не давав згоди вирішувати питання переукладення інших угод, в тому числі, трьохсторонніх. Виходячи з цього зазначає, що не має будь якої та присудженої заборгованості перед позивачем. Вважає, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем. Крім того, ОСОБА_1 як військовослужбовець та учасник бойових дій згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не повинен платити грошові зобов'язання, зокрема, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Вказані обставини підтверджуться доказами, які приєднує до апеляційної скарги, тому що справа розглянута у його відсутність і він не мав можливості подати їх суду першої інстанції на спростування вимог позивача та на підтвердження його заперечень. Просив справу в апеляційному суді розглянути у його відсутність.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, 30.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №72151779, за яким кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 9 000 грн, строк користування кредитом 30 днів, з відсотковою ставкою 2,5% за один день користування кредитом (а.с. 7-9).
На підставі договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та реєстру боржників №8 від 26.07.2023, до останнього перейшло право грошової вимоги за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 27 000 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 10-15).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором позики №72151779 від 30.12.2022 за період з 26.07.2023 по 29.02.2024 за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 36 000 грн (а.с. 16).
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором позики №72151779 у розмірі 36 000 грн, з яких: 9000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27 000 грн - сума заборгованості за відсотками.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з наступного.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Таким чином, вищезазначений договір, укладений за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, у відповідності до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» є електронним договором, та вважається таким, що за правовим наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом - ч. 1 ст. 527 ЦК України.
Якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ч.1 ст. 610, ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, сплатити неустойку, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за договором позики, виходячи з наступного.
Предметом позову є стягнення з відповідача на користь позивача за договором позики №72151779 від 30.12.2022 заборгованості у розмірі 36 000 грн, з яких: 9 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 27 000 грн - сума заборгованості за відсотками.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 уклав договір позики №72151779 від 30.12.2022, за умовами якого отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок, зареєстрований для цієї мети в особистому кабінеті.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (aAE9ykH0Tu), які були надіслані на мобільний номер телефону ОСОБА_1 .
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до договору, що укладений в письмовій формі.
Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі договір позики №72151779 від 30.12.2022 на суму кредиту 9 000 грн та отримано кредитні кошти за договорами у вказаному розмірі на зазначений відповідачем картковий рахунок, зареєстрований позичальником в особистому кабінеті. При цьому, вказаний договір підписаний електронними підписами, використання яких є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання, передбачені договором позики №72151779 від 30.12.2022,не повернув взятих коштів у розмірі 9 000 грн, тому позовні вимоги у частині стягнення основної суми боргу у розмірі 9 000 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення відсотків, з урахуванням наступного.
Відповідно до копії військового квитка, серія НОМЕР_1 від 20.05.2003, ОСОБА_1 проходить військову службу з 24.02.2022 і по теперішній час (а.с. 63).
Згідно з п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб, які належать до учасників бойових дій, належать військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку» від 30.03.2021 №1357-IX, який набрав чинності 23.04.2021 пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції: «15. Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».
Останніми змінами, які набрали чинності 19.08.2022, пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено словами «крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».
Відповідно до абз. 5 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду у розумінні ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.08.2020 у справі №813/402/17 дійшла висновку, що навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
На підставі Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022, який продовжувався і діє на час розгляду справи. Тобто, введення та продовження строку воєнного стану у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України було визначено в законодавчому порядку і є особливим періодом.
Згідно із роз'ясненнями Національного банку України у листі від 02.09.2014 №18-112/48620 для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Відповідно до роз'яснень Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України Міністерства оборони України (лист від 01.02.2019 №321/722) зазначено, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем з початку і до закінчення особливого періоду, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов'язаних є військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки.
З огляду на те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, колегія суддів вважає, що він має право на визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеню за невиконання зобов'язань за кредитним договором.
При цьому п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду від 26.12.2018 у справі №522/12270/15, від 14.05.2021 у справі №502/1438/18, від 24.02.2022 у справі №591/4698/20, від 12.05.2022 у справі №336/512/18, від 18.01.2023 у справі №642/548/21.
Застосування приписів п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов'язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.
Положення п. 15 ст. 14 Закону не обмежують своє застосування виключно щодо позичальників за кредитними зобов'язаннями, поширюють свою дію на усі випадки нарахування санкцій та процентів за невиконання будь-яких зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, в тому числі банками.
Таким чином, згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 та станом на час розгляду справи має статус військовослужбовця Збройних Сил України та учасника бойових дій, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто, до нього не може застосовуватися відповідальність у виді штрафних санкцій і пені за невиконання зобов'язань за користування кредитом, а також у нього відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом та комісії.
Згідно розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 26.07.2023 по 29.02.2024 ОСОБА_1 має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 9 000 грн та 27 000 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 з 24.02.2022 перебуває на військовій службі, а тому саме з цього періоду не підлягають нарахуванню та стягненню проценти за користування кредитом та штрафні санкції (комісії).
Отже, колегія суддів за результатами перегляду справи в апеляційному порядку приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню лише тіло кредиту у розмірі 9 000 грн. Позовні вимоги в частині стягнення відсотків у розмірі 27 000 грн не підлягають задоволенню, оскільки на ОСОБА_1 поширюється положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» щодо не нарахування процентів за користування кредитом.
Таким чином, при ухваленні рішення суду про стягнення відсотків з відповідача судом першої інстанції допущено порушення вимог матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність прав нового кредитора на стягнення заборгованості, колегія суддів зазначає наступне.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.074.2014 у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступлені права вимоги.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, за змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов'язання є належним.
Згідно матеріалів встановлено, що на підтвердження переходу права вимоги, ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надано копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с. 17), згідно відкритих даних генеральним директором якої з 01.07.2014 є ОСОБА_2 . Також у матеріалах справи є належні та допустимі докази на підтвердження переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», зокрема, копія договору факторингу №14/06/21 від 14.06.2021 (а.с. 10,11), витяг з реєстрів боржників до вказаного договору щодо заборгованості ОСОБА_1 за договорами позики (а.с. 15). Отже, позивач надав докази, які підтверджують факт передачі права вимоги заборгованості ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за договором позики, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, то у даному випадку необхідно виходити із презумпції правомірності правочину вищезазначених договорів у даній справі (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України).
За вищевказаних обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредитні кошти за договором позики №72151779 від 30.12.2022 у розмірі 9 000 грн, проте, не виконав взяті на себе зобов'язання та у добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, отримані у кредит кошти не повернув. У зв'язку з цим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.
В частині доводів апеляційної скарги про розгляд справи у відсутність відповідача, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки згідно ухвали суду першої інстанції від 27.03.2024 про відкриття провадження у справі, справа призначалася до розгляду на 30.04.2024 о 09 год 40 хв з повідомленням учасників справи (а.с. 33-34). 05.04.2024 відповідач був ознайомлений з матеріалами цивільної справи, що підтверджується його заявою від 05.04.2024 (а.с. 38). 05.04.2024 відповідач отримав судову повістку рекомендованим повідомленням у судове засідання на 30.04.2024 (а.с. 39), судове засідання не відбулося у зв'язку з неявкою відповідача та повторно призначене на 04.06.2024 (а.с. 40), згідно довідки про доставку електронного листа судова повістка ОСОБА_1 доставлена до його електронної скриньки 06.05.2024 (а.с. 43 зворот), 03.06.2024 відповідач подав суду першої інстанції заяву про перенесення справи розглядом у зв'язку з перебуванням його представника у відпустці (а.с. 41), справа втретє призначалася до розгляду на 02.07.2024 о 09 год 40 хв (а.с. 46), згідно довідки про доставку електронного листа судова повістка ОСОБА_1 доставлена до його електронної скриньки 04.06.2024 (а.с. 47 зворот). Таким чином, відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, заяв та клопотань про відкладення справи суду не надав, причини неявки суду не повідомив.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3, 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно матеріалів справи, ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило 3 028 грн судового збору при подачі позову до суду першої інстанції (а.с. 3), при зверненні до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4 542 грн за подачу апеляційної скарги (а.с. 56,72).
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» підлягає пропорційному стягненню 757 грн судового збору за подачу позову до суду першої інстанції. Також з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягає пропорційному стягненню 3 406,50 грн судового збору за подачу апеляційної скарги. Шляхом взаємозаліку, з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 649,50 грн.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 02 липня 2024 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором позики №72151779 від 30 грудня 2022 року заборгованість у розмірі 9 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 649,50 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 жовтня 2024 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов