Справа № 761/19555/24
Провадження № 2/761/7555/2024
18 вересня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Габунії М.Г.,
за участі:
позивача: ОСОБА_1 ,
відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
27.05.2024 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 16 278,28 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., витрати на оплату судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що 23.11.2023 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів DODGE, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля ВМW, номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності позивачу.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкоджено автомобіль позивача.
Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 29.01.2024 року (справа №761/1313/24) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4, 124 КУпАП.
Позивач в період з 13.05.2024 року по 17.05.2024 року здійснив ремонт пошкодженого автомобіля та вартість ремонту склала 31 400,00 грн.
Крім того, комісія банку за проведення платежу з оплати ремонту транспортного засобу становила 157,00 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля DODGE, номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» згідно з полісом №216136692 за яким передбачено франшизу в сумі 3 200,00 грн.
Страхова компанія визнала випадок страховим та сплатила позивачу 16 536,16 грн.
Як зазначає позивач, він направив відповідачу вимогу про компенсацію шкоди, спричиненої внаслідок ДТП, однак відповідач її не задовольнив.
Так як автомобіль позивача перебував в ремонті в період з 13.05.2024 року по 17.05.2024 року, у вказаний період позивач був позбавлений засобів пересування. А так як він працює адвокатом, проживає в Київській області та його робоче місце знаходиться в місті Києві, він вимушений був орендувати транспортний засіб для пересування на період проведення ремонту його транспортного засобу.
За договором найму від 13.05.2024 року позивач користувався транспортним засобом Hyundai, 2019 року випуску та в цей же день позивач сплатив 12 500,00 грн. за оренду (2 500,00 грн. за кожен день).
Позивач в позовній заяві зазначає, що він сплатив за послуги таксі з місця ремонту транспортного засобу до місця оренди іншого транспортного засобу та у зворотньому напрямку в загальній сумі 421,28 грн. (13 та 21 травня 2024 року).
ОСОБА_1 зазначає, що йому спричинена моральна шкода внаслідок пошкодження автомобіля, вимушений користуватись пошкодженим транспортним засобом, відповідач залишив місце пригоди та саме позивач здійснював його розшук, а тому оцінив моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.
Загальний розмір шкоди, заподіяної позивачу відповідачем становить 18 278,28 грн. (франшиза - 3 200,00 грн. + оренда транспортного засобу - 12 500,00 грн., банківська комісія - 157,00 грн., таксі - 421,28 грн., моральна шкода - 2 000,00 грн.).
01.07.2024 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому він просить частково задовольнити позовні вимоги - в частині франшизи в сумі 3 200,00 грн. Як вказано у відзиві, так як полісом передбачена франшиза, вона підлягає стягненню на користь позивача. В той же час відповідач не визнає позов в іншій частині заявлених вимог та зазначає, що у відповідності до частин 1, 2 статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Однак, так як договір найму транспортного засобу між позивачем та ФОП укладений в простій письмовій формі, у відповідності до положень ч.1 ст.220 ЦК України він є нікчемним та не породжує тих прав та обов'язків, настання яких бажали сторони і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. А тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача про відшкодування витрат пов'язаних з орендою транспортного засобу. Крім того відповідач звертає увагу, що позивач не довів необхідності використання орендованого транспортного засобу.
Щодо компенсації за послуги таксі відповідач, що із наданих квитанцій неможливо встановити з якою метою позивач користувався послугами таксі, з метою ремонту транспортного засобу, відвідування магазинів чи інше. Користування послугами таксі не є необхідністю, а покликані для забезпечення особистого комфорту позивача. А тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо компенсації моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження понесених останнім моральних і душевних страждань, у зв'язку з чим заявлені вимоги не підлягають задоволенню.
05.07.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених в позовній заяві.
Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.
В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні заявлені вимоги визнав частково, та не заперечував сплатити суму франшизи. В іншій частині заявлених вимог просив відмовити з підстав, викладених у відзиві.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, врахувавши їх процесуальні заяви, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Згідно із частинами першою та другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частин першої і другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Як встановлено судом, автомобіль ВМW, номерний знак НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності СТО НОМЕР_3 .
23.11.2023 о 16:54 годині у м. Київ на просп. Берестейському,28 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів «Dodge Journey», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобілем «BMW 330i», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві власності позивачу.
Постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 29.01.2024 року (справа №761/1313/24) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4, 124 КУпАП та застосовано щодо нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на один рік.
Як зазначено в постанові, 23 листопада 2023 року о 16 годині 54 хвилин по проспекту Берестейському, 28 у м. Києві водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Dodge Journey», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та бокового інтервалу, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «BMW 330i», д.н.з. НОМЕР_2 , що рухався попереду, що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України.
Такі дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за статтею 124 КУпАП.
Крім того зазначено, що 23 листопада 2023 року о 16 годині 54 хвилин по проспекту Берестейському, 28 у м. Києві водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Dodge Journey», д.н.з. НОМЕР_1 , після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, залишив її місце, чим порушив вимоги п.п. 2.10 «а», 2.10 «д» Правил дорожнього руху України.
Такі дії ОСОБА_2 були кваліфіковані за статтею 122-4 КУпАП.
У судовому засіданні, як вбачається, ОСОБА_2 свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень визнав.
Постанова набрала законної сили.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність власника транспортного засобу DODGE, номерний знак НОМЕР_1 була застрахована ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно з полісом №216136692 яким встановлена франшиза - 3 200,00 грн.
ПрАТ «СК «Євроінс Україна» визнало випадок страховим та 28.12.2023 року на рахунок позивача перерахувало страхове відшкодування в сумі 15 256,38 грн., 24.05.2024 року перераховано страхове відшкодування в сумі 1 279,78 грн., що підтверджується випискою по його рахунку.
Позивач, зазначаючи, що сплатив за ремонт автомобіля 31 400,00 грн., не пред'являв до відповідача вимоги про стягнення різниці між виплаченим страховим відшкодуванням та сумою сплаченою за ремонт автомобіля.
В той же час, в позовних вимогах позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 157,00 грн. комісії, сплаченої 13.05.2024 року (квитанція №13151301573) при оплаті вартості проведеного ремонту.
Стаття 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Як вбачається з матеріалів справи, страхова компанія зменшила суму страхового відшкодування на суму франшизи, яка становить 3 200,00 грн. А тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача франшизи в сумі 3 200,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення коштів витрачених на оренду автомобіля суд зазначає наступне.
13.05.2024 року між ФОП ОСОБА_3 (далі - Наймодавець) та ОСОБА_1 (далі - Наймач) укладений Договір найму (оренди) транспортного засобу за умовами якого Наймодавець передав, а Наймач прийняв в тимчасове платне користування (в найм/оренду) транспортний засіб марки Hyundai, модель Tucson, 2019 року випуску, колір - сірий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , тип - легковий універсал, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , зареєстрований 08.06.2023 року.
Договір вчинено в простій письмовій формі, він не є нотаріально посвідченим.
Згідно з актами прийому передачі транспортного засобу, вказаний в договорі транспортний засіб був переданий позивачу 13.05.2024 року та повернутий Наймодавцю 17.05.2024 року.
13.05.2024 року ОСОБА_1 сплатив за оренду автомобіля 12 500,00 грн., що підтверджується квитанцією.
У відзиві відповідач зазначає, що вказаний договір є нікчемним в силу положень частин 1,2 статті 799, ч.1 ст.220 ЦК України.
Стаття 799 ЦК України визначає, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
В той же час згідно з положеннями ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).
Договір найму від 13.05.2024 року є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань.
А тому з врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на послуги таксі 13.05.2024 року в сумі 263,13 грн. та 21.05.2024 року в сумі 158,15 грн. суд зазначає наступне.
Як вбачається з квитанції про поїздку 13.05.2024 року, вона була здійснена з АДРЕСА_1 .
Як вказав позивач в позовній заяві, це поїздка від місця ремонту його транспортного засобу до місця оренди іншого транспортного засобу.
Однак позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини що саме у вказаному місці проводились ремонтні роботи по відновленню його транспортного засобу, оскільки ФОП ОСОБА_4 , який здійснював ремонт автомобіля, зареєстрований в АДРЕСА_2 . Крім того, позивач не надав суду належні та допустимі докази, що саме у вказаному місці йому було передано автомобіль в оренду, оскільки ФОП ОСОБА_3 , яка передавала автомобіль в найм, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Також суд не може взяти до уваги як належний доказ понесених збитків, витрати на послуги таксі 21.05.2024 року, оскільки в позовній заяві позивач зазначав, що його автомобіль перебував на ремонті в період з 13.05.2024 року по 17.05.2024 року.
Таким чином, оскільки судом не встановлено, що вказані витрати (за послуги таксі та комісія банку) є матеріальними збитками, спричиненим пошкодженням автомобіля позивача, суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).
Отже, враховуючи що судом встановлена вина відповідача у пошкодженні автомобіля, який належить на праві власності позивачу, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. При визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди суд враховує, що внаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль, що позбавляло позивача можливості вести звичний спосіб життя та користуватися власністю, тривалість душевних страждань, враховуючи час, протягом якого позивач не мав можливості користуватись власним автомобілем для власних потреб, а також виходячи із вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Так, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Також, у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 р. в справі № 648/1102/19 вказано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За умовами ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження вимог про стягнення судових витрат понесених ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом в суді цієї справи, було надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги №2401/1 від 24.01.2024 року; копію додатку №1 до договору №2401/1 від 24.01.2024 року; копію звіту №1 від 27.05.2024 року про виконання додатку №1 до договору №2401/1 від 24.01.2024 року.
01.07.2024 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача, також, просив зменшити судові витрати на правничу допомогу обґрунтовуючи тим, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони на користь якої такі витрати стягуються.
Надаючи оцінку наведеному у звіті №1 від 27.05.2024 року, де викладено об'єм виконаних адвокатом робіт та витрачений ним на це час, зокрема вказано, що на підготовку адвокатського запиту та позовної заяви було витрачено 6 год., що становить 6 000,00 грн., суд зазначає, що витрачання 6 год. на підготовку адвокатського запиту та позовної заяви є надмірним для фахівця в галузі права, а розумний і реальний час, який був би витрачений на надання такої послуги з врахуванням складності справи, не повинен перевищувати 2,5 год., що складає 2 500,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу за ознайомлення з матеріалами справи №761/1313/24 та №761/1318/24 в розмірі 2 000,00 грн. та за підготовку у справі №761/1313/24 клопотання про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушень в розмірі 2 000,00 грн. варто зазначити, що ознайомлення з вказаними справами та підготовка у справі №761/1313/24 клопотання не відноситься до витрат пов'язаних з розглядом даної справи, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат за ознайомлення з матеріалами справи №761/1313/24 та №761/1318/24 в розмірі 2 000,00 грн. та за підготовку у справі №761/1313/24 клопотання про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні правопорушень в розмірі 2 000,00 грн.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи клопотання відповідача про зменшення судових витрат, часткове визнання ним позову, а також те, що позов був задоволений частково, суд вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 500,00 грн.
Крім того, відповідно до ст.ст. 141, 142 ЦПК України та враховуючи заяву відповідача про визнання позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог 50 відсотків судового збору, а 50 відсотків судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету.
Керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_5 ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 франшизу в розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок, 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, судовий збір в сумі 238,49 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_4 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 105 (сто п'ять) гривень 97 копійок, сплаченого за квитанцією №UB7K-48QS-RDZE від 27.05.2024 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2024 року
Суддя: Н.Г. Притула