СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2-з/759/122/24
ун. № 759/18256/24
20 вересня 2024 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Єросова І.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (03115, м.Київ, просп.Берестейський, 97), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання права користування жилим приміщенням,
У вересні 2024 р. адвокат Омелян І.В., який представляє інтереси позивача, звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, у якому просить визнати за позивачем право користування квартирою АДРЕСА_4 та поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 шляхом зобовязання Святошинської РДА скасувати відомості у реєстрі територіальної громади про зняття позивача із зареєстрованого місця проживання за цією адресою.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 10 вересня 2024 р. позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 19 вересня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Разом із позовною заявою заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам вживати будь-які дії з виселення позивача та членів її сім'ї з квартири АДРЕСА_4 , заборони вселення та реєстрації місця проживання інших осіб у вказаній квартирі. В обґрунтування вказує, що позивач є користувачем квартири АДРЕСА_4 , однак його неправомірно було знято із зареєстрованого місця проживання за цією адресою. Вважає, що до набрання рішенням суду законної сили за цим позовом квартира може бути знову відчужена іншій особі. Отже, подальше відчуження квартири ускладнить реалізацію позивачем рішення суду за цим позовом.
Зваживши доводи заяви, вивчивши письмові матеріали заяви та цивільної справи, суддя доходить наступного висновку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі N 381/4019/18 (провадження N 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним скасуванням відомостей у реєстрі територіальної громади про зняття ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання за цією адресою, що порушує її право на користування вказаною квартирою. Тобто, позивач вказує на порушення його права користування житловим приміщенням.
Стаття 316 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначає, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону з власної волі, незалежно від волі інших осіб.
В об'єктивному значенні право власності - це право суб'єкта володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому матеріальними благами на власний розсуд у межах закону.
Таким чином, у даному випадку, праву власності відповідача протистоїть оскаржуване право користування позивача. Такий вид забезпечення позову, як заборони будь-яким особам вживати будь-які дії з виселення позивача та членів її сім'ї з квартири АДРЕСА_4 , заборони вселення та реєстрації місця проживання інших осіб у вказаній квартирі, призведе до невиправданого обмеження права власності відповідача, яке є набагато ширше за своїм змістом аніж право користування позивача.
Разом з тим, звертаючись із заявою про забезпечення позову шляхом заборони виселення з квартири, позивач належно не обґрунтувала необхідність забезпечення позову таким шляхом, не вказала, яким чином не забезпечення позову саме в такій спосіб може утруднити та або зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Суддя, перевіривши доводи та вимоги заяви про забезпечення позову критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності вимог; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід, за наявності певних обставин, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, доходить висновку про відмову у задоволенні заяви.
Керуючись ст. 149-153 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (03115, м.Київ, просп.Берестейський, 97), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про визнання права користування жилим приміщенням, відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя : І.Ю. Єросова