ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.10.2024Справа № 910/5720/24
Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор"
до Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації"
про стягнення 503 311, 26 грн
без повідомлення учасників справи
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (далі - ТОВ "Стенкор", позивач) до Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" (далі - ДП "Завод 410 ЦА", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 503 311, 26 грн за договором купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-347/4 від 07.09.2021.
Позов обґрунтований тим, що відповідач порушив умови укладеного сторонами договору в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару. У позові ТОВ "Стенкор" просить стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 330 000,00 грн, пеню в сумі 32 412,33 грн, 3% річних в сумі 23 913,62 грн. та інфляційні втрати у сумі 116 985,31 грн, що разом складає 503 311,26 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, надав відзив на позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив, що порушення господарського зобов'язання підприємством оборонно-промислового значення ДП "Завод 410 ЦА" сталося в умовах воєнного стану, у зв'язку з чим просив зменшити розмір заявлених позивачем штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат до 10%.
Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлено, що 07.09.2021 між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (постачальник) був укладений договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-347/4 (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, або в заявці, у разі поставки товару до укладення цього договору. Найменування товару: Частини повітряних літальних апаратів Код ДК:021-2015-34731000-0 (п. 1.1).
Відповідно до п. 1.2 договору поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця, переданою продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях, або у заявці у разі поставки товару до укладення цього договору. Продавець повинен поставити покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам державних стандартів, встановленим для цієї групи товарів (п. 2.1 договору).
Загальна ціна договору на момент укладення складає 330 000,00 грн. у тому числі ПДВ у розмірі 55 000,00 грн (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.2 договору визначено, що ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання договору та передбачена в специфікації до договору або в заявці, у разі поставки товару до укладення цього договору, з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього договору зміні в односторонньому порядку не підлягає.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки провадяться наступним шляхом:
- продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього договору, окремо.
Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
Згідно з п. 5.1, 5.2 та 5.3 договору строк, місце (передачі) та умови поставки партії товару буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладення цього договору окремо. Продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар, зазначеної в пункті 2.2 договору (п. 5.4 договору).
Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що покупець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами. Сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, ч. 3 ст. 631 ЦК України (п. 10.1, 10.2 договору).
Згідно зі специфікацією № 1 від 07.09.2021, яка є невід'ємною частиною договору, сторони погодили: найменування та кількість товару сукупною вартістю 330 000,00 грн; умови оплати - 100 % оплати протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця; умови та місце поставки - DDP - склад покупця: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, за рахунок продавця; якість товару; гарантію та термін поставки: протягом 14 к.д з моменту отримання заявки від покупця та підписання договору.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем був поставлений товар за рахунком-фактурою № 0002588 від 18.10.2021 та згідно з видатковою накладною № 0000319 від 23.10.2021 на суму 330000,00 грн. з ПДВ.
Вказана видаткова накладна була підписана без зауважень уповноваженим представником покупця за довіреністю № 1080 від 19.10.2021.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору поставки.
Проте відповідач, зі свого боку, 100% вартості поставленого товару (відповідно до специфікації № 1 протягом 30 банківських днів після поставки та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця) не сплатив.
За таких обставин судом встановлено, що у Державного підприємства "Завод 410 ЦА" виникла заборгованість в сумі 330 000,00 грн. з ПДВ.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що прострочення зобов'язання за договором поставки сталося в умовах воєнного стану за відсутності вини покупця, що підтверджується листом ТПП України від 28.02.2022.
Згідно зі ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, засвідчує Торгово-промислова палата України за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21 неодноразово наголошував на тому, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. У кожному випадку, для визначення чи справді невиконання зобов'язання сталося внаслідок дії форс-мажору, необхідно встановлювати наявність усіх елементів форс мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (постанова ВС від 25.01.2022 № 904/3886/21).
При цьому зі змісту листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, вбачається, що він не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажорних обставин (введення військового стану в Україні). Також вказаний лист ТПП видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між настанням вказаних обставин та неможливістю виконання відповідачем конкретного зобов'язання (оплати товару в строк).
Таким чином суд вважає, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин, які можуть бути підставою для звільнення його від виконання зобов'язання за договором поставки.
Отже, оскільки доказів належної оплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" основного боргу в сумі 330 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Крім того позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 32 412,33 грн за період з 03.12.2021 по 03.06.2022.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожен день прострочення, у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлений період (з 03.12.2021 по 03.06.2022), суд встановив, що нарахована сума обчислена арифметично правильно, відтак, позовні вимоги ТОВ "Стенкор" про стягнення з відповідача пені в сумі 32 412,33 грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 23 913,62 грн та інфляційних втрат в сумі 116 985,31 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Із наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків 3 % річних в сумі 23 913,62 грн та інфляційних втрат в сумі 116 985,31 грн. у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично правильними, а отже, і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зі свого боку відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити йому розмір штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних до 10% на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Положенням ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно з збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі N 910/8396/20).
Отже суд виходить з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
У той же час відповідач не довів наявність у спірних відносинах виключних обставин, з якими пов'язується можливість зменшення розміру штрафних санкцій. А оцінюючи баланс інтересів сторін, суд враховує понесення іншою стороною (ТОВ «Стенкор») збитків внаслідок невиконання відповідачем договору поставки, що має для нього негативні наслідки.
Також суд зауважує, що в даному випадку, укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, обсяги, строки поставки, а також розмір штрафних санкцій. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Отже суд дійшов висновку, що відповідач не довів поважності причин неналежного виконання своїх зобов'язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій; не навів доводів щодо неспівмірності пені розмірам понесених збитків чи заінтересованості кредитора (позивача) у стягненні такої пені. При цьому і позивач, і відповідач є господарюючими суб'єктами, які несуть відповідний ризик понесення наслідків від здійснення своєї господарської діяльності.
З огляду на викладене суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для зменшення штрафних санкцій (штрафу) у визначеному судом розмірі, при встановленому та підтвердженому факті прострочення грошового зобов'язання.
Щодо зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи свої доводи, відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте слід зазначити, що викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 Цивільного кодексу України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Також слід зазначити, що 3 % річних та інфляційні витрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, що має своїм наслідком задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" до Державного підприємства "Завод 410 Цивільної авіації" про стягнення 503 311, 26 грн. задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенкор" (49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 38, ідентифікаційний код 41557466) основну заборгованість в сумі 330 000 (триста тридцять тисяч) грн 00 коп., пеню в сумі 32 412 (тридцять дві тисячі чотириста дванадцять) грн 33 коп., 3 % річних у сумі 23 913 (двадцять три тисячі дев'ятсот тринадцять) грн 62 коп., інфляційні втрати в сумі 116 985 (сто шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн 31 коп. та судовий збір у розмірі 7 549 (сім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн 67 коп.
Повне судове рішення складене 03 жовтня 2024 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.