Справа № 953/8248/24
н/п 2/953/3535/24
"02" жовтня 2024 р. суддя Київського районного суду м. Харкова Єфіменко Н.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнового (речового) права на об'єкт нерухомості, -
встановив:
06 вересня 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі: відповідач) з позовом про визнання за ним права майнового (речового) права на однокімнатну кв. АДРЕСА_1 (713) В, загальною площею від 16,9 до 19,9 кв.м., у буд. АДРЕСА_2 .
Розглянувши позовну заяву з доданими до неї документами на предмет наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне:
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Так, вимоги до позовної заяви визначені у ст. 175 - 177 ЦПК України, а наслідки їх невиконання, передбачені положеннями ст.185 ЦПК України.
Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Статтею ч. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.
Предметом позову є визнання за позивачем права майнового (речового) права на однокімнатну кв. АДРЕСА_1 (713) В, загальною площею від 16,9 до 19,9 кв.м., у буд. АДРЕСА_2 , ціна якої складає 350 353 грн.
Враховуючи вимогу позивача, сплаті підлягає судовий збір у розмірі 3 503, 53 грн.
Вимог ч.4 ст.177 ЦПК України позивач не виконав.
Разом з тим, позивачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення на підставі п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» за наявності житлового спору за відсутності у нього доходів.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає наступне:
Згідно із ч.1, ч.3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст.8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями статті 12 ЦПК України, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Разом з тим, у поданому клопотанні позивач наводить доводи про незадовільне матеріальне становище, проте не надає докази на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у розмірі 3 503, 53 грн.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За практикою застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Враховуючи наведені норми національного законодавства та рішення ЄСПЛ щодо обов'язку учасника справи здійснити сплату судового збору у визначеному законом розмірі, суд робить висновок, що наведені позивачем доводи не підтверджені письмовими доказами, тобто не надано докази про доходи заявника за попередній календарний рік, зазначене унеможливлює перевірку наведених позивачем обставин та вирішення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви. При цьому, посилання на введений на всій території України воєнний стан без належного обґрунтування та доказів на підтвердження негативних наслідків для позивача не є безумовним для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви.
Доводи клопотання про те, що позивач звернувся із позовною заявою за захистом житлових прав, тому має право на відстрочення сплати судового збору є помилковим тлумаченням п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого право на відстрочення та розстрочення сплати судового збору має особа, яка звертається із позовом предметом якого є, зокрема захист житлових прав.
Враховуючи вище викладене, клопотання позивача відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає, а відтак, йому необхідно надати докази на підтвердження сплати судового збору в сумі 3 503, 53 грн.
З урахуванням викладеного, вважаю, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст.177 ЦПК України і без усунення вказаних недоліків не може бути прийнята до розгляду у суді, а тому на підставі ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, -
постановив:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнового (речового) права на об'єкт нерухомості, - залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення недоліків тривалістю десять днів з дня отримання копії ухвали.
Роз'яснити позивачеві, що у разі не усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду у встановлений судом строк, позов буде вважатися не поданим та повернутий позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Єфіменко