Справа № 643/6734/24
Провадження № 2/643/3447/24
03.10.2024 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Афанасьєва В.О., розглянувши у приміщенні Московського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про розірвання шлюбу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 26.10.2013 у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис за № 1059 та залишити проживати неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.10.2013 зареєстровано шлюб у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис за № 1059. Спільне життя з відповідачем не склалось через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя та обов'язки, дружина зловживала алкогольними напоями. Шлюбні відносини припинено з листопада 2021 року, спільне господарство сторони не ведуть. Позивач вважає, що збереження сім'ї є неможливим і суперечить їх інтересам. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В листопаді 2021 року у зв'язку із вищевикладеним позивач був вимушений переїхати проживати окремо від відповідача разом з їх спільною дитиною. Відповідач не заперечує проти залишення дитини із позивачем, так як рішення щодо проживання їх дитини із батьком було прийнято за їх взаємною згодою подружжя, а також мати має безперешкодне спілкування з дитиною.
Ухвалою судді від 28.06.2024 справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. У наданий в ухвалі час, від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач ОСОБА_2 до суду відзив на позовну заяву не надала.
Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надала суду заяву, у якій зазначила, що з позовної заяви вбачається, що немає спору з ким із батьків буде проживати дитина. Оскільки подання висновку органу опіки та піклування до суду у спорах пов'язаних із розірванням шлюбу не передбачено чинним законодавством, просить розглянути справу за її відсутності, рішення прийняти на розсуд суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.
26.10.2013 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис за № 1059, зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_4 ».
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1662.
Згідно ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Статтею 24 Сімейного кодексу України (далі - СК) також передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст. 110 СК, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, сімейне життя позивача та відповідача не склалось, від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шлюбно-сімейні відносини сторін припинено з листопада 2021 року, після фактичного припинення шлюбних стосунків, позивач разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 проживають окремо, дитина перебуває на утриманні та вихованні батька, спір щодо визначення місця проживання дитини та поділу майна між подружжям відсутній.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання дитини через те, що дитина тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу не суперечить вимогам законодавства України.
Щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання. При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати.
Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання. Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами про місце проживання дитини, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Як зазначено вище, сторони мають спільну неповнолітнього сина, який фактично проживає з батьком.
Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,-
Позовну заяву задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований 26.10.2013 у Московському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис за № 1059 - розірвати.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Після розірвання шлюбу, неповнолітню дитину сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Афанасьєв