26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 754/5257/23
провадження № 51-6498 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022100030003099 від 15 листопада 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Вельбівно Острозького району Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , проживаючого в АДРЕСА_3 , раніше не судимого в порядку ст.89 КК України,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України,
за касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 27 грудня 2022 року по 16 січня 2023 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі.
Цим же вироком ОСОБА_9 було засуджено за:
- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна;
- ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з конфіскацією майна.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 визнано винними у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, за наступних обставин.
Так, приблизно на початку листопада 2022 року за невстановлених обставин у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
Відшукавши із цією метою ОСОБА_10 та упевнившись у тому, що останній має при собі великі суми грошових коштів, ОСОБА_6 і ОСОБА_9 домовилися, що ОСОБА_6 знайде транспортний засіб, встановить маршрут пересування потерпілого ОСОБА_10 та забезпечить зустріч ОСОБА_9 з потерпілим, під час якої ОСОБА_9 повинен був залишатися непоміченим, а якщо потерпілий або свідки під час вчинення злочину викриють їх спільні дії, - вжити заходів для швидкого залишення місця вчинення злочину. У свою чергу ОСОБА_9 також повинен був узяти із собою предмети: за допомогою їх відчинити двері й таємно викрасти грошові кошти ОСОБА_10 без його відома, які далі поділити в рівних частках.
15 листопада 2022 року приблизно о 07:30 ОСОБА_6 відповідно до відведеної йому ролі прибув за адресою: АДРЕСА_4 , де мешкає його вітчим ОСОБА_11 та під приводом поїздки у місто з метою закупівель позичив належний останньому автомобіль марки «Volkswagen T5» державний номер НОМЕР_1 .
Потім близько 08:00 ОСОБА_6 прибув за адресою: АДРЕСА_3 , де мешкав ОСОБА_9 , забрав його і, реалізуючи спільний злочинний умисел, вони разом, відслідкувавши маршрут ОСОБА_10, прибули за адресою: АДРЕСА_5 , де побачили припаркований автомобіль потерпілого «Toyota RAV4» державний номер НОМЕР_2 .
Близько 11:52, перебуваючи поблизу ринку Tроєщина, розташованого на вул. Електротехнічній, 2-А в м. Києві , ОСОБА_6 , перебуваючи за кермом автомобіля «Volkswagen», слідкував за пішим маршрутом потерпілого та в телефонному режимі повідомляв про це ОСОБА_9 , а останній слідкував за тим, коли ОСОБА_10 залишить сумку з грошовими коштами в салоні свого автомобіля, щоб таємно викрасти її.
Однак у ОСОБА_9 , який побачив ОСОБА_10 та зрозумів, що сумка з грошовими коштами перебуває у потерпілого, виник самостійний умисел на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, в умовах воєнного стану, про що він не повідомляв ОСОБА_6 ..
Так, ОСОБА_9 , реалізуючи свій злочинний умисел, наблизився до ОСОБА_10 ззаду з правої сторони та невстановленим тупим предметом, який був у нього в поліетиленовому пакеті в правій руці, завдав потерпілому кілька хаотичних ударів у ділянки правої скроні, правої плечової кістки та лівої кисті, чим вийшов за межі попередньої злочинної домовленості та застосував насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження. Від отриманих ударів ОСОБА_10 втратив свідомість та впав на землю.
Далі ОСОБА_9 , розуміючи, що потерпілий перебуває в безпорадному стані, ривком зірвав з плеча потерпілого сумку та заволодів його майном, яке перебувало в сумці, а саме: грошовими коштами в сумі 50 000 дол США (згідно з курсом НБУ станом на 15 листопада 2022 року становило 1 828 430 грн), 850 000 грн, паспортом громадянина України і, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу належними ОСОБА_10 , ключем від автомобіля, посвідченням водія, виданим на ім'я потерпілого, та іншими речами, після чого направився в бік зупинки громадського транспорту поблизу ринку «Tроєщина», проїхав одну зупинку і вийшов, де його забрав на автомобілі ОСОБА_6 .
Зустрівшись після вчинення злочину з ОСОБА_6 , ОСОБА_9 про напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах, в умовах воєнного стану, йому не повідомляв, так само, як і про тілесні ушкодження, які він спричинив потерпілому. При цьому ОСОБА_6 не був обізнаний про напад ОСОБА_9 , оскільки це відбулося без його відома та поза полем зору. При зустрічі з ОСОБА_6 ОСОБА_9 повідомив останньому, що таємно викрав у ОСОБА_10 270 000 грн, з яких 110 000 грн передав ОСОБА_6 .
Крім того, відповідно до вироку ОСОБА_9 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин придбав без передбаченого законом дозволу 30 патронів з маркуванням «54.5х39», що належать до боєприпасів до бойової нарізної вогнепальної зброї, які переніс до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_3 , де зберігав без передбаченого законом дозволу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить рішення судів попередніх інстанцій стосовно засудженого ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі заслуженого через суворість, просить рішення судів попередніх інстанцій стосовно засудженого ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог, які є аналогічними за змістом, захисник та потерпілий зазначають, що суди попередніх інстанцій, під час постановлення своїх рішень належним чином не врахували:
- ступеня суспільної небезпеки та тяжкості вчиненого злочину;
- даних про особу обвинуваченого, а саме того, що він раніше не судимий, має вищу освіту, постійне місце проживання та місце роботи, де позитивно характеризується, одружений, має на утриманні малолітню дитину і неповнолітню дитину, алкогольними напоями й наркотичними засобами не зловживає, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчасно з'являвся за викликом до органу досудового розслідування і суду, не ухилявся від відповідальності, за характером врівноважений, доброзичливий, тактовний, користується повагою та авторитетом, займає активну громадську позицію;
- ставлення ОСОБА_6 до скоєного злочину, а саме того, що він визнав вину і щиро розкаявся, що є обставиною, яка пом'якшує покарання, а також активно сприяв розкриттю злочину та відшкодував матеріальну і моральну шкоду та витрати на лікування;
- позицію прокурора і потерпілого, які в судах першої та апеляційної інстанцій просили застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України.
Разом з тим захисник і потерпілий указують, що суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення в частині відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, а також не навів обґрунтованих доводів про те, що обвинувачений не зможе виправитися без відбування покарання.
За таких обставин захисник та потерпілий вважають, що призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України не відповідає його особі та за своїм розміром є явно несправедливим.
При цьому захисник і потерпілий зауважують, що з огляду на вищенаведене вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання не відповідає вимогам, передбаченим положеннями ст. 370 КПК України.
З урахуванням вищезазначеного захисник ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_10 також вказують на необхідність застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України і звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Крім того, у доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_7 на підтвердження своєї позиції щодо необхідності застосування до засудженого ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням посилається на практику Верховного Суду щодо застосування положень ст. 75 КК України до осіб, засуджених за ч. 4 ст. 185 КК України.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілого та касаційну скаргу з доповненнями захисника, не надходило.
Вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції стосовно засудженого ОСОБА_9 в касаційному порядку не оскаржуються.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Засуджений ОСОБА_6 також підтримав касаційну скаргу з доповненнями свого захисника і касаційну скаргу потерпілого та просив звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням. При цьому зазначав, що він шкодує стосовно вчиненого, та додав, що наразі активно допомагає військовим, а саме організовує збір коштів для ЗСУ на купівлю матеріалів та деталей на військові автомобілі, робить буржуйки й окопні свічки, а також запаковує горіхи і передає їх військовим.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги з доповненнями захисника та касаційної скарги потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, а також наведені в касаційній скарзі з доповненнями захисника та касаційній скарзі потерпілого доводи, колегія суддів дійшла висновку, що подані касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185 КК у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У своїх касаційних скаргах захисник та потерпілий посилаються на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, через суворість. При цьому також зазначають, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, належним чином не мотивував свого рішення в частині відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України.
Однак такі доводи, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 вид і розмір покарання, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини справи, дані про його особу, зокрема і те, що він раніше не судимий, не працює, характеризується посередньо, добровільно відшкодував завданий збиток, а також узяв до уваги позицію потерпілого.
Обставинами, які згідно з ч. 1 ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , судом було визнано щире каяття у вчиненому та відшкодування шкоди.
Обставин, які за ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , судом не встановлені.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, місцевий суд не знайшов підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України, та дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, пославшись на те, що саме таке покарання буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нового злочину.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок за апеляційними скаргами захисника та прокурора, поданими в інтересах ОСОБА_6 , урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, погодився з висновком місцевого суду в частині виду та розміру призначеного ОСОБА_6 покарання.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання, яке відповідно до санкції ч. 4 ст. 185 КК України, є мінімальним, з огляду на тяжкість вчиненого злочину, особу винного, наявність обставин, які пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують (що у свою чергу було враховано і судами попередніх інстанцій), узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу, а також за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить положенням, передбаченим статтями 50, 65 КК України.
Таким чином, підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років явно несправедливим через його суворість, про що захисник та потерпілий вказують у своїх касаційних скаргах, не вбачається.
Разом з тим, що стосується доводів касаційних скарг про наявність підстав для застосування до засудженого ОСОБА_6 положень, передбачених ст. 75 КК України, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Частиною 1 ст. 75 КК України передбачено, що у разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування реального покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням беруться до уваги тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи.
У своїх касаційних скаргах захисник та потерпілий, вказуючи на необхідність звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, посилаються на:
- дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, має вищу освіту, постійне місце проживання та місце роботи, де позитивно характеризується, одружений, має на утриманні малолітню дитину та неповнолітню дитину, алкогольними напоями та наркотичними засобами не зловживає, на обліку в лікарів нарколога і психіатра не перебуває, вчасно з'являвся за викликом до органу досудового розслідування та суду, не ухилявся від відповідальності, за характером врівноважений, доброзичливий, тактовний, користується повагою та авторитетом, займає активну громадську позицію;
- ставлення ОСОБА_6 до скоєного злочину, а саме те, що він визнав вину та щиро розкаявся, відшкодував матеріальну і моральну шкоду та витрати на лікування;
- позицію прокурора та потерпілого, які в судах першої та апеляційної інстанцій просили застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК України.
При цьому, як убачається з матеріалів провадження, аналогічна позиція в цілому була висловлена стороною захисту і в судах попередніх інстанцій.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, під час ухвалення вироку послався на відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, однак свої висновки належним чином не обґрунтував.
За таких обставин, а також з огляду на право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості судового рішення тощо), колегія суддів переконана, що з урахуванням:
- даних про особу засудженого, які були взяті до уваги судами попередніх інстанцій, та наведені в касаційних скаргах захисника і потерпілого;
- позицію самого ОСОБА_6 , який як в судах попередніх інстанцій, так і під час касаційного розгляду свою вину визнавав та вказував, що шкодує про скоєне;
- думки потерпілого ОСОБА_10 , який як у судах попередніх інстанцій, так і у своїй касаційній скарзі наполягав на звільненніОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням;
- добровільне відшкодування ОСОБА_6 завданого збитку (що також вбачається і з доводів касаційної скарги самого потерпілого ОСОБА_10 ), зокрема, відшкодування витрат на лікування потерпілого, що не охоплювалося обсягом пред'явленого саме ОСОБА_6 обвинувачення (відповідно до вироку ОСОБА_6 не був обізнаний про напад з боку ОСОБА_9 , сам факт нападу і спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_12 він не бачив, оскільки це було поза його відомом та полем зору);
- ступеня суспільної небезпеки особи ОСОБА_6 , який хоча і має місце, однак, з огляду на негативне ставлення засудженого до вчиненого злочину, його щире каяття та відшкодування завданої шкоди, не є критичним та беззаперечно не свідчить про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання;
застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, в даному випадку, відповідатиме принципам законності і справедливості, а також буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Таким чином, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг захисника та засудженого в цій частині та, як наслідок, доходить висновку про необхідність застосування до засудженого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених положеннями ст. 76 КК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 413 КПК України.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
За таких обставин (з огляду на вищезазначене та з урахуванням змісту вимог касаційних скарг щодо скасування оскаржуваних судових рішень і призначення судового розгляду в суді першої інстанції) касаційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_7 та касаційна скарга потерпілого ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції, відповідно до положень, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 413, п. 4 ч. 1 ст. 436, п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України - зміні з вищезазначених підстав.
Керуючись статтями 413, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_6 змінити.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_6 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3