02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №280/4017/23
адміністративне провадження №К/990/34953/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі № 640/23690/19 про поновлення позивача на роботі за період з 15 липня 2021 року по 31 травня 2023 року (включно) в сумі 917 349,40 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року, позов задоволено частково:
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у справі № 640/23690/19 за період з 15 липня 2021 року до 16 травня 2023 року у розмірі 881 337,75 грн, з яких утримано податки та інші обов'язкові платежі;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 10 червня 2024 року, від 11 липня 2024 року, від 27 серпня 2024 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 повернуто особі, яка їх подала.
12 вересня 2024 року до Суду надійшла повторна касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність залишення її без руху з таких підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається, зокрема, документ про сплату судового збору.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток позову ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2 684,00 грн.
Зі скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що позивач у цій справі є фізичною особою і, звернувшись до суду в 2023 році, заявив одну вимогу майнового характеру, яку задоволено судом у сумі 881337,75 грн.
Отже, розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги складає 17626,75 грн (881337,75 грн х 1 % = 8813,37 х 200 %)
Отже, скаржнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 17626,75 грн грн та надати суду докази на підтвердження його сплати.
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102; найменування податку, збору, платежу - судовий збір (Верховний Суд, 055); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.
Крім того, за правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається, зокрема, на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду щодо застосування статті 236 Кодексу законів про працю України викладеного у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Суд зазначає, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Необхідно зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Однак скаржником не зазначено належного правового обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19 та застосованого судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваному судових рішеннях.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Щодо посилання скаржника на пункт 2 частини другої статті 353 КАС України, Суд зазначає таке.
За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Згідно із частиною п'ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розгляду їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).
Якщо справа не належить до справ незначної складності, у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).
За відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, з урахуванням вимог, установлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.
За таких обставин Суд уважає, що скаржником не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже у разі не зазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху.
Відповідно до частини першої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
З оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду встановлено, що її прийнято у порядку письмового провадження 19 квітня 2024 року року та повний текст виготовлено того ж дня.
За таких обставин останнім днем строку на її касаційне оскарження є 20 травня 2024 року (18 - 19 травня вихідні дні).
Касаційну скаргу направлено до Суду засобами поштового зв'язку 10 вересня 2024 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.
У касаційній скарзі заявник просить поновити пропущений процесуальний строк, посилаючись на те, що вперше касаційну скаргу подано до суду 17 травня 2024 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 329 КАС України. Проте вперше подана касаційна скарга та повторно подані Офісом Генерального прокурора касаційні скарги були повернуті Верховним Судом скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Також посилається на запровадження воєнного стану в Україні та на оголошення у місті Києві у період з 28 серпня 2024 року (день повернення попередньо поданої касаційної скарги) по 10 вересня 2024 року великої кількісті повітряних тривог. Просить Суд урахувати, що повторно касаційні скарги подавалися в найкоротші строки, без суттєвих затримок та зайвих зволікань. Посилаючись на право повторного звернення з касаційною скаргою після її повернення, відповідач просить поновити строк на касаційне оскарження.
Перевіряючи наведені заявником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку, Суд зазначає, що підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання касаційної скарги.
Питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.
Приписами статті 44 КАС України встановлено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.
Водночас, як установлено Судом, представник відповідача вже тричі звертався з касаційною скаргою у цій справі, проте через відсутність належних обґрунтувань підстав касаційного оскарження Верховним Судом було повернуто відповідні касаційні скарги.
Суд також зауважує, що неодноразове повернення касаційної скарги не є безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Крім того, обставини, за яких суд касаційної інстанції вже повертав попередні касаційні скарги, були безпосередньо пов'язані з організаційною діяльністю заявника (неналежне оформлення).
Отож, зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про його поновлення з наведених підстав не можна вважати обґрунтованим, оскільки неодноразове невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення її заявнику, не є поважною причиною пропуску такого строку, адже є такою, що залежить виключно від волі особи, яка подає касаційну скаргу, а тому не надає такій особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
При цьому Суд не приймає до уваги посилання скаржника на обставини введення на території України, оскільки введення воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах.
Суд зауважує, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Водночас саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Скаржником не надано доказів, яким саме чином введення воєнного стану вплинуло на його обов'язок своєчасно подати касаційну скаргу. Суд зауважує, що повітряні тривоги не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання касаційної скарги, оскільки вони не мають постійного та довготривалого характеру.
З урахуванням наведеного, Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, указані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, відповідно до норм статей 169, 332 КАС України, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду касаційної інстанції: документу про сплату судового збору у вказаному Судом розмірі та за належними реквізитами; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин його пропуску та доказів на підтвердження вказаних у заяві обставин; касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав), з належним її обґрунтуванням.
Керуючись статтями 169, 248, 328, 329, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі №280/4017/23 залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, будуть визнані судом неповажними, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович