Постанова
Іменем України
01 жовтня 2024 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/16361/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В.,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва
від 20 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження
в складі судді Пукало А. В.
у цивільній справі №756/9406/24 Оболонського районного суду м. Києва
за заявою ОСОБА_1
про встановлення факту самостійного виховання дитини,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Оболонський районний у м. Києві територіальний центр комплектування та соціальної підтримки,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просив встановити факт самостійного виховання своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 'ї, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження, у зв'язку із тим, що існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, заявник подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності спору про право, оскільки суд не встановив між ким існує спір і чи наявний спір взагалі.
Суд не врахував правового висновку Верховного Суду у справі №205/2102/19-ц, згідно якого, суди не вправі відмовляти у відкриті провадження у справі окремого провадження, якщо не з'ясовано між ким існує спір.
Резюмував, що відмова у відкритті провадження у справі фактично створила йому перешкоди у доступі до правосуддя, оскільки між ним та матір'ю дитини фактично відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини.
За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20.08.2024 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник скаржника - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності заінтересованих осіб.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, перевірила доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Оболонського районного суду від 18.01.2021 шлюб між ОСОБА_1 та матір'ю дитини розірвано.
Обґрунтовуючи заяву ОСОБА_1 зазначав, що після розірвання шлюбу він проживає разом дитиною за адресою: АДРЕСА_1 . Мати дитини - ОСОБА_2 з ними не проживає. З 27.04.2023 ОСОБА_2 проживає у Федеративній Республіці Німеччина, участі у вихованні доньки не приймає, її життям не цікавиться, не піклується про її стан та здоров'я, не забезпечує їй нормальний розвиток, не проживає з дитиною тривалий час.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції посилався на те, що у даній справі, наявний спір про право.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22) вказано, що:
«під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі №198/99/15-ц (провадження №61-7049св22) вказано, що:
"згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права".
У справі яка переглядається, заявник просить суд установити факт самостійного виховання ним дитини проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України) .
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини,то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №202/5972/22 від 11.09.2024.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду висловлені за аналогічних обставин, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду, оскільки суд апеляційної інстанції, відповідно до висновків висловлених в постанові Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17, враховує останню правову позицію щодо застосування норми права в подібних правовідносинах. А як вже вказувалося вище, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 зазначила, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі судом першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська