30 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/30195/23 пров. № А/857/14249/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року (судді Грень Н.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/30195/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправним та скасувати п. 15 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , та п. 16 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП», стягнути з військової частини НОМЕР_1 судові витрати, понесені на надання правничої допомоги адвоката у даній справі в розмірі 8000 гривень.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що комісією яка проводила розслідування підтверджено факт невиконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 , також військовою частиною всебічно та належно проведено розслідування, згідно якого наказом командира військової частини НОМЕР_1 факти відмови виконання бойового наказу (відмови вибувати в район та виконувати бойові розпорядження) підтверджено, тому усі стягнення накладено відповідно до чинного законодавства, а матеріали службового розслідування відправлені до Державного бюро розслідувань для встановлення кримінальної відповідальності позивача. Щодо стягнення з Військової частини НОМЕР_1 судових витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн., то вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу надмірною.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та з 27.06.2024 по 07.07.2024, з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.
Ухвалами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження та від 03.09.2024 продовжено строк розгляду справи, з 27.06.2024 по 07.07.2024, з 05.08.2024 по 18.08.2024 суддя доповідач перебувала у відпустці.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що старший сержант ОСОБА_1 , військовослужбовець військової служби по мобілізації, 13.05.2022 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 13.05.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , призначений на посаду командира відділення кулеметного взводу 3 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до бойового розпорядження №1372 ОКА військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , в тому числі позивач мали вибути в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 1440 АД призначено службове розслідування з метою встановлення причин і умов невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової часини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2022 №1661-АД внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1440-АД від 06.10.2022, серед іншого, провести службове розслідування до 10.12.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.12.2022 № 1907АД продовжено термін проведення службового розслідування призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2022 №1441-АД до 10.01.2023.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1976 від 23.06.2023 про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП встановлено, що: Бойовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 було доведено на вечірньому шикуванні до визначеного особового складу.
За результатами службового розслідування складено Акт службового розслідування від 23.06.2023.
Службовим розслідуванням встановлено, що позивач відмовився виконувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП щодо вибуття в район зосередження підрозділів військової частини НОМЕР_1 для виконання завдань за призначеннями військовослужбовцями військової часини НОМЕР_1 , без поважної на це причини.
Відповідно до пояснень старшого сержанта ОСОБА_1 наданих під час проведення службового розслідування, він не зміг виконати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №1372 ОКП від 30.09.2022 про вибуття з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 05.10.2022 в зону виконання завдань, який був доведений на шикуванні особового складу 01.10.2022 року тимчасово виконуючим обов'язки командира 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , за станом здоров'я, оскільки на підставі довідки ВЛК №34 від 15.07.2022 є обмежено придатним, а також на підставі довідки МСЕК є особою з інвалідністю 3-ої групи.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 №1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП, постановлено службове розслідування по встановленню причин та умов відмови виконання військовослужбовцями бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП вважати завершеним.
Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби за невиконання вимог бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП утримати додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та провести коригування раніше виплаченого грошового забезпечення. Суму переплати грошового забезпечення в розмірі 30000 грн старшому сержанту ОСОБА_1 занести в книгу обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 , а також в книгу обліку нестач військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки до Акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ №361592 ОСОБА_1 27.10.2020 встановлено ІІІ групу інвалідності.
22.09.2022 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2022 повідомлено позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Вважаючи протиправним винесення наказу ТВО командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 за №1976-ОД від 23.06.2023 про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року №1372 ОКП, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3), який продовжувався і триває до сьогодні.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 24 Закону №2232-ХІІ передбачено, що початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Згідно положень статей 5, 6, 8 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України) Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.
Згідно статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом Збройних Сил України. Військове вітання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.
Відповідно до статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
З наведеного висновується, що підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарних стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків або порушення військової дисципліни чи громадського порядку. У разі проведення службового розслідування, зазначені обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини військовослужбовця, з'ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого командир вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні військовослужбовця складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.
Адміністративний суд у силу вимог частини 3 статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Суб'єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо.
Суд враховує, що сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України №551-XIV від 24 березня 1999 року, зі змінами та доповненнями (далі - Дисциплінарний статут).
Статтею 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
За положенням статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
За статтею 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Отже, службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.
Згідно із статтею 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 №1976-ОД Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП за невиконання вимог бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №1372 ОКП утримано додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та проведено коригування раніше виплаченого грошового забезпечення. Суму переплати грошового забезпечення в розмірі 30000 грн старшому сержанту ОСОБА_1 занесено в книгу обліку грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 , а також в книгу обліку нестач військової частини НОМЕР_1 , однак суд зазначає, що жодних дисциплінарних стягнень, які передбачені ст. 48 Дисциплінарного статуту до позивача не застосовувалось., також оскаржуваний наказ №1976-ОД, містить лише посилання в наказі на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм при обранні виду дисциплінарного стягнення, а також не наведення обставин вчинення дисциплінарного проступку, відповідно колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні підстави для утримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» з грошового забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 .
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок №608).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №608 виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Розділу III Порядку №608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Згідно з абзацом 2 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акту службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 Розділу III).
До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування (пункт 14 Розділу III).
Пунктом 3 розділу ІV Порядку №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Відповідно до пунктів 1-4 розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункти 1, 2 розділу VI Порядку №608).
Згідно з вимогами пункту 3 розділу VІ Порядку №608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Відповідно до вимог статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (ст.98 Дисциплінарного статуту).
Також, статтею 92 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо командир за тяжкістю вчиненого підлеглим правопорушення визнає надану йому дисциплінарну владу недостатньою для притягнення до дисциплінарної відповідальності військовослужбовця, він порушує клопотання про накладення стягнення на винну особу владою старшого командира.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що службове розслідування призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 року № 1440 АД «Про призначення службового розслідування для з'ясування причин і умов невиконання вимог бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30 вересня 2022 року № 1372 ОКП».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 1976-ОД «Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП» утримано додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» старшому сержанту ОСОБА_1 за вересень 2022 року в повному обсязі та проведено коригування раніше виплаченого грошового забезпечення.
Отже, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що службове розслідування всупереч вимог статті 85 Дисциплінарного статуту тривало більш ніж 8 (вісім) місяців, внаслідок чого відповідачем порушено строк накладення дисциплінарного стягнення.
Крім того, в оскаржуваному наказі № 1976-ОД вказано, таке: “Стосовно військовослужбовців 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , які не виконали бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1372 від 30 вересня 2022 року:... - згідно наданих копій медичних документів та пояснення старшого сержанта ОСОБА_1 , стало відомо, що він не вибув в район зосередження підрозділів, у зв'язку із незадовільним станом свого здоров'я та схиляється на рішення військово-лікарської комісії щодо обмеженої придатності до військової служби».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано належної оцінки поясненням ОСОБА_1 , що містяться у матеріалах службового розслідування, що з-поміж інших медичних документів, позивач надавав копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 361592 від 27.10.2020 року, згідно з якою позивачу встановлена 3 група інвалідності.
Згідно частини 2 статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання, тому відповідачем не враховано норми законодавства, що позивач міг нести військову службу лише за місцем проживання, а відтак не мав обов'язку виконувати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 1372 від 30.09.2022.
Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо.
При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб вважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
З висновку службового розслідування вбачається, що причинного зв'язку між подією та діями ОСОБА_1 не встановлювалися, як і не аналізувалися умови, що сприяли такій поведінці позивача. Таким чином, службовим розслідуванням не було достеменно з'ясовано, чи вчиняв позивач порушення військової дисципліни, а також не встановлено належним чином обставини вчиненого правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.
Щодо доводів апелянта, що судом безпідставно не прийнято до уваги ті обставини, що матеріали службового розслідування відправлені до Державного бюро розслідувань для встановлення кримінальної відповідальності позивача, то колегія суддів враховує, що факт вчинення кримінального правопорушення встановлюється у судовому рішенні, постановленому в порядку кримінального судочинства. Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні норми містить статті 2 Кримінального кодексу України. Принцип невинуватості особи - вина особи у вчиненні кримінального правопорушення повинна бути доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Рішення суду, вирок відсутній.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності у діях позивача дисциплінарного правопорушення, а тому наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, відповідно апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №1340/4847/18, від 15 квітня 2020 року у справі №822/1120/17, від 01 листопада 2022 року у справі №380/3045/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем (клієнт) та адвокатом Півнем Геннадієм Валерійовичем укладено договір про надання правничої допомоги від 24.11.2023, згідно з умовами якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати від імені Клієнта наступні юридичні дії: Здійснити необхідний збір доказів для підготовки від імені та в інтересах Клієнта адміністративного позову до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1976-ОД від 23 червня 2023 року “Про результати проведення службового розслідування та з'ясування причин та умов відмови від виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року № 1372 ОКП», в частині, що стосується інтересів Клієнта, вивчити судову практику в аналогічних справах та підготувати позовну заяву. Підготувати від імені та в інтересах Клієнта заяви, клопотання та інші документи процесуального характеру за вищевказаним позовом Клієнта до Львівського окружного адміністративного суду.
Гонорар Адвоката з приводу здійснення необхідного збору доказів для підготовки від імені та в інтересах Клієнта позовної заяви, вивчення судової практики в аналогічних справах, підготовки позовної заяви, заяв та клопотань в даній судовій справі становить 8000 (вісім тисяч) грн. Передбачену суму Клієнт вносить на банківський рахунок Адвоката, вказаний у даному договорі в наступному порядку: до 30.11.2023 року - 4000 (чотири тисячі) грн; до 15.12.2023 року - 4000 (чотири тисячі) грн (п. 3.1 Договору).
Згідно з розрахунком наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 20.02.2024 гонорар адвоката за 1 (одну) годину наданих послуг (правничої допомоги) становить 1600 (одна тисяча шістсот) гривень.
Клієнт прийняв, погодив та здійснив оплату наданої Адвокатом правничої допомоги, відповідно до укладеного між сторонами договору від 24.11.2023, а саме: збір доказів для підготовки адміністративного позову 1 год. - 1600,00 грн; вивчення судової практики в аналогічних справах 0,5 год - 800 грн; підготовка адміністративного позову 3,5 год - 5600 грн.
Згідно з Актом наданої правничої допомоги (юридичних послуг) від 20.02.2024 оплата за надану правничу допомогу (юридичні послуги) в сумі 8000 грн повністю внесена на поточний рахунок Адвоката до підписання Сторонами даного Акта.
Позивачем сплачено 8000,00 грн за надання правової допомоги згідно з договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копією квитанції №333160459690 від 27.11.2023 із призначенням платежу: “Оплата юридичних послуг від ОСОБА_1 » на суму 4000,00 грн та копією платіжної інструкції №0.0.3352306027.1 від 11.12.2023 із призначенням платежу: “Оплата за юридичні послуги від ОСОБА_1 » на суму 4000,00 грн.
Отже, враховуючи обсяг наданих послуг адвокатом в суді першої інстанції виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу не є співмірною з обсягом, якістю та затраченим часом на надання послуг, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню в розмірі 4000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, у зв'язку із чим позовні вимоги задоволено правомірно, також судом правильно визначено витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн., доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків суду та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Апеляційний суд також зазначає, що згідно пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№29979/04), Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року у справі №380/30195/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді С.П. Нос
С.М. Шевчук
Повний текст постанови складено 30.09.2024