Справа № 600/1029/24-а
Головуючий у 1-й інстанції: Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
01 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу №072341 від 27.02.2024.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , 1973 року випуску (спеціалізований вантажний самоскид), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
На підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 12 січня 2024 року №001165 уповноваженими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відносно належного ОСОБА_1 транспортного засобу ЗИЛ131, номерний знак НОМЕР_1 , серія і свідоцтво свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водієм якого був ОСОБА_2 .
За результатами проведеної перевірки складено Акт №032069 від 18 січня 2024 року, в якому вказано про виявлені порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: під час здійснення перевезення вантажів на момент перевірки була відсутня індивідуальна книжка водія або копія графіка змінності водіїв, чим порушено вимоги статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що статтею 60 указаного Закону передбачена відповідальність.
Листом від 23 січня 2024 року №6209/42/24-24 відповідач повідомив позивача про призначення на 27 лютого 2024 року розгляду справи про порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» згідно акта №032069 від 18 січня 2024 року.
27 лютого 2024 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу №072341 у розмірі 17000,00 грн за порушення нею вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (відсутність індивідуальної контрольної книжки водія), відповідність за яке передбачені абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернулась до адміністративного суду з цим позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено того, що водій транспортного засобу ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який здійснював керування транспортного засобу 18 січня 2024 року на момент проведення перевірки перебував (перебуває) у трудових відносинах саме із ОСОБА_1 як ФОП та автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III. При цьому, згідно встановлених у даній справі обставин, позивач є лише власником транспортного засобу ЗИЛ 131 з реєстраційним номером НОМЕР_1 . За таких обставин суд першої інстанції вважає, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб'єктом відповідальності згідно частини першої статті 60 Закону №2344-III. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про автомобільний транспорт» до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
Під час здійснення рейдової перевірки 18.01.2024 року водієм транспортного засобу надано для перевірки уповноваженим особам Укртрансбезпеки серед інших документів товарно-транспортну накладну (ліс) серія ЮЧВ № 121514 від 17.01.2024 року (далі - ТТН).
Згідно вказаної ттн зазначено:
- перевізник: приватний;
- вантажовідправник: ДП “Ліси України»
- вантажоодержувач: ОСОБА_3 .
Тобто, товарно-транспортна накладна, яку пред'явив водій уповноваженим особам Укртрансбезпеки під час проведення рейдової перевірки не містить інформацію про автомобільного перевізника, у зв'язку з чим контролюючим органом неможливо визначити автомобільного перевізника.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
- дата і місце складання;
- вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і
мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
- вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
- пункти завантаження і розвантаження.
Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила № 363) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/ напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортна накладна, яку пред'явив водій уповноваженим особам Укртрансбезпеки, під час здійснення рейдової перевірки не тільки унеможливлює визначити автомобільного перевізника, а також не відповідає вимогам оформлення товарно-транспортної накладної за статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 11.1 Правил № 363.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж та інші документи, передбачені законодавством.
У разі відсутності документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність за частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, а саме в даному випадку: індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, що під час здійснення рейдової перевірки, 18.01.2024 року водій транспортного засобу, серед інших документів надав уповноваженим особам Укртрансбезпеки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, згідно якого власником є позивач - ОСОБА_1 .
Враховуючи, що під час здійснення рейдової перевірки водій надав товарно - транспортну накладну згідно якої неможливо визначити автомобільного перевізника, начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області прийнято рішення викликати на розгляд справи власника транспортного засобу, тобто ОСОБА_1 згідно акту № 032069 від 18.01.2024 року та вирішено винести постанову № 072341 від 27.02.2024 року про застосування адміністративно - господарського штрафу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 19.10.2023 року по справі № 640/27759/21 «в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті».
Враховуючи вказане, саме інформація, отримана під час рейдової перевірки, на підставі реєстраційних документів на транспортні засоби є достатньою для встановлення особи перевізника. Зі вказаних документів вбачається, що транспортний засіб знаходився в користуванні позивача. Отже, посилання на неправомірність визнання його перевізником слід вважати необґрунтованими.
В постанові Верховного суду України від 22.12.2021 року у справі №420/3371/21, при розгляді аналогічного питання зазначено наступне: «Таким чином, в даному випадку саме позивач, який є власником спірного транспортного засобу є перевізником і,відповідно, несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту».
Окрім цього, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не є суб'єктом господарювання, а тому не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, є хибним, оскільки Закон України «Про автомобільний транспорт» не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи - порушника статусу підприємця.
Водій, який керував транспортним засобом позивача, на момент перевірки, не мав права використовувати вказаний автомобіль на законних підставах, самостійно керувати та розпоряджатися даним транспортним засобом. На місці зупинки у водія відсутня копія договору оренди транспортного засобу та/або тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Більше того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє позивача від відповідальності, оскільки ч. 1 статті 60 Закону України №2344-ІІІ передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників, до яких, за визначенням статті 1 цього Закону, належить і позивач.
Також, автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ч.1 ст. 1 Закону№2344-ІІІ), тому відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки не звільняє його від відповідальності, оскільки під час перевірки було встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов'язкового документа, а ч.1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ передбачає застосування адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт саме до автомобільних перевізників.
Отже, та обставина, що згідно інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач не є фізичною особою - підприємцем, не позбавляє можливості здійснювати перевезення вантажів.
З огляду на наведене, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє позивача від відповідальності, оскільки під час перевірки встановлено, що ним здійснювались вантажні перевезення без обов'язкових документів визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» за що передбачена відповідальність за частиною 1 абзацом 3 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Враховуючи вказані обставини колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що начальником відділу правомірно винесено постанову №072341 від 27.02.2024 року щодо ОСОБА_1 про застосування адміністративно - господарського штрафу за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у зв'язку з тим, що у водія позивача на момент проведення рейдової перевірки відсутні: індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіка змінності водіїв, відповідальність за яке передбачене абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Отже, відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області було належно визначено позивача в якості автомобільного перевізника в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма прямо вказує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.