Справа № 560/2595/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
02 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
В період з 2.10.2005 року по 26.02.2018 року позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України Міністерства Оборони України м. Вінниця (по особовому складу) від 26.02.2018 року №88 позивача було призначено на вищу посаду у порядку просування по службі у Військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .
29.12.2023 року Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України Міністерства Оборони України м. Вінниця (по особовому складу) за №1007 позивача звільнено з військової служби у відставку за пунктом 3 підпунктом «б» ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
22.01.2024 року наказом командира Військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 (по стройовій частині) №16 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
На виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" Військова частина НОМЕР_1 , в якій проходив службу позивач, при переводі у Військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_1 не провела повний розрахунок по грошовому забезпеченню.
Відповідно до грошового атестату від 24.01.2024 року № 117, виданого Військовою частиною НОМЕР_2 , виплата позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, виконання обов'язків, яких пов'язано з підвищеним нервово емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, Військовою частиною НОМЕР_1 за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки не проводилась.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статтями 1, 9 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
П. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII врегульовано, що військовослужбовцям виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
За змістом абзацу 3 п. 4 ст.10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
За приписами п. 12 ст. 12 Закону № 2011-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Постановою № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту (далі - Перелік військових посад) - згідно з додатками 2 5. Вказаною постановою Уряду затверджено Порядок №702, що додається.
Відповідно до додатку 4 Переліку військових посад ДПСУ виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженою Постановою № 702 військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
У п. 1 Порядку № 702 закріплено, що щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
В силу п. 11 вказаного Порядку, в інших випадках щорічна додаткова відпустка надасться в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2024 №487 підтверджено, що позивачу в період з 01.01.2014 по 18.03.2018 додаткові відпустки із збереженням заробітної плати не надавались.
При цьому, спору між сторонами, що посада, яку обіймав позивач, проходячи військову службу, включена до Переліку №702 немає, а отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач мав право на щорічну додаткову відпустку пов'язану з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я з період з 01.01.2014 року по 18.03.2018 рік.
Стосовно доводів апелянта про те, що позивач не звільнявся з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , то судова колегія їх відхиляє, оскільки як було достеменно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягом з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №64 від 19.03.2018 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 18.03.2018, однак повний розрахунок з позивачем не проведено, тому саме Військова частина НОМЕР_1 має нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за спірний період.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.