Справа № 127/20710/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гриневич В.С.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
02 жовтня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та до поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшого сержанта поліції ОСОБА_2 , в якій просив скасувати постанову серії ЕНА №2363537 від 11.06.2024 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2024 року замінено відповідачів у даній справі - Управління патрульної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшого сержанта поліції ОСОБА_2 на належного відповідача - Департамент патрульної поліції Національної поліції України
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує увагу на порушенні судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також ухвалення оскаржуваного рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи відсутність клопотань від учасників справи про розгляд справи за їх участі, а також достатність в матеріалах справи доказів для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
Постановою серії ЕНА №2363537 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 11.06.2024, прийнятою поліцейським 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП у Вінницькій області старшим сержантом поліції ОСОБА_2 , позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено штраф в розмірі 425 грн.
За змістом оскаржуваної постанови, позивач 11.06.2024 о 04 год. 14 хв. на автодорозі М30 347 км, керував транспортним засобом «Citroen Jumper» д.н.з. НОМЕР_1 з технічною несправністю, а саме з тріщиною на вітровому склі в районі склоочисників та при зупинці працівниками поліції не ввімкнув аварійно - світлову сигналізацію, при цьому не пред'явив у спосіб який дає можливість поліцейському прочитати, зафіксувати дані, що містяться у посвідченні водія на право керування ТЗ відповідної категорії та реєстраційному документі на ТЗ, чим порушив п. 2.4.а ПДР, а саме керування ТЗ особою, не пред'явила посвідчення водія та реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних ТЗ.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності відповідачем правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.
Статтею 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII вказано, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п.1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію".
Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з пунктом 2.4.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (Правила дорожнього руху), на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.
Частиною 1 статті 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач відзначає про відсутність підстав у працівників поліції для зупинки транспортного засобу, а відтак і про відсутність підстав для не пред'явлення ним документів.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Згідно із п.3 ч.1 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій має право знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.
В свою чергу, судова колегія звертає увагу на приписи ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», якою передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» серед правових заходів воєнного стану передбачено (пункти 6-7): встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів; перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1456 затверджено Порядок перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану (далі Порядок перевірки документів).
Цей Порядок визначає механізм перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, крім обмежень, визначених Конституцією України (п. 1 Порядку перевірки документів).
Відповідно до п. 5 Порядку перевірки документів право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема: порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.
Пунктом 10 Порядку визначено перелік підстав для зупинки транспортного засобу уповноваженою особою, серед яких порушення Правил ПДР та інші, аналогічні тим, які вказані у статті 35 Закону «Про Національну поліцію», а також інші підстави, що безпосередньо пов'язані з воєнним станом. Зокрема, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в'їзду-виїзду.
При цьому, вказаним Порядком №1456 не визначено підстав, за наявності яких уповноважена особа має право прийняти рішення про необхідність зупинити транспортний засіб, який проїжджає через блокпост.
Згідно з підпунктом 1 пункту 20 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (Порядок № 1455) заходи з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах включають перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами, зупинка транспортного засобу «Citroen Jumper» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням позивача мало місце на блокпості під час комендантської години.
Порядок здійснення заходів під час запровадження комендантської години та встановлення спеціального режиму світломаскування в окремих місцевостях, де введено воєнний стан, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2020 року №573 (далі - Постанова № 573).
В абзацах 2, 3 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.07.2020 № 573 визначено, що на території, де запроваджено комендантську годину, забороняється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях осіб без виданих перепусток, а також рух транспортних засобів. Дозволяється перебування у визначений період доби на вулицях та в інших громадських місцях, де запроваджено комендантську годину, без виданих перепусток особам та рух транспортних засобів Збройних Сил, Держспецтрансслужби, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Національної поліції, СБУ, ДФС, ДМС, ДСНС, які залучаються до здійснення заходів під час запровадження комендантської години.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що позивачем не оскаржується факт його зупинення працівниками патрульної поліції на блокпості під час комендантської години.
Відтак, судова колегія доходить до переконання, що зупинка позивача за наведених вище обставин була правомірною.
Частиною 1 ст.9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ст.245 КУпАП одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
При цьому, статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Колегія суддів зазначає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності і встановлення її вини, необхідна наявність відповідних доказів.
Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Колегією суддів було оглянуто диск з відеофіксацією з місця події, на якому зафіксовано момент зупинки транспортного засобу позивача та спроба працівника поліції отримати для огляду посвідчення водія останнього та документи на транспортний засіб.
При цьому, вказані відеоматеріали фіксують категоричну відмову позивача у пред'явленні запитуваних документів з посиланням на відсутність для цього підстав.
Стосовно доводів позивача про надання ним працівникам поліції посвідчення водія, реєстраційного документу на ТЗ, маршрутного листа, полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, то вказана обставина свого підтвердження в ході огляду диску з відеофіксацією з місця події не знайшла.
За приписами пункту 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII.
Відповідно до п.п. 7 та 8 Порядку перевірки документів уповноважена особа має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, у разі порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.
У разі ж відсутності в особи документів, передбачених пунктом 7 цього Порядку, уповноважена особа затримує таку особу для її встановлення на строк, передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Отже, судова колегія вважає, що наявна інформація на компакт-диску відеофіксації з місця події, підтверджує висновки інспектора щодо обставин справи, а тому є належним та допустимим доказом в розумінні КУпАП, які доводять наявність адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем.
Стосовно доводів позивача про те, що під час винесення оскаржуваної постанови інспектором поліції не було роз'яснено його права та не надано можливості скористатись правовою допомогою, то судова колегія останні відхиляє, як такі, що повністю спростовуються оглянутими відеоматеріали з місця події.
Таким чином, колегія суддів доходить до переконання про відсутність будь-яких порушень прав позивача з боку суб'єкта владних повноважень в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Наразі, відповідачем доведено правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки сама його незгода з інкримінованим правопорушенням не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення від адміністративної відповідальності.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправною спірної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки відповідачем виконано обов'язок стосовно доведення правомірності свого рішення та спростовано твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
В даному випадку, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України задовольнити повністю.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.