Справа № 120/14433/23
Головуючий у 1-й інстанції: Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
02 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 06.09.2023 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.05.2017 по 06.09.2023 року у сумі 619 908,18 грн, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати'' від 08 лютого 1995 року №;100.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби. Остаточний розрахунок з позивачем було здійснено лише 07.09.2023. Вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 19.11.2017 рік включно.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 19.11.2017 в сумі 68 392,80 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з 28.02.2015 по 19.05.2017 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) №93 від 19.05.2017 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця служби.
На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 року у справі №120/3022/20-а, 22.11.2021 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.05.2017 року у сумі 2417,51 грн.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2023 року у справі №120/2636/22-а, 07.09.2023 року відповідачем здійснена доплата індексації грошового забезпечення у сумі 45 751,13 грн., яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
На переконання позивача, оскільки індексація його грошового забезпечення виплачена з порушенням строку її виплати, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 20.05.2017 по 06.09.2023 року, у зв'язку із чим звернувся з позовом до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, з урахуванням норми ст.117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що співмірною сумою буде сума вчасно не виплачена у розмірі 68 392,80 гривень.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2024 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що суд першої інстанції при ухваленні рішення та розрахунку суми середнього заробітку яка належить до виплати, повинен був період стягнення середнього заробітку у цій справі поділити на 2 частини до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 20.05.2017 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.04.2024 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що визначена судом першої інстанції сума середнього заробітоку за час затримки розрахунку при звільненні несправедлива та непропорційна розміру відшкодування відносно розміру заборгованості.
Також судом першої інстанції не здійснено достатньої оцінки обґрунтуванням наведених відповідачем стосовно поняття ''звільнення'' та ''переведення до іншої військової частини'', що призвело до помилкового висновку судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Апелянт зазначає , що у пункті 40 Указу Президента України Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153/2008 (зі змінами), зазначено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для подальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється.
Позивач та відповідач не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виключення позивача зі списків особового складу та до 19.07.2022 року до дати набрання чинності Закону №2352-IX від 01.07.2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З 19.07.2022 року положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з відповідного періоду не більш як за шість місяців).
Водночас, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган (роботодавець) повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (з відповідного періоду але не більш як за шість місяців).
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У разі невиплати повного грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця зі служби, підлягає застосуванню відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Слід враховувати, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII.
Зокрема, частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У частині 1 статті 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII (в редакції, яка діяла на час виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Також, відповідно до пункту 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.
Разом з цим, відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід також, зазначити, що відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міноборони України від 07.06.2018 року №260, військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.
За час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.
Отже, з огляду на наведені приписи Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, переміщення (вибуття) військовослужбовця до нового місця служби та звільнення військовослужбовця з військової служби не є тотожними поняттями.
Застосовуючи вищевикладені критерії суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2017 № 93, 19 травня 2017 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця служби.
Під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.05.2017 року.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2021 року у справі №120/3022/20-а, зобов'язано військову частину нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.05.2017 року.
На виконання вказаного судового рішення відповідач нарахував та виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.05.2017 у розмірі 2417,51 грн.
Не погоджуючись із застосованим відповідачем базовим місяцем та як наслідок виплаченою сумою індексації грошового забезпечення позивач повторно звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2023 у справі №120/2636/22-а зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.05.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу - січень 2008 року.
На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив доплату індексації грошового забезпечення у сумі 45 751,13 грн, яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Враховуючи, що ОСОБА_1 , відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2017 № 93, 19 травня 2017 року виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям до нового місця служби, судом першої інстанції помилково не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач продовжує проходити військову службу, з військової служби звільнений не був та дія контракту про проходження військової служби з ним не припинена.
Отже, у зв'язку із вибуттям до Військової частини НОМЕР_2 звільнення позивача в розумінні КЗпП України не відбулося.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 06.09.2023 є необґрунтованими та безпідставними.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.