Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 жовтня 2024 року Справа№200/6111/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83),
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Верченко О.О. звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 23.05.2024 року № 054450004739 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за Списком № 2 періоди роботи з 26.09.1995р. по 06.01.1997р., з 19.08.1997р. по 08.06.1998р., та з 15.06.1998р. по 04.09.2001, з дня подання заяви про призначення пенсії 16.05.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до страхового стажу роботи період роботи з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989р., з дня подання заяви про призначення пенсії 16.05.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня подання заяви про призначення пенсії 16.05.2024 року.
05 вересня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано у відповідача копію пенсійної справи позивача.
19 вересня 2024 року від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши наявні матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначив, що позивач звернувся до Пенсійного фонду України, із заявою про призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» проте рішенням від 23.05.2024 № 054450004739 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовило в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що пільговий стаж роботи за Списком № 2 відпрацьований позивачем складає 1 рік 10 місяців 6 днів, до пільгового стажу роботи за Списком № 2 відповідач не врахував періоди роботи з 26.09.1995р. по 06.01.1997р., з 19.08.1997р. по 08.06.1998р., та з 15.06.1998р. по 04.09.2001 роки через відсутність відомостей по спеціальному стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, до страхового стажу роботи не враховано період з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989р., оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи.
Сторона позивача з таким рішенням відповідача не погоджується, оскільки у спірні періоди позивач працював за професіями, віднесеними до Списку № 2, що підтверджується даними трудової книжки, поряд їх цим, позивач не є уповноваженою особою за заповнення трудових книжок, а тому не може нести відповідальності за дії власника або уповноваженого ним органу щодо недоліків заповнення трудової книжки.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 20987385, адреса зареєстрованого місцезнаходження: АДРЕСА_2 , організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 16.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058.
За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вік позивача на момент подання заяви становив 58 років 05 місяців, страховий стаж позивача складав 36 років 08 місяців 08 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 01 рік 10 місяців 06 днів.
До страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 31.08.1992 по 22.09.1995, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989, оскільки у записі про звільнення відсутнє посилання на дату наказу про звільнення, однак, відсутність записів у трудовій книжці не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу, позивач має право підтвердити свій стаж іншими документами, які б свідчили про виконання ним роботи у зазначений період, або показами двох свідків у випадку неможливості отримання таких документів, проте, жодних документів на підтвердження роботи у спірний період позивачем до Головного управління не було надано, а отже відсутні законні підстави для зарахування періоду з 31.08.1992 по 22.09.1995 до страхового стажу позивача.
Також, відповідач зазначає, що до пільгового стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 26.09.1995 по 06.01.1997, з 19.08.1997 по 08.06.1998, та з 15.06.1998 по 04.09.2001, оскільки, відповідно до п. 20 Постанови № 637 у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відтак, підтвердження пільгового стажу Позивача за періоди з 26.09.1995 по 06.01.1997, з 19.08.1997 по 08.06.1998, та з 15.06.1998 по 04.09.2001 можливе за умови наявності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про наявність права на призначення пенсії на пільгових умовах.
Дослідивши надані сторонами докази суд установив наступне.
Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 054450004739 від 23.05.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення; страховий стаж особи становить 36 років 08 місяців 08 днів; необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2) становить 12 років 06 місяців, пільговий стаж особи становить 1 рік 10 місяців 06днів; за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989р., оскільки відсутня дата наказу про звільнення з роботи; відомості по спеціальному стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників відсутні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому періоди роботи з 26.09.1995р. по 06.01.1997р., з 19.08. 1997р. по 08.06.1998р., та з 15. 06. 1998р. по 04.09.2001 роки неможливо зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Трудовий стаж позивача набутий в спірні періоди підтверджується відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989 року, згідно записів якої:
- №№ 9-12 позивач працював в Будівельно-монтажному управлінні Курахівської ГРЕС з 31.08.1992р. по 22.09.1995р. монтажником з монтажу залізобетонних та металевих конструкцій, машиністом крану, відсутні записи щодо наказу про звільнення;
- №№ 14-15 позивач працював в Курахівському монтажному управлінні машиністом гусеничного крану з 26.09.1995 по 06.01.1997;
- №№ 18-19 позивач працював в «Курахівськкомуненерго» з 19.08.1997 по 08.06.1998 монтажником з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій 5 розряду;
- №№ 20-21 позивач працював в Курахівській ТЕС машиністом крану 6 розряду з 15.06.1998 по 04.09.2001.
Згідно довідки відповідача Форма РС-право (розрахунок стажу), до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., до пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано періоди роботи з 26.09.1995 по 06.01.1997, з 19.08.1997 по 08.06.1998, та з 15.06.1998 по 04.09.2001.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, фактичні обставини справи щодо відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за Списком № 2 через відсутність достатнього пільгового стажу для призначення пенсії, незарахування спірних періодів до пільгового та страхового стажу позивача визнаються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом […].
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Статтею 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років.
Згідно п. 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення встановлений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, згідно якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Водночас приписами абз. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до п. 2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 N 383 (далі - Наказ №383), під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками (36-2003-п), не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Згідно п. 10. Наказу №383, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до приписів п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що коли йдеться про підтвердження роботи в особливо шкідливих і шкідливих умовах праці за Списками №№ 1 та 2, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.
Такий висновок суду кореспондує позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 20.01.2021 року по справі №311/2865/13-а.
Враховуючи викладене, надаючи правову оцінку правомірності незарахування відповідачем періодів роботи з 26.09.1995 по 06.01.1997, з 19.08.1997 по 08.06.1998, та з 15.06.1998 по 04.09.2001 до пільгового стажу позивача за Списком № 2 суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. N 162, затверджено Список N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, до якого віднесено професію «Монтажники по монтажу стальних і залізобетонних конструкцій, 2290000а-14612», за якою позивач працював з 19.08.1997 по 08.06.1998.
Водночас, щодо періодів роботи позивача в Курахівському монтажному управлінні машиністом гусеничного крану з 26.09.1995 по 06.01.1997 та в Курахівській ТЕС машиністом крану 6 розряду з 15.06.1998 по 04.09.2001, слід зазначити, що Список № 2, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. N 162 передбачає наступні професії:
- Розділ XXVII. БУДІВНИЦТВО, РЕКОНСТРУКЦІЯ, ТЕХНІЧНЕ ПЕРЕОСНАЩЕННЯ, РЕСТАВРАЦІЯ ТА РЕМОНТ БУДІВЕЛЬ, СПОРУД ТА ІНШИХ ОБ'ЄКТІВ; машиністи-кранівники з бурових робіт, 2290000а-13590;
- Розділ XIII. ЕЛЕКТРОСТАНЦІЇ, ЕНЕРГОПОЇЗДИ, ПАРОСИЛОВЕ ГОСПОДАРСТВО: 2140000а-13790 Машиністи кранів (кранівники), зайняті на ремонті котельного, турбінного (газотурбінного) устаткування; 2140000а-14388 Машиністи екскаваторів, машиністи екскаваторів і грейферних кранів, зайняті на вантаженні вугілля і сланців з вмістом вільного діоксиду кремнію від 5 процентів і вище; 21401000 1. Підземні теплові електростанції: 2140100а-13790 Машиністи кранів (кранівники).
Відтак, за записами трудової книжки позивача неможливо достеменно встановити належність періодів роботи з 26.09.1995 по 06.01.1997 та з 15.06.1998 по 04.09.2001 до Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. N 162, а тому записи трудової книжки щодо них потребують уточнення.
З цього приводу, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, саме відповідачу як суб'єкту владних повноважень Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню тощо.
Поряд з цим, з оскаржуваного рішення відповідача та інших доказів наявних в матеріалах справи, суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що відповідачем вчинялись дії направлені на витребування в уповноважених осіб документів на підтвердження спірних періодів роботи позивача.
Відтак, висновки відповідача про відсутність підстав для зарахування цих періодів роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 2 є передчасними.
Щодо незарахування періоду роботи позивача в Будівельно-монтажному управлінні Курахівської ГРЕС з 31.08.1992р. по 22.09.1995р. до страхового стажу через відсутність у записах трудової книжки даних про наказ про звільнення суд зазначає наступне.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58), яка була чинною на час внесення до трудової книжки позивача запису № 10.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.5. Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п.п. 2.3., 2.4. Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п.п. 2.27., 4.1. Інструкції № 58, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Відповідно до п.п. 2.6., 2.8. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність запису № 12 трудової книжки позивача через відсутність відомостей щодо наказу про звільнення у графі 4 трудової книжки.
На думку суду приписи Інструкції № 58 слід тлумачити комплексно.
Отже, виходячи із приписів п. 2.3., 2.4., 2.27. Інструкції № 58, дата звільнення, що зазначається у графі № 2 є самостійним реквізитом документу та з датою наказу про звільнення безпосередньо не пов'язується, може їй відповідати або ні.
З огляду не викладене, недоліки запису щодо наказу про звільнення не спотворюють інформацію про період роботи позивача посвідчений записами №№ 9-12, зокрема, щодо його тривалості, виконуваної роботи, причини звільнення.
Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суд від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 суд касаційної інстанції підтримав висновок, згідно якого, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, в свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства.
Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, що також відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 та від 06.03.2018, 29.03.2019, у справі № справа № 548/2056/16-а, у справі № 754/14898/15-а.
Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що записи трудової книжки, якими посвідчено страховий стаж позивача не містять недоліків, через які неможливо встановити факт її належності позивачу та роботи позивача на відповідній посаді, у відповідному підприємстві, в зазначений період часу.
Отже, доводи відповідача, що виявлені недоліки трудової книжки, які на його думку є підставою для виключення спірного періоду роботи зі страхового стажу позивача, суд відхиляє як безпідставні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи аналіз правомірності рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в контексті приписів ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без використання в повній мірі наданих йому повноважень в частині витребування необхідних документів у роботодавця та позивача, без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, без дотримання принципу пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, отже спірне рішення відповідача не є таким, що прийнято з врахуванням принципів добросовісності та розсудливості.
Отже, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення відповідача та задоволення позовних вимог в частині його скасування.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного шляхом зобов'язання відповідача призначити пенсію та зарахувати спірні періоди, суд зазначає наступне.
Перш за все слід дослідити його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював дефініцію «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Підсумовуючи викладене, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, тому суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.05.2024 року № 054450004739 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 19.08.1997р. по 08.06.1998р., до страхового стажу період роботи з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989р., та повторно розглянути заяву від 16.05.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Розподіляючи судові витрати зі сплати судового збору суд виходить з такого.
Згідно квитанції № 5048-7057-5084-3507 від 03.09.2024 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір в повному обсязі на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.05.2024 року № 054450004739 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ,
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 період роботи з 19.08.1997р. по 08.06.1998р., до страхового стажу період роботи з 31.08.1992р. по 22.09.1995р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.08.1989р., та повторно розглянути заяву від 16.05.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 02 жовтня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко