23 липня 2024 рокуСправа №160/12516/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.05.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною відмову командування військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу»;
- зобов?язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що безпосередньо звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду. Означений рапорт за підпорядкованістю було направлено до ВЧ НОМЕР_1 . Однак відповідачем безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі №160/12516/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
03.06.2024 на адресу суду представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що надані ОСОБА_1 до рапорту від 07.03.2024 документи, не підтверджують факт здійснення ним постійного догляду за своїм батьком.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
07.03.2024 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , 1940 р.н.).
Означений рапорт за підпорядкованістю було направлено до ВЧ НОМЕР_1 .
Однак, відповідачем рапорт ОСОБА_1 від 07.03.2024 щодо звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ не було задоволено, з підстав того, що долучені до рапорту від 07.03.2024 документи, не підтверджують факт здійснення ним постійного догляду за своїм батьком.
Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до вимог ст.ст. 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону № 2232-XII.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На підставі указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затверджених парламентом шляхом прийняття відповідних законів, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, оголошено та проводиться загальна мобілізація. ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України за мобілізацією, проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 . 07.03.2024 позивач звернувся до командування із рапортом про звільнення із військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за батьком Мазницею ОСОБА_2 , 1940 р.н.
Спір між сторонами зводиться до того, чи надані відповідачу разом із рапортом позивача документи є підставою для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Щодо допустимості висновку ЛКК для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком військовослужбовцем та звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає наступне.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.
Підпунктом 1 п. 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
В свою чергу, механізм організації роботи та діяльності центральної лікарсько-консультативної комісії Міністерства охорони здоров'я України визначає Положення про центральну лікарсько-консультативну комісію Міністерства охорони здоров'я України, яке затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25.04.2014 року №284 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Положення комісія МОЗ:
- розглядає правомірність прийнятих центральними комісіями рішень щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасних випадків на виробництві, дітям-інвалідам при встановленні ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;
- розглядає складні та спірні питання щодо встановлення інвалідності хворим дітям і дітям віком від 15 до 18 років, потерпілим від нещасного випадку на виробництві, дітям-інвалідам з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності;
- аналізує обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення, повноту та ефективність виконання індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (далі - ІПР);
- коригує у разі необхідності ІПР.
Згідно з пунктом 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом МОУ від 09.04.2008 року №189, який зареєстрований в МЮУ 02.06.2021 року за №731/36353, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Отже, аналізуючи наведені нормативні акти в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі справа №814/76/16, адміністративне провадження №К/9901/6722/18.
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», відповідно до якої необхідність постійного стороннього догляду підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, Уряд встановив чіткий критерій для визначення суб'єкта видачі медичного висновку, що підтверджує необхідність постійного догляду за особою, що його потребує, як підставу його звільнення зі служби для особистого здійснення такого догляду, а саме вік особи, що потребує постійного догляду:
- для неповнолітньої особи (до 18 років) лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я;
- для повнолітньої особи (понад 18 років) - медико-соціальної експертна комісія.
Оскільки батько ОСОБА_2 є повнолітнім (1940 р.н.), то повноваження видати медичний висновок на підтвердження необхідності постійного догляду за ним внаслідок захворювання для цілей звільнення ОСОБА_1 з військової служби має медико-соціальна експертна комісія, а не лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я.
Оскільки ОСОБА_1 разом із рапортом про звільнення з військової служби не подав керівництву висновку медико-соціальної експертної комісії про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду через хворобу, то позовні вимоги про визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII та зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ є безпідставними.
Отже, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з мотивів їх безпідставності.
Враховуючи приписи статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко