02 жовтня 2024 року Справа № 160/21527/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 протиправними та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії № 047350006753 від 06.03.2024;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 27.02.2024 та зарахувати до загального страхового стажу період проходження строкової військової служби з 10.11.1984 по 08.12.1986 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 і з 13.12.2005 по 07.12.2006, а до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна відмова у призначенні пенсії порушує право позивача на призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.
Роз'яснено відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Відповідачі ухвалу від 12.08.2024 та позовну заяву з додатками отримали засобами підсистеми “Електронний суд» 14.08.2024 та 09.08.2024 (з урахуванням ч. 5 ст. 251 КАС України) відповідно, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористались.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з довідкою від 01.10.2024 №334 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є., відповідно до наказу голови суду від 04.09.2024 №561-к з 18.09.2024 по 20.09.2024 та наказу від 16.09.2024 №591-к з 20.09.2024 по 01.10.2024 перебувала у відрядженні, тому справу розглянуто з дотриманням розумного строку.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 06.03.2024 № 047350006753 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
Згідно змісту наведеного рішення відповідача:
“Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.02.2024.
Вік заявника - 57 років 6 місяців 27 днів.
Страховий стаж особи становить - 35 років 3 місяці 7 днів.
Пільговий стаж за Списком №2 - 0 років 0 місяців 0 днів.
Відповідно до Закону № 1058 пенсія за віком на на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявністю страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі Порядок № 637), для підтвердження спеціального трудового стажу надаються уточнюючі довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах (відповідно додатку № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Атестація робочого місяця обов'язково потрібна для зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.08.1992, як передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442.
У випадку ліквідації підприємства, установи, організації або їх правонаступників, надаються архівні довідки відповідних архівних установ, які підлягають розгляду Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах в порядку, передбаченому постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.11.2006 №18-1 "Про затвердження Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії".
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
До загального страхового стажу не зараховано: період проходження військової строкової служби, оскільки у військовому квитку відсутня дата прибуття у військову частину; період отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 14.06.2002 р. по 02.02.2003 р. так як відсутній помер наказу про припинення виплати, з 13.12.2005 р. по 07.12.2006 оскільки відсутній наказ про припинення виплати. Для зарахування зазначених періодів необхідно надати уточнюючі довідки.
До пільгового стажу по Списку №2 не зараховано періоди роботи згідно довідки від 05.12.2023 № 423/26 виданої відділом трудового архіву Петропавлівської селищної ради, оскільки ці періоди роботи можливо зарахувати до пільгового стажу після розгляду архівних документів Комісією з підтвердження стажу роботи на посадах, що дають прав на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Додатковий коментар:
За наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 відсутнє, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, причиною для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність необхідного пільгового стажу, при цьому, вказано, що не зараховано періоди роботи, згідно з довідкою від 05.12.2023 № 423/26, виданою відділом трудового архіву Петропавлівської селищної ради, оскільки ці періоди роботи можливо зарахувати до пільгового стажу після розгляду архівних документів Комісією з підтвердження стажу роботи на посадах, що дають прав на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Окрім цього, в рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача період проходження військової строкової служби, оскільки у військовому квитку відсутня дата прибуття у військову частину; період отримання допомоги по безробіттю, відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 з 14.06.2002 по 02.02.2003, так як відсутній помер наказу про припинення виплати, з 13.12.2005 по 07.12.2006 оскільки відсутній наказ про припинення виплати.
Суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - «Закон № 1788-ХІЇ») на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Норма, яка викладена у п. б) ст. 13 Закону № 1788-ХІТ кореспондується із частиною 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт «а» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-УІІІ від 02.03.2015 року.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г« статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1- р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1 -р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
«Застосуванню підлягають положення Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах».
Відповідно до частини другої статті 8 Закону «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись що правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-УІІІ) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213- УІІІ.
Припис акта, що визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України,
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Таким чином, у спірних правовідносинах слід застосовувати статтю 13 Закону № 1788-ХІІ, як для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Щодо наявності/відсутності у позивача пільгового стажу.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 № 1788- ХІІ (далі - «Закон № 1788-ХІІ») основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - «Порядок № 637»).
Згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до пункту 20 зазначеного Порядку для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховується до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердженням трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Згідно відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 у спірний період позивач працював:
10.11.1984 - 08.12.1986 - служба у лавах Збройних сил СРСР;
05.01.1987 - прийнятий зварювальником другого розряду ремонтної майстерні №2 у Петропавлівському ремонтно-транспортному підприємстві;
10.09.1987 - звільнений за власним бажанням;
20.05.1988 - прийнятий електрозварювальником другого розряду з переводом на час опалювального сезону кочегаром ремонтної майстерні №2;
01.01.1992 - Ремонтно-транспортне підприємство перейменоване в районне виробниче об'єднання «Агропромтехніка»;
17.04.1989 - переведений газоелектрозварювальником другого розряду;
30.06.1992 - у зв'язку з ліквідацією РВО «Агропромтехніка» звільнено за переводом в РПО «Агротехсервіс»;
01.07.1992 - прийнятий за переводом газоелектрозварювальником другого розряду ремонтної майстерні №2;
04.10.1993 - переведений газоелектрозварювальником третього розряду;
30.08.1994 - Петропавлівське РВО «Агротехсервіс» перейменовано в Петропавлівське районне виробниче підприємство «Агротехсервіс»;
22.04.1996 - Петропавлівське РВП «Агротехсервіс» перетворено в Відкрите акціонерне товариство Петропавлівський «АГРОТЕХСЕРВІС»;
05.04.2000 - переведений газоелектрозварювальником 3 розряду ремонтної майстерні №1;
28.11.2000 - присвоєно 4 розряд електрогазозварювальника;
26.02.2002 - звільнений за переводом;
27.02.2002 - прийнятий газоелектрозварювальником 3 розряду за переводом;
05.06.2002 - звільнений за згодою сторін;
14.06.2002 - розпочато виплату допомоги по безробіттю, відповідно до відповідно до ст. 22-1 та ст. 23-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
02.02.2003 - припинено виплату допомоги по безробіттю, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
19.04.2004 - прийнятий електрогазозварювальником у ТОВ «Моноліт»;
05.12.2005 - звільнений за згодою сторін;
13.12.2005 - розпочато виплату допомоги по безробіттю, відповідно до ст. 22-1 та ст. 23-1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
07.12.2006 - закінчено виплату допомоги по безробіттю, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»
Трудова книжка позивача містить відомості про періоди роботи позивача, місце роботи, печатку роботодавця, підписи уповноважених осіб, реквізити документів, та вказані записи не викликають сумніву та відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року.
При цьому, суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідача-1 відсутні будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаних періодів, зазначених у трудовій книжці або помилок у їх оформленні.
Щодо зарахування періоду військової служби з 10.11.1984 по 08.12.1986 до страхового стажу позивача.
Відповідно до алгоритму розрахунку стажу (Форма РС-право), вказаний період проходження військової служби до страхового стажу позивача не зараховано.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Аналогічно, абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу з 10.11.1984 по 08.12.1986.
Окрім того, період проходження позивачем військової служби підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 №12/2166 від 08.03.2024, відповідно до якої, ОСОБА_1 проходив строкову військову службу в період з 10.11.1984 по 08.12.1986. Підстава: військовий квиток серії НОМЕР_3 , військово-облікова картка.
До трудової книжки серії НОМЕР_2 на підставі військового квитка внесений запис № 6 про проходження позивачем служби в ІНФОРМАЦІЯ_5 в період з 10.11.1984 по 08.12.1986.
На період проходження військової служби діяло «Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій», затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590.
Підпунктом «к» частини 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується, зокрема служба в складі Збройних сил СРСР.
За таких обставин наявні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду служби в лавах Збройних сил СРСР з 10.11.1984 по 08.12.1986.
Доводи відповідача про незарахування до страхового стажу вказаного періоду, з огляду на те, що не вказано дату прибуття у військову частину, суд вважає безпідставними, оскільки є надмірним формалізмом та вказана помилка не може нівелювати проходження позивачем військової служби, позбавивши його права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу за період його служби.
Тому, враховуючи, що період з 10.11.1984 по 08.12.1986 підтверджений наведеними вище документами, суд зазначає про наявність підстав для його зарахування до страхового стажу позивача.
Щодо зарахування періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 та з 13.12.2005 по 07.12.2006 до страхового стажу позивача.
Відповідно до алгоритму розрахунку стажу (Форма РС-право), вказаний період до страхового стажу позивача не зараховано.
Як вбачається, відповідачем-1 відмовлено у зарахуванні вказаного періоду, оскільки у трудовій книжці відсутній номер наказу про припинення виплати.
Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач-1 не врахував, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Крім цього, законодавством, зокрема, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93, чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови пенсійного органу у зарахуванні страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Таким чином, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд наголошує , що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Окрім як записами у трудовій книжці, спірні періоди отримання допомоги по безробіттю підтверджуються довідкою від 08.03.2024 за №159, що видана на підставі персональної справи позивача та наявна в матеріалах справи.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині та зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 та з 13.12.2005 по 07.12.2006.
Щодо зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи за Списком №2 з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005.
Як зазначалось, в своєму рішенні відповідач-1 зазначив, що причиною незарахування вказаного періоду до пільгового стажу позивача стало те, що вказані періоди можливо буде зарахувати після розгляду архівних документів Комісією з підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, виключно у випадку непідтвердження записами трудової книжки трудового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків чи звернення до даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом, вказані періоди роботи підтверджені відомостями трудової книжки, в якій відсутні недоліки у її заповненні.
Згідно з наказом Петропавлівського районного виробничого підприємства від 22.09.1994 №6-б, посади, зокрема, «газоелектрозварювальник» повний робочий день віднести до Списку №2.
Згідно з наказом Петропавлівського районного виробничого підприємства «Агротехсервіс» від 04.01.1996 №6-б, посади, зокрема, «газоелектрозварювальник» повний робочий день віднести до Списку №2 розділ ХХХІІ.
Згідно з розпорядженням ВАТ Петропавлівський «Агротехсервіс» від 20.01.1997 №5-б, посади, зокрема, «газозварник» позиція 23200000-11620/ повний робочий день віднесено до Списку №2, розділу ХХХІІ; «електрогазозварник» позиція 23200000-19756/ повний робочий день віднесено до Списку №2, розділу ХХХІІ; «електрозварник ручного зварювання» позиція 23200000-19906/ повний робочий день віднесено до Списку №2, розділу ХХХІІ.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків №1i №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
Розділом XXXII «Загальні професії» списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173, передбачалися професії «газозварювальник», «електрозварювальник».
Розділом XXXIII «Загальні професії» списку №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №10, передбачалися професії «газозварювальник», «електрозварювальник».
Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.1994 року №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (чинна на момент роботи позивача) затверджено Список №2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII «Загальні професії» передбачені професії «електрозварники» та «газозварники».
З огляду на вищезазначене, професія електрогазозварювальника (газоелектрозварювальника) передбачена у всіх Списках №2.
Крім того, відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16.01.1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об'єднує назви професій пов'язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах. Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі №535/103/17, від 27.03.2020 року у справі №607/1266/17 та від 03.02.2021 року у справі №453/1427/16-а, яка підлягає обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
При цьому, згідно з архівною довідкою від 05.12.2023 №423/26, виданої позивачу Петропавлівською селищною радою, та яка надавалась пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії, наказом Петропавлівського ремонтно-транспортного підприємства від 04 січня 1987 року №1/1, ОСОБА_1 прийнятий зварювальником другого розряду ремонтної майстерні №2 з 05.01.1987. Наказом від 10.09.1987 №1/41 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням. Наказом Петропавлівського ремонтно-транспортного підприємства від 18.05.1988 №1/19 ОСОБА_1 прийнятий електрозварювальником другого розряду з переводом на час опалювального сезону кочегаром ремонтної майстерні №2 з 20.05.1988. Наказом від 30.06.1992 №1/77 ОСОБА_1 звільнений за переводом до Петропавлівського районного виробничого об'єднання «Агротехсервіс».
З огляду на викладене, суд вважає наведені у спірному рішенні причини незарахування до пільгового стажу роботи позивача періодів з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005 такими, що не підтверджені матеріалами справи.
У зв'язку із наведеним, рішення відповідача-1 від № 047050024507 від 31.10.2023 про відмову у призначенні пенсії є протиправним.
Тож, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047350006753 від 06.03.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання пенсійний орган зарахувати позивачу до страхового стажу період проходження строкової військової служби з 10.11.1984 по 08.12.1986 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 і з 13.12.2005 по 07.12.2006, а до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005.
Разом з тим, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що саме Головне управління ПФУ в Сумській області розглядало заяву позивача від 27.02.2024 за принципом екстериторіальності, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області і повинно повторно розглянути заяву позивача.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до приписів Порядку №22-1, відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно зарахування та обчислення стажу, а також здійснення перерахунку позивачу пенсії, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах виключно через відсутність необхідного пільгового стажу, водночас, судом встановлено протиправність неврахування до пільгового стажу періодів роботи з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005, а також зроблено висновок про необхідність зарахування вказаних періодів до пільгового стажу, у зв'язку із чим пільговий стаж позивача складає більше необхідних 12 років 6 місяців, що передбачені законодавством, окрім цього, позивач досяг необхідного пенсійного віку - вік на час звернення із заявою про призначення пенсії - 57 років 3 місяці 7 днів (при необхідних - 55 роках) та має необхідну кількість страхового стажу - більше 35 років (при необхідних не менше 25 роках), а отже, він набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із застосуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-1 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Позивач із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення йому пенсії звернувся 27.02.2024. Відтак, позивач має право на призначення пенсії з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 27.02.2024.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню в такий спосіб: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047350006753 від 06.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ; зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 10.11.1984 по 08.12.1986 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 і з 13.12.2005 по 07.12.2006, а до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005; зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дати звернення за призначенням пенсії - 27.02.2024.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Позивач звернувся до суду із однією вимогою немайнового характеру.
До позовної заяви долучено квитанцію про сплату № 0.0.3802402213.1 від 05.08.2024, за якою сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривні.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, належна до сплати сума судового збору за подачу даного позову є 1211,20 грн (3028*0,4).
Суд роз'яснює позивачу, що надмірно сплачена сума судового збору може бути повернута, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047350006753 від 06.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період проходження строкової військової служби з 10.11.1984 по 08.12.1986 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.06.2002 по 02.02.2003 і з 13.12.2005 по 07.12.2006, а до пільгового стажу по Списку №2 періоди роботи з 05.01.1987 по 10.09.1987, з 20.05.1988 по 30.06.1992, з 01.07.1992 по 26.02.2002, з 27.02.2002 по 05.06.2002, з 19.04.2004 по 05.12.2005.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, з дати звернення за призначенням пенсії - 27.02.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 02.10.2024 року.
Суддя Н.Є. Калугіна